Прескриптивне мовознавство

Прескриптивізмом у мовознавстві називається встановлення правил, що визначають бажане використання мови. Ці правила можуть стосуватися таких лінгвістичних аспектів, як правопис, вимова, лексика, синтаксис і семантика. Іноді під впливом лінгвістичного пуризму такі нормативні практики часто припускають, що деякі вживання є неправильними, непослідовними, нелогічними, позбавленими комунікативного ефекту або мають низьку естетичну цінність, навіть у випадках, коли таке вживання є поширенішим, ніж передбачене. Вони також можуть включати судження про соціально правильне та політично коректне використання мови.

Прескриптивний підхід до мови часто протиставляють дескриптивному підходу, що застосовується в академічній лінгвістиці, який досліджує, як мова насправді використовується без будь-яких суджень. Основою лінгвістичних досліджень є аналіз тексту (корпусу) і польові дослідження, обидва з яких є описовими видами діяльності. Опис може також включати спостереження дослідників за власним використанням мови. У східноєвропейській лінгвістичній традиції дисципліна, що займається стандартним культивуванням і приписами мови, відома як «культура мовлення».

Деякі автори визначають «прескриптивізм» як концепцію, згідно з якою певний мовний різновид пропагується як лінгвістично вищий за інші, таким чином визнаючи стандартну мовну ідеологію складовим елементом прескриптивізму або навіть ототожнюючи прескриптивізм із цією системою поглядів. Інші, однак, використовують цей термін щодо будь-яких спроб рекомендувати або вказувати на певний спосіб використання мови (у певному контексті чи регістрі), не маючи на увазі, однак, що ці практики мають передбачати пропагування стандартної мовної ідеології. Згідно з іншим розумінням, прескриптивне ставлення — це підхід до формулювання норм і кодифікації, який передбачає нав'язування деспотичних рішень мовній спільноті, на відміну від ліберальніших підходів, які значною мірою спираються на описові дослідження.

Прескриптивне мовознавство часто наражається на критику через надання переваги мові однієї конкретної місцевості чи соціального класу над іншими, а отже знищення мовного розмаїття. Певні моделі прескриптивної кодифікації критикують за те, що вони виходять далеко за межі простого встановлення норм, тобто просувають санкціоновані мовні норми як єдиний дійсний еталон правильності, а нестандартне вживання таврують як «помилки». Вважається, що такі практики сприяють укоріненню переконання, що некодифіковані форми мови є вроджено неповноцінними, створюючи соціальну стигму та дискримінацію щодо їхніх носіїв. На противагу цьому, сучасні лінгвісти, як правило, вважають, що всі форми мови, включаючи як народні діалекти, так і різні реалізації стандартизованого різновиду, є науково рівними як інструменти спілкування, навіть якщо вони вважаються соціально неприйнятними в певних ситуативних контекстах. Внаслідок ідеології стандартизованої мови також може виникнути переконання, що чітке формальне навчання є необхідною умовою для засвоєння мови. Наслідком стандартної ^[en], нормативної практики може також стати переконання, що чітке формальне навчання є необхідною передумовою для належного володіння рідною мовою, створюючи таким чином масове відчуття ^[en]. Поширення такого мовного ставлення характерне для прескриптивістів у Східній Європі, де нормативістські уявлення про правильність можна зустріти навіть серед професійних лінгвістів.

Місце в історії лінгвістики

Нормативний підхід до мови панував у всіх , причому в норма стала більш жорсткою в Середні століття. Джерелами норми могли бути: 1) авторитетні тексти (грецька і латинська Біблія в європейській традиції, Коран в , «Манйосю» в ), 2) граматики (Паніні в , Присциана в європейській); 3) функціонування сучасної повсякденної мови (якщо її розбіжності з нормою були невеликі) ^:22—23, Наприклад, елементи прескриптивізму — нормативні правила для французької мови, ⁣ можна знайти в «Граматиці Пора-Рояля»

Відмова від нормативності була притаманна історичному мовознавству, яке досліджувало вивчення історичних змін мов, а також пізніших етапів в історії лінгвістики, зокрема американської структурної лінгвістики 1940-х — 1950-х років ^:241—242

