Процес Синявського і Даніеля судовий процес проти письменників А Д Синявського і Ю М Даніеля Тривав з осені 1965 по люти

Процес Синявського і Даніеля — судовий процес проти письменників А.Д. Синявського і Ю.М. Даніеля. Тривав з осені 1965 по лютий 1966 року. Вів процес голова Верховного Суду РРФСР Л.М. Смирнов.

Публікації

Оскільки в СРСР художні твори цих письменників не друкувалися, вони переправляли їх на Захід, де ці твори публікувалися під псевдонімами Абрам Терц (Синявський) і Микола Аржак (Даніель). Твори вивозила Елен Пельтьє-Замойська, дочка військово-морського аташе Франції, з якою був знайомий Синявський. Дружина Синявського Марія Розанова пізніше розповідала: «Може бути, сталося це тільки тому, що Андрій Синявський погодився на неї доносити, так, розписався в КДБ, що буде, а потім пішов до неї і все розповів»

Коли КДБ встановив їх авторство, вони були арештовані і віддані під суд.

Існують різні версії того, як КДБ вдалося розкрити псевдоніми Синявського і Даніеля. Зокрема, існують твердження, що їх видав друг Синявського Сергій Хмельницький. Євген Євтушенко стверджував, що Роберт Кеннеді розповів йому («зачинившись у ванні і включивши воду»), що Синявського і Даніеля видало ЦРУ, «щоб відволікти громадську думку від політики США, які продовжували непопулярну війну у В'єтнамі і перекинути увагу громадськості на СРСР, де переслідують дисидентів». На початку 1970-х років Євтушенко розповідав Даніелю, що СРСР заплатив ЦРУ за розкриття псевдонімів кресленнями нового підводного човна. Син Ю. Даніеля Олександр Даніель писав: «Про те, як КДБ дізналося, хто такі Абрам Терц і Микола Аржак, в точності невідомо досі, проте витік інформації, безумовно, відбулася за межами СРСР: Ю. Даніелю на допиті показали правлений його рукою примірник його повісті «Спокута», який міг бути знайдений тільки за кордоном». Нарешті, можливо, що Синявський та Даніель проговорилися про своє авторство яким-небудь знайомим, які їх видали.

Звинувачення

Письменників звинуватили в написанні та передачі для друкування за кордоном творів, «що ганьблять радянський державний і суспільний лад». Даніель був звинувачений у написанні повістей «Каже Москва [ 6 березня 2015 у Wayback Machine.]» і «Спокута^{[недоступне посилання з квітня 2019]}» та оповідань «» і «Людина з МінАП [ 6 березня 2015 у Wayback Machine.]». Синявський був звинувачений у написанні повістей «Суд іде [ 3 квітня 2016 у Wayback Machine.]» і «Любимов [ 19 березня 2016 у Wayback Machine.]», статті «Що таке соціалістичний реалізм [ 10 червня 2007 у Wayback Machine.]», а також у тому, що пересилав за кордон твори Даніеля і брав участь у пересиланні за кордон творів Ремезова, що виходили друком під псевдонімом« А. Іванов».

Синявський та Даніель не визнали себе винними.

Процес детально висвітлювався в «Известиях» і «Литературной газете».

Вироки

Даніель був засуджений на 5 років таборів за пред'явленою йому статтею 70 КК РРФСР «антирадянська агітація і пропаганда».

Синявський був засуджений до 7 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму за пред'явленою йому статтею 70 КК РРФСР «антирадянська агітація і пропаганда».

Багато письменників вважали процес Даніеля і Синявського протизаконним і протестували проти їх засудження.

Реакція радянської інтелігенції

Підтримка та осуд

На підтримку Синявського і Даніеля виступали актор Ігор Кваша, літературознавець В'ячеслав Іванов, критики і , поет-перекладач , мистецтвознавці і , художник-реставратор , науковий співробітник АН СРСР , письменники Лев Копелєв, Лідія Чуковська, , Костянтин Паустовський.

З боку влади головним громадським «викривачем» обвинувачених виступив Михайло Шолохов. До нього багато письменників з різних країн звернулися з надією на його порядність і висловили заклик встати на захист Синявського і Даніеля. Однак він не тільки не послухав заклики, а навпаки, виступив на XXIII з'їзді КПРС і висловив жаль стосовно «занадто м'якого» вироку.

