Південна вежа (Києво-Печерська лавра)

Південна або Дзиґарська (Годинникова) вежа Києво-Печерської лаври — частина фортечних споруд Києво-Печерської лаври. Пам'ятка архітектури місцевого значення (охоронний № 4/18, корпус № 89). Споруджена у 1698—1701 роках. Цінний зразок фортифікаційного мистецтва XVII-XVIII ст.

Південна вежа
50°26′00″ пн. ш. 30°33′24″ сх. д. / 50.4334888889166634840° пн. ш. 30.55690388891666842° сх. д. / 50.4334888889166634840; 30.55690388891666842Координати: 50°26′00″ пн. ш. 30°33′24″ сх. д. / 50.4334888889166634840° пн. ш. 30.55690388891666842° сх. д. / 50.4334888889166634840; 30.55690388891666842
Країна	Україна
Розташування	Печерський район
Тип	вежа і годинникова вежа
Стиль	українське бароко
Адреса	Лаврська вулиця
Південна вежа Південна вежа (Україна)
Медіафайли у Вікісховищі

Перші дзиґарі в Києві

Руський (український) дзиґар (1674). Фрагмент плану Ближніх і Дальніх печер Інокентія Ґізеля

Про найперші годинники у Києві письмові джерела згадують із XVI ст. Один із них був установлений на вежі Київського замка, про що свідчить документ 1552 року. Про дзиґар на печерській дзвіниці повідомляє німецький купець і мандрівник Мартін Ґруневеґ, який відвідав місто у жовтні 1584 року.

Історія вежі

Дзиґарську вежу звели на кошти гетьмана Івана Мазепи. Це була фортифікаційна споруда з бійницями для ведення вогню з флангів. 1701 року на ній встановили дзиґар (годинник). Згодом він, імовірно, вийшов з ладу. 1764 року лаврський підданий, дзиґармайстр (годинникар) Петро Чернявський повідомляв архімандриту Зосимі про сім дзвонів, зроблених ним раніше спеціально для годинника. Сам годинник зняли з васильківської дзвіниці й доставили до лаври у червні того ж року.

За описом 1786 року, годинник мав дзвін вагою понад 30 пудів, який відбивав години, й п'ять малих дзвонів вагою 35, 30, 25, 20 і 15 фунтів. 1816 року годинник з боєм перенесено на Велику лаврську дзвіницю, але вежа зберегла назву Дзиґарської.

У XVIII столітті втратила фортифікаційне значення у зв'язку з будівництвом Печерської цитаделі й поступово перетворилася на господарську будівлю.

Впродовж 1925—1926 років проведено капітальний ремонт, під час якого стіни вежі було стягнуто у двох рівнях сталевим обруччям.

1973 року під керівництвом архітекторів та Олени Годованюк здійснено реставрацію пам'ятки: укріплено стіни ін'єктуванням розчину в тріщини, замінено пошкоджені елементи конструкції бані, відновлено декор фасадів тощо.

Архітектура

Дзиґарська вежа (зліва). 1880-ті роки

Первісно мала ґонтове покриття, яке 1785 року замінено на бляшане. 1797 року вежу тиньковано й побілено.

Вежа двоярусна, восьмигранна, цегляна, тинькована, побілена, завершена дерев'яною з бляшаною покрівлею банею барокової форми з банькою та маківкою, увінчаною хрестом на кулі. На гранях вежі прорізано по одному вузькому вікну-бійниці з півциркульною перемичкою. Стіни завершено карнизом складного профілю. Вхід у споруду — з північного боку.

Примітки

1. Пам'ятки містобудування й архітектури УРСР, 1983, с. 61-62.
2. Опис Київського замка 1552 року, 1886, с. 107.
3. Зі Львова через Київ і Чернігів, 2013, с. 173–174.
4. Іван Мазепа як будівничий української культури, 2005, с. 136.
5. Церква і годинники в ранньомодерній Україні, 2017.

Посилання

• Мартин Груневег (о. Венцеслав): духовник Марини Мнішек. Зі Львова через Київ і Чернігів до Москви і назад // Нотатки про торгову поїздку до Москви в 1584-1585 рр = Записки о торговой поездке в Москву в 1584–1585 гг.. — Памятники исторической мысли. — Москва, 2013. — С. 151—247.
• Опис Київського замка 1552 року // Архив Юго-Западной России. — К., 1886. — Т. VII-1. — С. 101—122.
• Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. Вежа Південна (Годинникова), 1698 – 1701
• Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. — К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. — С. 136.
• Південна вежа // Пам'ятки містобудування й архітектури УРСР = Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К. : Будівельник, 1983. — Т. 1. — С. 61-62.
• Ткачук Віталій. Церква і годинники в ранньомодерній Україні // Historians. — 2017. — 7 травня.