В англійській

На відміну від таких мов, як французька (Французька академія) або італійська (Академія делла Круска), в англійській мові немає органу, який встановлював би загальні правила. Тому в якості авторитетним джерелом можуть бути використані різні публікації. З іншого боку, існує думка, що через те, що єдиної норми не існує, правильність визначається поширеністю, ясністю, традицією, посиланнями на авторитет і ін. Список дискусійних питань в англійській граматиці. Критики прескриптивізму в англійській мові також підкреслюють, що правила часто роблять будь-який варіант мови (частіше британський) «більш правильним», на шкоду іншим^[].

Див. також

• Дескриптивне мовознавство

Примітки

1. Crystal, David (2008). A dictionary of linguistics and phonetics. The language library (вид. 6th ed). Oxford: Blackwell publishing. ISBN .
2. Matthews, Peter (2007). The concise Oxford dictionary of linguistics. Oxford paperback reference (вид. 2. ed). Oxford: Oxford Univ. Press. ISBN .
3. Janicki, Karol (2006). Language Misconceived: Arguing for Applied Cognitive Sociolinguistics (англ.). Psychology Press. ISBN .
4. Edwards, John (17 вересня 2009). Language and Identity: An introduction (англ.). Cambridge University Press. ISBN .
5. Walsh, Olivia (2016). Linguistic purism: language attitudes in France and Quebec. Impact studies in language and society. Amsterdam Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. ISBN .
6. Reaser, Jeffrey; Adger, Carolyn Temple; Wolfram, Walt; Christian, Donna (12 травня 2017). Dialects at School: Educating Linguistically Diverse Students (англ.). Taylor & Francis. ISBN .
7. Speech Culture. 3 (англ.). The Great Soviet Encyclopedia. Процитовано 6 листопада 2023.
8. Ковалів Ю.І. (2007). Мовна культура. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2.
9. Mooney, Annabelle; Evans, Betsy (26 жовтня 2018). Language, Society and Power: An Introduction (англ.). Routledge. ISBN .
10. Lupiga. JEZIK I KONZERVATIZAM: Nije teško vidjeti da je jezični purizam desni politički projekt. Lupiga (хор.). Процитовано 6 листопада 2023.
11. . web.archive.org. 7 листопада 2018. Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 6 листопада 2023.
12. Symanzik, Bernhard; Birkfellner, Gerhard, ред. (2006). Sprache und Nationalismus in Kroatien у Studia philologica Slavica: Festschrift für Gerhard Birkfellner zum 65. Geburtstag gewidmet von Freunden, Kollegen und Schülern (PDF). Münstersche Texte zur Slavistik. Berlin: LIT. ISBN .
13. Kordić, Snježana (2008). . web.archive.org. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 6 листопада 2023.
14. Young, Vershawn Ashanti; Barrett, Rusty; Young-Rivera, Y'Shanda; Lovejoy, Kim Brian (1 грудня 2013). Other People's English: Code-Meshing, Code-Switching, and African American Literacy (англ.). Teachers College Press. ISBN .
15. Tamasi, Susan; Antieau, Lamont (2 грудня 2014). Language and Linguistic Diversity in the US: An Introduction (англ.). Routledge. ISBN .
16. Vaicekauskienė, Loreta (2012). "'Good Language' and Insecure Speakers: A Study into Metalinguistic Awareness of TV and Radio Journalists in the Context of Language Monitoring in Lithuania" (PDF).
17. Multilingua (англ.). Mouton Publishers. 2000.
18. Лингвистические традиции // {{{Заголовок}}}. — 4-е изд., испр. и доп. — М. : , 2005. — С. 9—41. — 1500 прим. — .
19. Алпатов В. М. Европейская лингвистика XVI—XVII веков. Грамматика Пор-Рояля // {{{Заголовок}}}. — М., 2005. — С. 42—51.
20.  // : В 11 т. — М. : Изд-во Ком. Акад., 1929. — Т. 2.
21.  // Язык и наука конца 20 века. — М. : , 1995. — С. 239—320.

Література

•  // Русский язык в школе. — 1923. — Вип. I.