Олександр Родимцев

Роди́мцев Олекса́ндр Іллі́ч (рос. Родимцев, Александр Ильич; 8 березня 1905 — 13 квітня 1977, Москва) — радянський воєначальник, генерал-полковник (1961), двічі Герой Радянського Союзу (1937, 1945).

Олександр Ілліч Родимцев
рос. Александр Ильич Родимцев
Ім'я при народженні	Олександр Ілліч
Народження	8 березня 1905(1905-03-08) с. Шарлик, Оренбурзької губернії Російської імперії
Смерть	13 квітня 1977(1977-04-13) (72 роки) Москва
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	кавалерія, повітряно-десантні війська
Освіта	Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова (1947) і Військова академія імені М. В. Фрунзе (1939)
Роки служби	1927–1977
Партія	ВКП(б)
Звання	Генерал-полковник
Командування	^d, Q16486667?, 13-а гвардійська стрілецька дивізія, Q28650718? і 1-а гвардійська армія
Війни / битви	Громадянська війна в Іспанії Вторгнення СРСР до Польщі Радянсько-фінська війна Німецько-радянська війна • Сталінградська битва • Курська битва • Битва за Дніпро
Діти	^d
Інше
Автограф
Нагороди	Орден Білого Лева I ступеня Орден «Хрест Грюнвальда» 3 ступеня
Родимцев Олександр Ілліч у Вікісховищі

Біографія

Народився 8 березня 1905 року в селі Шарлик (нині Шарлицького району Оренбурзької області) в бідній селянській сім'ї. Росіянин. Член ВКП(б) /КПРС з 1929 року. У Червоній Армії з 1927 року. У 1932 закінчив Військову школу ім. ВЦІК, в 1939 році Родімцев закінчує Військову академію імені М. В. Фрунзе та в 1947 Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу (1947).

Майор Родімцев добровольцем брав активну участь у громадянській війні в Іспанії, бився під Ґвадалахарою, Брунете, Теруелем та на р. Харама. Звання Героя Радянського Союзу майорові О. І. Родімцеву присвоєне 22 жовтня 1937 року за зразкове виконання особливого завдання в Іспанії.

Після повернення з Іспанії командував кавалерійським полком, а після закінчення академії з травня 1939 був помічником командира кавалерійської дивізії. Брав участь у вторгненні СРСР до Польщі (1939).

У 1940 бере активну участь в агресії СРСР до Фінляндії.

У роки німецько-радянської війни О. І. Родімцев командував 5-ю повітряно-десантною бригадою 3-го повітряно-десантного корпусу (5-та, 6-та, 212-та пдбр), яка в 1941 брала участь в обороні Києва (червень — листопад 1941).

Командний пункт 62-ї армії: начальник штабу армії М. І. Крилов, командувач армією В. І. Чуйков, член військової ради К. А. Гуров, командир 13-й гв. стрілецької дивізії О. І. Родимцев, грудень 1942 р.

6 листопада 1941 управління 5-ї пдбр було переформоване на управління 87-ї стрілецької дивізії, створеної з військ 3-го повітряно-десантного корпусу, яку очолив Родимцев. 19 січня 1942 87-ма стрілецька дивізія була переформована на 13-ту гвардійську стрілецьку дивізію. 13-та гвардійська стрілецька дивізія (згодом — 13-та Полтавська ордена Леніна двічі Червонопрапорна гвардійська стрілецька дивізія) увійшла до складу 62-ї армії, що брала участь у битві за Сталінград.

З травня 1943 року генерал-майор Родимцев — командир , з яким дійшов до столиці Чехословаччини — Праги. Воював на Південно-Західному, Донському, Сталінградському, Степовому, Воронезькому, 2-му та 1-м Українських фронтах. Брав участь в Курської битвах, в звільненні Лівобережної і Правобережної України, в розгромі німецьких військ в Західній Україні, Польщі, в Нижньо-Сілезькій, Берлінської і Празькій операціях.

Другої медалі «Золота Зірка» командир 32-го гвардійського стрілецького корпусу гвардії генерал-лейтенант Родимцев удостоєний 2 червня 1945 року за уміле керівництво військами при форсуванні річки Одер 25 січня 1945 в районі населеного пункту Лінден (Польща), особистий героїзм і мужність.

Після закінчення Вищих академічних курсів при Академії Генерального штабу, був командиром з'єднання, помічником командира військами Східно-Сибірського військового округу, головним військовим радником і військовим аташе в Албанії.

З листопада 1956 року продовжує службу у військах. З березня 1966 року — в групі генеральних інспекторів МО СРСР.

Обирався депутатом Верховної Ради РРФСР другого скликання і депутатом Верховної Ради СРСР третього скликання.

О. І. Родимцев помер у Москві 13 квітня 1977. Похований на Новодівичому кладовищі (ділянка 9).

Праці, мемуари

• «Под небом Испании»
• «На последнем рубеже. Записки командира дивизии»
• «Люди легендарного подвига»
• «Гвардейцы стояли насмерть»
• «Твои, Отечество, сыны»
• «Машенька из Мышеловки» (за ними був знятий фільм «Немає невідомих солдатів»)
• «На берегах Мансанареса и Волги»
• «Добровольцы-интернационалисты»

Пам'ять

Бронзовий бюст генерала О. І. Родімцева встановлений на його батьківщині, меморіальні дошки — в Москві і Волгограді; ім'ям Родімцева названі вулиці у Волгограді, Оренбурзі. В місті Первомайську Миколаївської області є вулиця Гвардійців Родімцева.

Див. також

• Будинок Павлова
• 1-ша повітряно-десантна бригада (СРСР)
• 1-ша парашутна дивізія (Третій Рейх)
• Дивізія «Герман Герінг»

Джерела та література

• Поїздник І. І. Родимцев Олександр Ілліч // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 253. — .

Література

• Советская военная энциклопедия в 8-и томах, т. 7

Посилання

• Біографія О. І. Родимцева на сайті «Герои страны» (рос.)