Операція «Страйкбек»

Операція Страйкбек — широкомасштабні морські військові навчання НАТО, що проводились упродовж десяти днів у вересні 1957 року.

Операція «Страйкбек» англ. Operation Strikeback
Холодна війна
Дата: 3-12 вересня 1957 року Місце: Північний Атлантичний океан, GIUK прохід, Норвезьке море Результат: Навчання завершились успішно

Операція була серією навчань, що симулювали напад СРСР на країни-члени НАТО. Операція мала досягнути дві мети. Первинно на меті стояло розгортання військово-морських сил Альянсу (умовна назва «Блакитний флот») проти інших натівських сил, які симулювали ворога (умовна назва «Помаранчевий флот»). Іншою метою було виконання палубних авіаційних ударів по «ворожих» формуваннях та вогневих точках, що розміщувались уздовж північного флангу НАТО у Норвегії.

В операції брали участь понад 200 бойових суден, 650 літаків та 75 000 військовослужбовців зі США, Великої Британії, Канади, Франції, Нідерландів та Норвегії. Ця навчальна операція стала наймасштабнішою морською операцією мирного часу, військовий аналітик з Нью-Йорк Таймс зазначив, що Страйкбек «зібрав найбільший та найрізноманітніший флот з часів Другої світової війни»

Операція Страйкбек та інші паралельні навчання НАТО, проведені восени 1957 року, дотепер є наймасштабнішим військовим заходом Альянсу. До серії тих навчань було залучено понад 250 000 осіб, 300 кораблів та 1 500 літаків. Район навчань простягався від Туреччини до Норвегії.

Передумови

Стратегічний огляд

Стикнувшись із беззаперечною перевагою збройних сил СРСР та країн Варшавського договору, у НАТО було ухвалено концепцію ядерної парасольки для захисту Західної Європи від радянського наземного вторгнення. Таку стратегію вперше було сформульовано 1954 року американським генералом, у подальшому керівником Командування ОЗС НАТО в Європі :

Ми маємо повітряно-наземний щит, який, хоч і не є досить сильним, але змусить противника сконцентруватись перед нападом. При цьому, зосередившись, він зазнаватиме величезних втрат від ударів атомної зброї... Нині ми можемо застосовувати атомну зброю проти ворога не лише за допомогою стратегічної авіації, але й використовуючи більш легкі літаки, а також 280-мм артилерійські гармати... Така повітряно-наземна команда є досить ефективним щитом, який захищатиме досить добре у разі нападу.

Та концепція знайшла своє відображення в американській стратегії Масована відплата за часів президентства Дуайта Ейзенхауера, яку сформулював державний секретар Джон Фостер Даллес:

ми маємо об’єднатись задля забезпечення колективної безпеки. Наша мета – зробити такі взаємовідносини більш ефективними та менш дорогими. Місцева оборона завжди буде дуже важливою. Проте не існує місцевої оборони, яка могла б самотужки стримати усю міць комуністичногго світу. Тому місцева оборона має бути посилена за рахунок атериторіальних сил. Потенційний агресор повинен знати, що він не завжди може нав’язувати правила ведення бойових дій, які вигідні лише йому.

Структура військового командування НАТО

Після створення Стратегічного атлантичного командування НАТО (ACLANT) 30 січня 1952 року приєдналось до створеного раніше Верховного командування ОЗС НАТО в Європі (SACEUR), ставши однією з двох принципових частин військової структури НАТО. Окрім того 21 лютого того ж року було створено для забезпечення контролю над Ла-Маншем та Північним морем, захисту їх від імовірного противника, охорони морських шляхів сполучення та забезпечення проведення військових морських операцій SACEUR і SACLANT.