Листи письменників

Після суду про звільнення Синявського і Даніеля клопотали (): , , , П.Г. Антокольський, Б.А. Ахмадуліна, , , , З.Б. Богуславська, , В.М. Войнович, , Ю.Я. Дорош, , , Л.А. Зоніна, Л.Г. Зорін, , , , В.О. Каверін, , Л. З. Копелев, , , І.К. Кузнецов, Ю.Д. Левітанський, , , , , В.З. Масс, , Ю.П. Моріц, Ю.М. Нагибін, , , Б.Ш. Окуджава, , , Н.В. Панченко, М.О. Поповський, Л.Ю. Пінський, С.Б. Рассадін, , , Д.С. Самойлов, , , , , , , А.А. Тарковський, А.М. Турков, І.Ю. Тинянова, Г.С. Фіш, К.І. Чуковський, Л.К. Чуковська, В.Т. Шаламов, М.П. Шатров, В.Б. Шкловський, І.Г. Еренбург («Літературна Газета», 19/11, 1966 р.).

У статті-відповіді Секретаріат Союзу Радянських Письменників — К.О. Федін, М.С. Тихонов, К.М. Симонов, В.А. Смирнов, , С.В. Михалков, О.О. Сурков — висловився проти Синявського і Даніеля.

Мітинг гласності

5 грудня 1965, в День радянської конституції на відбувся на підтримку Даніеля і Синявського. В число учасників входили Олександр Єсенін-Вольпін, , , Юрій Галансков, Володимир Буковський. Мітингувальники вимагали звільнити Даніеля і Синявського, а також «поважати власну Конституцію». Прямо з площі на допит були відвезені Єсенін-Вольпин, Галансков, та інші. Допит тривав дві години, згодом учасники були відпущені.

Перегляд справ

17 жовтня 1991 в «Известиях» з'явилося повідомлення про перегляд справ , Тимофєєва-Ресовського і Царапкін, Синявського і Даніеля за відсутністю в їх діях складу злочину. Даніель до цього дня не дожив.

Значення

Процес розглядають як початок розколу між радянською інтелігенцією та владою, на сучасному етапі розвитку Росії його порівнюють зі справою «Pussy Riot».

Примітки

Андрій і Абрам: Подорож по біографії Синявського. До 80-річчя з дня народження письменника, Передача «Радіо Свобода» - інтерв'ю з вдовою Синявського Марією Розанової, 08.10.2005. [ 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
В. Шохіна. Синявський та Даніель: блазнівський хоровод [ 14 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Євген Євтушенко заступився за всіх російських «незгодних» [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Андрій Синявський. Дисидентства ЯК ОСОБИСТИЙ ДОСВІД [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Дисиденти Юлій Даніель-Аржак, Андрій Синявський-Терц і перші уроки демократії для СРСР (1998) [ 26 вересня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
. Архів оригіналу за 31 серпня 2014. Процитовано 5 серпня 2014.
Лист [ 16 лютого 2008 у Wayback Machine.] редактора журналу «Синтаксис» О. Гінзбурга О.М. Косигіну
Архів оригіналу за 7 березня 2015. Процитовано 5 серпня 2014.
Дело "Pussy Riot" и процесс Синявского-Даниэля [ 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

[1] Андрій і Абрам: Подорож по біографії Синявського. До 80-річчя з дня народження письменника, Передача «Радіо Свобода» - інтерв'ю з вдовою Синявського Марією Розанової, 08.10.2005. [ 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

[2] В. Шохіна. Синявський та Даніель: блазнівський хоровод [ 14 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

[3] Євген Євтушенко заступився за всіх російських «незгодних» [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

[4] Андрій Синявський. Дисидентства ЯК ОСОБИСТИЙ ДОСВІД [ 12 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)

[5] Дисиденти Юлій Даніель-Аржак, Андрій Синявський-Терц і перші уроки демократії для СРСР (1998) [ 26 вересня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)

[6] . Архів оригіналу за 31 серпня 2014. Процитовано 5 серпня 2014.

[7] Лист [ 16 лютого 2008 у Wayback Machine.] редактора журналу «Синтаксис» О. Гінзбурга О.М. Косигіну

[8] Архів оригіналу за 7 березня 2015. Процитовано 5 серпня 2014.

[9] Дело "Pussy Riot" и процесс Синявского-Даниэля [ 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)