Прокопович Микола Якович

Микола Якович Прокопович (27 листопада (9 грудня) 1810, Оренбург, Російська імперія — 1 (13) червня 1857, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський поет, редактор першого 4-томного «Збори творів» М. Гоголя, його багаторічний кореспондент та близький друг, — від часу навчання у Ніжинській Гімназії вищих наук князя Безбородька. Гімназійний товариш А. Мокрицького.

Прокопович Микола Якович
Народився	27 листопада (9 грудня) 1810^[1] Оренбург, Російська імперія^[1]
Помер	1 (13) червня 1857^[1] (46 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання	Смоленське православне кладовище^[1]
Країна	Російська імперія
Діяльність	письменник, поет, літературознавець, редактор
Галузь	^d^[2] і редагування^[2]
Alma mater	Ніжинська гімназія вищих наук
Знання мов	російська^[2]
Роки активності	з 1831
«Прокопович разом із Гоголем виховувався у Ніжинському ліцеї, потоваришував із ним у молодості та залишився близький до нього протягом усього життя. Гоголь часто бачився з ним, коли мешкав у Петербурзі, де Прокопович служив після закінчення ліцейського курсу; під час розлуки вони вели між собою постійне листування, відверту товариську бесіду, яка кидає яскраве світло на особистість Гоголя як людини. За кордоном, у Парижі, у Римі, Гоголь любив забувати на час свої турботи, душевні хвилювання і фізичні хвороби, любив переноситися уявою у веселий гурток колишніх товаришів. У своїх листах до Прокоповича, пройнятих задушевним, теплим почуттям, він часто згадує ліцейські роки і з щирою участю розпитує своїх однолітків. Гоголь бачив у Прокоповичі чудовий творчий талант і в листах своїх часто вмовляє його взятися за перо; у літературних досвідах Прокоповича справді помітні проблиски істинного таланту, але цей талант ніколи не отримав повного розвитку. Прокопович задовольнявся скромною посадою вчителя, друкував мало й неохоче та рішуче не виправдав тих надій, які покладав на нього Гоголь. Спроби його пройшли непоміченими, і Прокопович як письменник рішуче невідомий у російській літературі. Натомість ім'я його займає важливе місце у біографії Гоголя; він допомагав нашому поету справою та порадою; без його він завідував виданням його творів; йому доручено було надсилати Гоголю гроші за кордон; його спокійна веселість розганяла при побаченні меланхолію Гоголя; у домі Прокоповича збирався гурток ніжинських товаришів, і в цьому товаристві Гоголь був веселий, жартував і складав на спільних знайомих різні пісні та куплети. У розлуці листа Прокоповича підтримували в Гоголі веселий настрій і служили йому справжньою відрадою на чужині. (…) Листи […] показують нам, як тісні були їхні стосунки. Гоголь з повною відвертістю говорить у них про свої потреби, про свої плани та надії. Втім, у цих дружніх стосунках найкраща роль належала не Гоголю. Здебільшого своїх листів, особливо у тих, що належать до часу друкування „Мертвих душ“, Гоголь вимагає від Прокоповича різноманітних послуг та послуг; мабуть зловживає його дружньою запобіжністю і навіть іноді, у разі якоїсь невдачі чи помилки Прокоповича, дає йому відчути своє незадоволення в якомусь непрямому натяку. „Дільною перепискою“ Гоголь називає тільки таку, у якій йдеться про „Мертві душі“ та про видання його творів; у всіх листах він говорить про себе, про свої потреби і лише зрідка, для пристойності, покровительним тоном переконує Прокоповича взятися за перо та розвивати свій літературний талант. Гоголя тоді займали суто практичні, промислові інтереси; у листах, що належать до часу видання творів, цілі сторінки наповнені міркуваннями про шрифт, про папір, про ціну. Більш чудові інші листи Гоголя, в яких він говорить про стан своєї душі, - листи, що відносяться до наступних років його життя, пройняті зневірою, хворобливим сумом, повною недовірою до власних сил. (…) Для біографії Прокоповича немає інших матеріалів, крім листування його з Гоголем, причому сам Прокопович важливий нам як друг великого поета…». На думку ряду дослідників, Гоголь залишився незадоволеним роботою Прокоповича над виданням «Збірки». Останній лист Листування друзів стало відоме завдяки публікаціям М. Гербеля в «Сучаснику» (1858. Т.67, лютий) та «Російському Слові» (1859, № 1). Останній лист Гоголя до Прокоповича з усією повнотою, на думку Писарєва, висловлює похмурий настрій гоголівського духу: «Тільки у дружньому листі міг так повно виявитися стан душі нашого поета. У кожному слові Гоголя видно болюча внутрішня порожнеча, невдоволення він і інших; видно, що в Гоголі вже відбувся сумний переворот, внаслідок якого він вдався в святенництво і зрікся кращих своїх творів. Звідси походять скарги його шанувальників, які, звісно, було неможливо зрозуміти його „Листування з друзями“, яка в ньому показала досконалу зміну основних переконань»: Март 29 <1850>. Москва. На твоё письмо не отвечал, в ожидании лучшего расположения духа. С нового года напали на меня всякого рода недуги. Всё болею и болею; климат допекает; куды убежать от него, ещё не знаю; пока не решился ни на что. Рад, что ты здоров и твое семейство также. По-настоящему следует позабывать свою хандру, когда видишь, что друзья и близкие ещё, слава Богу, здравствуют. Впрочем, и то сказать: надобно знать честь. Мы с тобой, слава Богу, перешли сорок лет и во всё это время ничего не знали, кроме хорошего, тогда как иных вся жизнь — одно страдание. Да будет же прежде всего на устах наших благодарность. Болезни приостановили мои занятия «Мёрт<выми> душам<и>», которые пошли было хорошо. Может быть, болезнь, а может быть, и то, что, как поглядишь, какие глупые настают читатели, какие бестолковые ценители, какое отсутствие вкуса… просто не подымаются руки. Странное дело, хоть и знаешь, что труд твой не для какого-нибудь переходного современной минуты [sic!], а все-таки современное неустройство отнимает нужное для него спокойствие. Уведоми меня о себе. Всё же и в твоей жизни, как дни её, по-видимому, ни похожи один на другой, случится что-нибудь не ежедневное: или прочтётся что-нибудь, или услышится, или сама собой, как подарок с неба, почувствуется такая минута, что хотел бы благодарить за неё долго и быть вечно свежим и новым в своей благодарности. Адресуй по-прежнему: в дом Талызина, на Никитском бульваре. Супругу и деток обними. Твой весь Н. Гоголь Примітки Русский биографический словарь / под ред. А. А. Половцов, Н. П. Чулков, Н. Д. Чечулин и др. — СПб, Москва. d:Track:Q4517914d:Track:Q656d:Track:Q4515376d:Track:Q649d:Track:Q1963546d:Track:Q15074489d:Track:Q1960551 Czech National Authority Database d:Track:Q13550863 Прокопович, Николай Яковлевич // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.) Прокопович, Николай Яковлевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) См., напр.: Петухов Е. H. В. Гоголь: Заметка о письмах его к H. Я. Прокоповичу, 1832—1851 г. // «Русская старина». — 1892. — № 11. Гоголь Н.В. Письмо Прокоповичу Н. Я., 29 марта 1850 г. Москва [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.] // Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: [В 14 т.] / АН СССР, Пушкинский дом. [М.; Л.]: АН СССР, 1952. Т. 14: Письма, 1848—1852 / Под ред.А. Н. Михайловой. С. 174. Література Прокопович Микола Якович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.) Прокопович Микола Якович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) Гербель П. В. Николай Яковлевич Прокопович и отношения его к Гоголю // «Современник». — 1858. — № 2. Февраль. Т. 67. — С. 274—275. <i id="mwtQ">Писарев Д. И.</i> «Николай Яковлевич Прокопович и отношение его к Гоголю». П. В. Гребеля // Н. В. Гоголь в русской критике. — М.: Гос. издат. худож. лит. — 1953. — С. 517—520. Гербель П. В. О рукописях Гоголя, принадлежащих лицею князя Безбородко // «Время». — 1861. — № 4. Прокопович Н. Н. Заметка по поводу статьи «О рукописях Гоголя» // «Время». — 1861. — № 11. Гербель П. В. Русские поэты в биографиях и образцах. — СПб., 1888. Посилання Панаєв І. І. Літературні спогади Воронський А. К. Прокопович Микола Якович на сайті «Федор Михайлович Достоєвський. Антологія життя та творчості» A. M. Мокрицький. Спогади про Тараса Шевченка.