До проведення військових навчань, у тому числі й до проведення операції Страйкбек залучались такі ключові структури військового командування НАТО:

• Стратегічне атлантичне командування (ACLANT)
• Верховний головнокомандувач Атлантики (SACLANT) — адмірал , США
  • Заступник верховного головнокомандувача Атлантики (DSACLANT) — віце-адмірал сер , Велика Британія
    • Начальник штабу (COFS) — віце-адмірал , США
  • Командувач Східної Атлантики (EASTLANT) — віце-адмірал сер Джон Екклс, Велика Британія
  • Командувач Західної Атлантики (WESTLANT) — адмірал , США
  • Командувач ударного флоту (STRIKFLTLANT) — віце-адмірал Роберт Пірі, США
• Стратеггічне командування Європи
• Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (SACEUR) — генерал , США
  • Заступник головнокомандувача (DSACEUR) — фельдмаршал , Велика Британія
    • Начальник штабу (COFS) — генерал , США
  • Командувач Північної Європи (AFNORTH) — генерал-лейтенант сер Саґден, Велика Британія
  • Командувач Центральної Європи (AFCENT) — генерал армії , Франція
    • Командувач ВПС Центральної Європи (AAFCE) маршал авіації сер , Велика Британія
    • (NORTHAG) — генерал сер Річард Нельсон Гейл, Велика Британія
    • Центральна група армій (CENTAG) — генерал , США
  • Командувач Південної Європи (AFSOUTH) — адмірал Бристоль, США
    • Ударні військово-морські сили НАТО (STRIKFORSOUTH) — віце-адмірал Чарльз Браун, США
  • (AFMED) — адмірал сер , Велика Британія
• (CHANCOM)
• Головнокомандувач каналів (CINCHAN) — адмірал сер , Велика Британія

Історія операції

Наутилус

Група Альфа ВМС США (1959)

У межах програми надання відсічі можливому нападу СРСР на всіх фронтах операція Страйкбек мала на меті перевірити можливості об'єднаних військово-морських сил (Блакитного флоту), доручивши їм знищення ворожого флоту (Помаранчевий флот) та його потужних підводних засобів, захист трансатлантичного судноплавства, а також завдання послідовних палубних авіаударів по ворожих позиціях.

Починаючи з 3 вересня 1957 року американські та канадські військово-морські сили вирушили на з'єднання з британським, французьким, нідерландським та норвезьким флотами у східній Атлантиці та північноєвропейських водах. Загальне командування було покладено на віце-адмірала Роберта Пірі, який виконував обов'язки головнокомандувача ударних військово-морських сил НАТО (COMSTRIKFLTLANT). Дорогою спільні американсько-канадські сили провели , двосторонні військово-морські навчання, спрямовані на захист групи постачання Блакитного флоту (URG) від атак ворожих підводних човнів. До того часу атомний Наутилус та звичайний підводний човен завершили виконання завдань в Арктиці та приєднались до 34 інших підводних човнів, що тимчасово склали підводні сили Помаранчевого флоту. Головне судно помаранчевого флоту мало базою Портсмут.

Власне операція Страйкбек почалась 19 вересня 1957, загалом у ній брали участь 200 бойових суден, 650 літаків та 65 000 військовиків. Для забезпечення більш реалістичної симуляції захисту трансатлантичного судноплавства було задіяно понад 200 комерційних суден, в тому числі океанські лайнери Квін Мері та . Групи перехоплювачів (HUK) Блакитного флоту, зосереджені навколо авіаносців Ессекс, Васп і Тарава, а також підводні човни та протичовнові патрульні літаки наземного базування призначались для виявлення, відстеження і стримування прориву підводних сил Помаранчевого флоту на лінії Гренландія-Ісландія-UK прохі (так званий GIUK-прохід")

Однією з частин операції Страйкбек стала операція у Норвезькому морі. Під час цієї операції сили Блакитного флоту, у розпорядженні якого були нові суперавіаносці Саратога й Форрестол, завдали повітряних ударів по ворожих позиціях, що розміщувались у Норвегії.

Після завершення операції Страйкбек, дорогою до місць базування, військово-морські сили США провели операцію Пайпдаун, що передбачала тренування із захисту групи дозаправки пальним.

