Вимова фр prononcer промовляти означає особливості артикуляції звуків мовлення в кожній конкретній мові Правильна вимова

Вимова (фр. prononcer — промовляти) означає:

особливості артикуляції звуків мовлення в кожній конкретній мові. Правильна вимова — сукупність орфоепічних норм, властивих тому чи іншому різновиду мови.
спосіб, образ, манера вимови, засвоєна народами, племенами, місцевими жителями, різними верствами суспільства. Слово може бути вимовлене по-різному різними людьми або в середовищі різних соціальних, територіальних, професійних, вікових та інших груп.

Порушення вимови

Перші слова дитина починає чітко вимовляти між 9 і 18 місяцями. Потім заучування нових слів йде дуже різними темпами, але зазвичай до 2-3 років дитина володіє досить великим словниковим запасом.

, заїкання, невиразна дикція можуть бути викликані дефектами в будові мовних органів.

Коротка вуздечка язика — коротка вуздечка язика дає дефекти вимови звуків «ж», «ш», «р», «л».
Парези м'язів губ і язика. Парез — це ослаблення рухів м'язів. Рухи мовних органів при цьому мляві, неточні, іноді некоординовані.
Також порушення вимови можуть бути викликані неправильним прикусом зубів.
Іноді зустрічається недорозвинення фонематичного (мовного) слуху, яке заважає розвитку правильної вимови.

Порушення вимови часто є наслідком психологічних умов.

Дихальний апарат і мовні органи перебувають у залежності від почуттів. Хвилювання, тривога, страх, гнів — ці емоції викликають утруднення дихання, пересихання ротової порожнини. У деяких випадках цей зв'язок встановлюється дуже міцно і швидко — це викликає заїкання.
Часто порушення дикції викликає оточення в якому виросла дитина. Відомі випадки, коли мову дитини неможливо було зрозуміти тому, що вона жила з беззубою матір'ю, вимова якої також було сильно спотвореною. У спробах повторити слова вимовлені матір'ю у дитини виходила абсолютно нерозбірлива мова.

Вимова і акцент

Особливий практичний інтерес являє собою явище іноземного акценту, яка не є патологією, але при яскравій виразності (так званому «сильному акценті») може призводити до ускладнень в усних комунікаціях. Слід зазначити, що часто такі труднощі спостерігаються як у розумінні людини, що говорить з сильним акцентом з носіями мови, так і в знижених навичках аудіювання (тобто сприйняття реальної швидкого мовлення на слух носіїв) самого мовця.

Посилання

Л. В. Щерба «О нормах образцового русского произношения» [ 18 лютого 2008 у Wayback Machine.]

Див. також

Це незавершена стаття з фонетики або фонології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.