Османсько перська війна 1514 року перший збройний конфлікт між Османською імперією та державою Сефевідів у Ірані Османсь

Османсько-перська війна 1514 року — перший збройний конфлікт між Османською імперією та державою Сефевідів у Ірані.

Османсько-перська війна (1514)

Османсько-перські війни

Мініатюра, що змальовує вступ Сулеймана до Нахічевані й завершення війни

Дата:	1514—1516
Місце:	Межиріччя, Західний Іран, Південний Кавказ
Результат:	Амасійський мир

Сторони

*

Держава Сефевідів

*

Османська імперія

Командувачі

*

Ісмаїл I †

*

Селім I †

Військові сили

* Сефевіди

1514:
40 (за іншими даними 55 чи 80) тисяч вояків
1532—1555:
60 тисяч вояків, 10 гармат

* Османська імперія

1514:
60 (за іншими даними 100) тисяч вояків, 100—150 (за іншими даними 300) гармат
1532—1555:
200 тисяч вояків, 300 гармат

Передумови

Наприкінці XV століття було зруйновано державу Ширваншахів, а 1503 року Ісмаїл I розбив Ак-Коюнлу та, завоювавши території сучасних Ірану й Іраку, створив шиїтську державу Сефевідів. Відносини останніх з османами були напруженими з самого початку.

1511 року в південній частині Малої Азії відбулось масштабне повстання на чолі з Хасаном-халіфом, відомим в народі під прізвиськом («Раб шаха»). Повстанці розбили османів і практично вигнали їх з Малої Азії. 21 квітня 1511 року каді Бурси закликав яничар на допомогу, передбачаючи, що за два дні область загине. Проведення кампанії проти Шахкулу було покладено на великого візира . Османське військо наздогнало повстанців лише у Сівасі, де й Шахкулу, й Хадим Алі загинули в битві. Решта повстанців утекли до Ірану.

1512 року султан Баязид II зрікся престолу, а новим правителем імперії став Селім I Грозний. У той же час у боротьбу за владу вступив Ахмед, син Баязида, під час якої звертався по допомогу до різних правителів, у тому числі й до Ісмаїла. Тому Селім вирішив кинути виклик іранцям на чолі з Ісмаїлом I.

Готуючись до війни, Селім I продовжив дію угод з європейськими державами (Угорщиною та Польщею), а також з мамелюками, жадаючи таким чином уникнути війни на два фронти. Окрім того султан закрив кордон з Іраном, таким чином припинивши експорт іранських товарів на захід та імпорт зброї до держави Сефевідів.

Перебіг війни

Влітку 1514 року Селім вторгся до меж Сефевідської держави. Ісмаїл вирішив застосувати тактику спаленої землі на шляху руху османської армії. Складні умови виснажили війська Селіма, продовольства не вистачало, в армії зростало невдоволення. Окрім іншого османські вояки були не в захваті від того, що вони мають битись із братами-мусульманами.

Невдовзі Селіму стало відомо, що іранські війська зосереджені в Чалдиранській долині. Перспектива близької битви заспокоїла яничар. 23 серпня 1514 року в результаті Чалдиранської битви іранська армія, що не мала, на відміну від османів, вогнепальної зброї, була розбита. Ісмаїл утік з поля бою спочатку до Тебриза, а потім на південний схід. Селім переслідував його до самого Тебриза, куди прибув 6 вересня й розграбував місто.

Результат і наслідки

Османські війська відмовились зимувати на сході, й Селім був змушений повернути назад до Амасьї. Щоб заспокоїти невдоволених, у листопаді 1514 року був усунутий великий візир Герсеклі Ахмед-паша, а його місце зайняв . Ісмаїл тим часом, остерігаючись весняної кампанії, шукав союзників серед інших держав, а також прохав про мир у самого Селіма. Втім останній лише страчував сефевідських посланців. І лише португальський віце-король Індії Афонсу де Албукеркі надіслав Ісмаїлу символічний подарунок — дві малі гармати й шість аркебуз.

1516 року армія Селіма I знову виступила на схід зі Стамбула. Однак османи не пішли на Іран, а несподівано повернули на мамелюків і вторглись до Сирії. Після завоювання Сирії та Єгипту Селіму стало простіше здійснювати торгову блокаду Ірану. У травні 1518 року армія Селіма йшла до Євфрату, але потім без попередження повернула на захід і повернулась у Стамбул.

Примітки

Roger M. Savory, Iran under the Safavids, Cambridge, 1980, стор. 41
McCaffrey, Michael J. (1990). ČĀLDERĀN. Encyclopaedia Iranica, Vol. IV, Fasc. 6. с. 656—658.
Keegan & Wheatcroft, Who's Who in Military History, Routledge, 1996. стор. 268
Encyclopedia of the Ottoman Empire, ed. Gábor Ágoston, Bruce Alan Masters, стор. 286, 2009
Ágoston, Gábor (2014). Firearms and Military Adaptation: The Ottomans and the European Military Revolution, 1450–1800. Journal of World History. 25: 110.
Savory, Roger (2007). Savory, Roger (2007). Iran Under the Safavids. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN . стор. 42
І. П. Петрушевський. Нариси з історії феодальних відносин в Азербайджані та Вірменії у XVI-початку XIX ст. — стор. 38

Джерела

Yves Bomati, Houchang Nahavandi,Shah Abbas, Emperor of Persia,1587-1629, 2017, ed. Ketab Corporation, Los Angeles,
Мікаберідзе, Александер (2015). Історичний словник Грузії (вид. 2). Rowman & Littlefield. с. XXXI. ISBN .

[1] Roger M. Savory, Iran under the Safavids, Cambridge, 1980, стор. 41

[McCaffrey-2] McCaffrey, Michael J. (1990). ČĀLDERĀN. Encyclopaedia Iranica, Vol. IV, Fasc. 6. с. 656—658.

[:0-3] Keegan & Wheatcroft, Who's Who in Military History, Routledge, 1996. стор. 268

[Ottoman_Empire_page_286-4] Encyclopedia of the Ottoman Empire, ed. Gábor Ágoston, Bruce Alan Masters, стор. 286, 2009

[5] Ágoston, Gábor (2014). Firearms and Military Adaptation: The Ottomans and the European Military Revolution, 1450–1800. Journal of World History. 25: 110.

[6] Savory, Roger (2007). Savory, Roger (2007). Iran Under the Safavids. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN . стор. 42

[7] І. П. Петрушевський. Нариси з історії феодальних відносин в Азербайджані та Вірменії у XVI-початку XIX ст. — стор. 38