Особливо важливими були дії атомних підводних човнів Наутилус та Сівулф. На думку військово-морського аналітика-історика Наутилус становив найбільшу загрозу за 21 рік історії підводного флоту. Під час операції Страйкбек цей підводний човен здійснив 16 успішних атак проти різних військово-морських формувань, зберігаючи при цьому тактичні переваги та високошвидкісні можливості переслідування. Наутилус пройшов 3 384 морські милі (6 267 км) із середньою швидкістю 14,4 вузлів (26,7 км/год). Сівулф, який вирушив з військово-морської бази у Нью-Лондоні 3 вересня, прибув на базу до Ньюпорта 25 вересня, загалом пробувши під водою 16 нів, пройшовши 6 331 миль (10 189 км). Зважаючи на необхідність протичовнової оборони, було вжито таких кроків:

• У складі Військово-морських сил США було створено групу Альфа для розробки та вдосконалення тактики й технології протичовнової оборони шляхом інтеграції палубної протичовнової авіації, патрульних літаків наземного базування, переобладнаних есмінців та субмарин-перехоплювачів.
• 2 травня 1958 року було створено у Ла-Спеції, Італія, призначений для потреб протичовнової оборони НАТО

Операція Страйкбек стала останньою для бойових суден Айова та до їхньої розконсервації у 1980-их роках за часів адміністрації Рональда Рейгана.

У доповнення до операції Страйкбек, що була сконцентрована у Східній Атлантиці та Північній Європі, Північноатлантичний альянс також провів два великих навчання у вересні 1957 року: операція Контр Панч за участі об'єднаних сил Центральної Європи та на південному узбережжі Середземного моря

Військово-морські сили операції

Нижче частково наведено список військово-морських сил та засобів, що брали участь в операції Страйкбек

Авіаносці та авіатранспорти

Саратога

Форрестол

• Саратога — флагман Блакитного флоту
  • Авіагрупа Вінг Севен:
    • 75 Винищувальний полк (VA-75)
    • 33 Всесезонний винищувальний полк (VA(AW)-33)
    • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
• Форрестол
  • Авіагрупа Вінг Ван:
    • 76 Штурмовий полк (VA-76)
    • 1 Важкий винищувальний полк (VAH-1)
    • 12 Десантний полк швидкого реагування (VAW-12)
    • 33 Всесезонний штурмовий полк (AV(AW)-33)
    • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
• Інтрепід
  • Авіагрупа Вінг Сикс:
    • 71 Штурмовий полк (VF-71)
    • 66 Штурмовий полк (VA-66)
    • 11 Важкий штурмовий полк (VAH-11)
    • 33 Всесезонний винищувальний полк (VA(AW)-33)
    • 12 Десантний полк швидкого реагування (VAW-12)
    • 2 Полк допоміжних вертольотів (UH-2) Det.
• Ессекс
  • Полки:
    • 36 Повітряний протичовновий полк (VS-36)
    • 3 Протичовновий вертолітний полк (HS-7)
    • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
• Тарава
  • Полки:
    • 1 Протичовновий вертолітний полк (HS-1)
    • 172 Штурмовий полк (VA-172)
    • 4 Всесезонний винищувальний полк (VF(AW)-4)
    • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2)
• Васп
  • Полки:
    • 44 Штурмовий полк (VA-44)
    • 27 Повітряний протичовновий полк (VS-27)
    • 30 Повітряний протичовновий полк (VS-30)
    • 5 Протичовновий вертолітний полк (HS-5)
    • 2 Полк допоміжних вертольотів (HU-2) Det.

Арк Роял

• Арк Роял — флагман Помаранчевого флоту
  • Полки: 802, 804, 815, 831, 849B, 898 полки морської авіації
• Булварк
  • Полки: 820, 845, 849D, 891 полки морської авіації
• Ігл
  • Полки: 803, 806, 813, 814, 848A полки морської авіації

Морські літаки

Douglas A-4 Skyhawk

Військово-морські сили США: Винищувачі: VA-76 — F9F-8B VA-44 — F9F-8 VA-66 — F9F-8B VFP-62 — F9F-8P VF-14 — F3H-2N VF-61 — F3H-2M VFP-62 — F2H-2P VF-71 — F2H-3/4 VA-172 — F2H-2/2B VF-33 — FJ-3/3M VF-84- FJ-3M Протичовнові літаки: VP-8 VP-10 VS-27- S2F-1/2 VS-30 — S2F-1/2 VS-32 — S2F-1/2 VS-36 — S2F-1/2	Штурмові бомбардувальники: Douglas A-4 Skyhawk VA-72 — A4D-1 Douglas AD Skyraider VAW-12 — AD-5W VA-15 — AD-6 VA-25 — AD-6 VA(AW)-33 — AD-5N, AD-5Q VA-75 — AD-6 VF(AW)-4 — AD-5 VAH-1 — A3D-1 VAH-7 — AJ-2 VAH-11 — AJ-2 Вертольоти: HU-2 HS-5 HS-7

Королівські військово-морські сили Великої Британії:

• Винищувачі
  • 891 Полк морської авіації
  • 894 Полк морської авіації, Sea Venom
  • 802 Полк морської авіації,
  • 803 Полк морської авіації, Sea Hawk
  • 804 Полк морської авіації, Sea Hawk
  • 806 Полк морської авіації, Sea Hawk
  • 898 Полк морської авіації, Sea Hawk
• Торпедні винищувачі
  • 813 Полк морської авіації,
• Штурмовики
  • 814 Полк морської авіації,
  • 815 Полк морської авіації,
  • 820 Полк морської авіації,
• Десантні літаки
  • 'A' Летючий 849 Полк морської авіації, Skyraider AEW.1
  • 'B' Летючий 849 Полк морської авіації, Skyraider AEW.1
  • 'D' Летючий 849 Полк морської авіації, Skyraider AEW.1
• Вертольоти:
  • 845 Полк морської авіації,

Втрачені літаки

• 24 вересня винищувач F4D Skyray упав у море під час спроби посадки на борт авіаносця Саратога. Упродовж подальших пошуково-рятувальних дій зіткнулись у повітрі ще два з авіаносця Ессекс та впали у море. Два додаткових F4D Skyray зазнали катастрофи в результаті зіткнення над норвезьким містечком . Загалом загинуло 11 осіб.
• 26 вересня під час спроби посадки на борт авіаносця Форрестол зазнав катастрофи штурмовий бомбардувальник . Літак затонув у морі, втім трьом членам екіпажу вдалось урятуватись.

Бойові кораблі

Лінкори: Айова Крейсери: Шеффілд Есмінці:		Ескортні міноносці: Сновден Г'юз Головні судна: Канадські королівські морські есмінці Ірокез Гайда Мікмак Нутка

Субмарини

Атомні підводні човни: Сівулф Наутилус Плавучі бази підводних човнів:	Дизельно-електричні підводні човни: Дартер	Бергол Бекуна Барберо Кавалла Енглер

Допоміжні сили

Група постачання (URG): (флагман)		Підтримка флоту: (плавуча майстерня)

Протичовнові патрульні літаки наземного базування

3 Крило морської авіації США

ВМС США розгорнули два патрульних полки, які взяли участь в операції Страйкбек:

• 8 Патрульний полк (VP-8) діяв з бази Аргентія, Ньюфаундленд.
• 10 Патрульний полк (VP-10) діяв з бази Кефлавік, Ісландія.

Обидва полки мали на озброєнні патрульні літаки .

Берегове командування

Королівські ВПС Великої Британії також виділили два полки для участі у навчаннях:

• 204 полк з базою у .
• 269 полк з базою у містечку .

Обидва полки мали на озброєнні патрульні бомбардувальники .

Підрозділи морської піхоти США

Зі складу морської піхоти Сполучених Штатів в операції Страйкбек брали участь

• 8 десантний загін (RLT-8) та
• 1 десантний батальйон.

Примітки

1. Baldwin, Hanson W. (22 вересня 1957). 100 Fighting Ships in Vast Exercise. Нью-Йорк Таймс. Процитовано 9 серпня 2014.
2. Chapter 9. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
3. Key Jr., David M. (2001). Admiral Jerauld Wright: Warrior among Diplomats. Manhattan, Kansas: Sunflower University Press. с. 333. ISBN .
4. . TIME. 30 вересня 1957. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 9 серпня 2014.
5. Chapter 3. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
6. Chapter 7. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
7. Chapter IX-B. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 9 серпня 2014.
8. John Foster Dulles (12 січня 1954). . Department of State, Press Release No. 81. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 9 серпня 2014.
9. Chapter 7 - The Military Structure - Atlantic Command. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
10. Chapter 7 - The Military Structure - Channel Command and Channel Committee. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
11. Appendix 1 — Chronicle. NATO the first five years 1949-1954. НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
12. Who is who at NATO (PDF). НАТО. Процитовано 12 серпня 2014.
13. Key, Jr., David M. (2001). Admiral Jerauld Wright: Warrior among Diplomats. Manhattan, Kansas: Sunflower University Press. с. 329–331, 334—335, 338—342, 357. ISBN .
14. Warrior among Diplomats. стор. 333–334
15. USS Wasp Veterans Association (1999). U. S. S. Wasp CV 18. Nashville: Turner Publishing Company. с. 119. ISBN .
16. The day Nautilus came to Portland. Archive. Dorset Echo. 5 жовтня 2007. Процитовано 12 серпня 2014.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
17. USS Wasp, p. 118
18. Norwegian subs during the Cold War. Warships1 and NavWeaps Discussion Boards. Процитовано 12 серпня 2014.
19. USS Wasp, p. 119
20. Friedman, Norman (1994). U.S. Submarines Since 1945: An Illustrated Design History. Аннаполіс: . с. 109. ISBN .
21. Bendict, John R. (весна 2005). The Unraveling and Revitalization of U.S. Navy Antisubmarine Warfare. Naval War College Review: 98. {{}}: |access-date= вимагає |url= ()
22. . Time. 1 вересня 1958. Архів оригіналу за 6 вересня 2008. Процитовано 3 листопада 2008.
23. . Time. 7 квітня 1958. Архів оригіналу за 24 жовтня 2012. Процитовано 12 серпня 2014.
24. Warrior among Diplomats, p. 357
25. Chronological History — U.S. Naval Communications, p. 16
26. . TIME. 30 вересня 1957. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 12 серпня 2014.
27. . TIME. 7 жовтня 1957. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 12 серпня 2014.
28. Словник американських бойових суден
29. . ejection-history.org. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 12 серпня 2014.
30. United States Navy Crew Crashes While On NATO Maneuvers In The Atlantic 24 September 1957. Arlington National Cemetery. Процитовано 12 серпня 2014.
31. Second VP-8 (PDF). Dictionary of American Naval Aviation Squadrons Volume 2, Chapter 3. Naval Historical Center. Процитовано 13 серпня 2014.
32. Third VP-10 (PDF). Dictionary of American Naval Aviation Squadrons Volume 2, Chapter 3. Naval Historical Center. Процитовано 13 серпня 2014.
33. . Архів оригіналу за 5 липня 2008. Процитовано 13 серпня 2014.
34. Donnelly, Ralph W.; Gabrielle M. Nuefield; Carolyn A. Tyson (1971). A Chronology of the United States Marine Corps, 1947–1964 Volume III. Washington, DC: United States Marine Corps. с. 35. LCCN 77-604776. PCN 19000318200.

Посилання

• . USS Essex Association. 1997–2008. Архів оригіналу за 14 січня 2015. Процитовано 13 серпня 2014.
• The National Association of Destroyer Veterans. Tin Can Sailors. Процитовано 13 серпня 2014.
• Pike, John (2000–2008). U.S. Navy. GlobalSecurity.org. Процитовано 13 серпня 2014.
• . USS O'Hare, DD/DDR 889. 2008. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 13 серпня 2014.
• USS Harwood (DD-861). Bushnell & Associates. 1997. Процитовано 13 серпня 2014.
• USS Charles H. Roan (DD-853). USS Charles H. Roan (DD-861) Association. 1999–2008. Процитовано 13 серпня 2014.
• Dannenfeldt, Danny (2006). . Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 13 серпня 2014.
• USS Fiske (DDR-842). USS Fiske DD/DDR 842 Association, Inc. 2008. Процитовано 13 серпня 2014.
• USS Samuel B. Roberts (DD-823). Samuel B Roberts (DD-823) Shipmates Association. Процитовано 13 серпня 2014.
• USS Johnston (DD-821). Multieducator. 2005. Процитовано 13 серпня 2014.
• . Destroyers OnLine. Архів оригіналу за 16 серпня 2007. Процитовано 13 серпня 2014.
• Northern Europe - September to October 1957. U.S.S. Allen M. Sumner (DD-692) Official Home of the First in its Class. Процитовано 13 серпня 2014.
• . USS Trumpetfish SS 425 Veterans Association Inc. Архів оригіналу за 9 липня 2007. Процитовано 13 серпня 2014.
• USS Becuna (SS-319). Navsource.org. Процитовано 13 серпня 2014.
• . Canadian Navy. Архів оригіналу за 17 травня 2004. Процитовано 13 серпня 2014.
• Go Navy. Процитовано 13 серпня 2014.
• USS Intrepid Service Data. wa3key. Процитовано 13 серпня 2014.
• Ronald G. Dejarnette. VP Shipmate Directory. VPNavy.org. Процитовано 13 серпня 2014.
• Warships1 and NavWeaps Discussion Boards. NavWeaps. Процитовано 13 серпня 2014.
• GlobalSecurity.org
• Go Navy
• «Trained to 'Strike Back'»

Бібліографія

• Dulles, John Foster (12 січня 1954). . Department of State, Press Release (81). Архів оригіналу за 18 квітня 2008. Процитовано 13 серпня 2014.
• Clearwater, John (1998). Canadian Nuclear Weapons: The Untold Story of Canada's Cold War Arsenal. Dundurn Press Ltd. ISBN .
• Donnelly, Ralph W.; Gabrielle M. Nuefield; Carolyn A. Tyson (1971). A Chronology of the United States Marine Corps, 1947–1964 Volume III (PDF). USMC Headquarters - Historical Division. ISBN .
• Перші п'ять років НАТО 1949–1954
• Porter, Richard E.; Major (USAF) (березень–квітень 1977). Correlation of Forces: Revolutionary Legacy. Air University Review. Процитовано 13 серпня 2014.
• Trainor, Bernard E. (лютий 2008). Triumph in Strategic Thinking. United States Naval Institute Proceedings. 134 (2). 40 – 42. Процитовано 13 серпня 2014.
• The day Nautilus came to Portland. Dorset Echo. 5 жовтня 2007. Процитовано 13 серпня 2014.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Baldwin, Hanson W. (22 вересня 1957). 100 Fighting Ships in Vast Exercise. New York Times: 9. Процитовано 13 серпня 2014.
• Trainor, Bernard E. (23 березня 1987). Lehman's Sea-War Strategy Is Alive, but for How Long?. New York Times. Процитовано 13 серпня 2014.
• «Emergency Call» Time — 30 вересня 1957
• «All Ashore» Time — 7 жовтня 1957
• «Antisubmarine Boss» Time — 7 квітня 1958
• «The Goblin Killers» — Time 1 вересня 1958
• Chronological History — U.S. Naval Communications
• The National Association of Destroyer Veterans
•  — Project Get Out and Walk
• GlobalSecurity.org
• Go Navy
• United States Navy Crew Crashes While On NATO Maneuvers In The Atlantic 24 September 1957
• Dictionary of American Naval Aviation Squadrons Volume 1 The History of VA, VAH, VAK, VAL, VAP and VFA Squadrons
• Dictionary of American Naval Aviation Squadrons Volume 2 The History of VP, VPB, VP(H) and VP(AM) Squadrons
• USS Intrepid — Operation Strikeback
• Senior officials in the NATO military structure, from 1949 to 2001