Некипелов Віктор Олександрович

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Віктор Олександрович Некипелов (29 вересня 1928, Харбін — 1 липня 1989, Париж) — російський поет і публіцист, правозахисник, учасник дисидентського руху, член Московської Гельсінської групи. За освітою — лікар-фармацевт.

Некипелов Віктор Олександрович
Народився	29 вересня 1928(1928-09-29)^[1] Харбін, Республіка Китай (1912—1949)
Помер	1 липня 1989(1989-07-01)^[1] (60 років) Париж, Франція ·злоякісна пухлина
Громадянство	СРСР
Діяльність	поэт, правозащитник, член Московської Гельсінської групи
Сфера роботи	поезія^[2], публіцистика^[2], фармація^[2] і Суспільна журналістика
Alma mater	Літературний інститут імені Горького
Мова творів	російська
Нагороди	Офицер ордена Хреста Витязя

Життєпис

Народився у місті Харбін (КНР) у сім'ї працівників Китайської східної залізниці. Переїхав з матір'ю до СРСР у 1937 р. У 1939 р. мати була заарештована і померла, перебуваючи в ув'язненні. У 1950 р. з відзнакою закінчив Омське військово-медичне училище. У 1960 р., також з відзнакою, закінчив військово-фармацевтичний факультет Харківського медичного інституту. У 1969 р. заочно закінчив Літературний інститут ім. Горького.

У 1960-ті жив в Україні (в Ужгороді та Умані), працював фармацевтом та завідувачем аптеки. У 1966 р. в Ужгороді видано збірку його віршів «Между Марсом и Венерой» («Між Марсом та Венерою»), надалі друкувався в самвидаві. Автор віршів, прози, перекладів. Радянські видавництва відмовлялися публікувати його твори з ідеологічних міркувань.

З середини 1960-х Некипелов під впливом колишніх ув'язнених сталінських таборів та Н. Суровцевої, які жили в Умані, встав на шлях духовного протистояння режиму. У серпні 1968 р. він разом із дружиною виготовив та розкидав в Умані листівки, в яких висловлювався протест проти введення військ до Чехословаччини (авторів листівок не знайшли). Почав спілкуватися з московськими та українськими правозахисниками, що привернуло до нього увагу КДБ. У 1970 р. Некипелова звільнили з роботи.

У 1970—1974 рр. завідував аптеками у Сонячногірську (Московська область), потім в Камешково (Володимирська область). Зазнавав постійних обшуків і допитів.

У липні 1973 р. Некипелова заарештували. У травні 1974 р. був засуджений Володимирським обласним судом за статтею 190.1 КК РРФСР до 2 років ув'язнення за поширення антирадянських матеріалів, зокрема «Хроніки поточних подій», та власних віршів. Під час слідства був направлений на судово-психіатричну експертизу до Володимира, де було винесено висновок про можливу наявність у нього млявої шизофренії, потім — до Інституту Сербського, де перебував з 15 січня по 15 березня 1974 р. і був визнаний психічно здоровим. Рік пробув у колонії загального режиму під Володимиром. Звільнився в липні 1975 р., повернувся до Камешкова, працював лікарем-лаборантом.

Після арешту і особливо після звільнення Некипелова багато його творів було опубліковано у російських зарубіжних видавництвах; деякі його роботи читалися у передачах західного радіо. У 1975—1979 рр. брав дуже активну участь у правозахисному русі. Підписав багато правозахисних документів, став відомим автором самвидаву. Про своє перебування на експертизі в Інституті Сербського розповів у книзі «Институт дураков» («Інститут дурнів») (1976). У співавторстві з О. П. Подрабінеком написав книгу «Из желтого безмолвия» («З жовтої безмовності», 1975) про каральну психіатрію в СРСР. Автор нарисів «Опричнина 77», «Опричнина 78», «Опричнина 79», «Кладбище побежденных» («Цвинтар переможених»), «Сталин на ветровом стекле» («Сталін на вітровому склі») та багатьох інших. Був упорядником збірки «Опричнина-78 продолжается» («Опричнина-78 продовжується») спільно з Т. Тексти Некипелова публікувалися в емігрантському журналі «Континент», в московському самвидавницькому журналі «Поиски» («Пошуки»).

У 1977 р. прийнятий до французького відділення ПЕН-клубу. З того ж року — член Московської Гельсінської групи, брав активну участь у її роботі. Допомагав багатьом людям, що зверталися до нього, у тому числі робітникам, інвалідам. Чимало зробив для захисту робітників , , , які були заарештовані у 1978 р. (нариси Некипелова на їхній захист читалися по західному радіо). Учасник створення Групи із захисту прав інвалідів у СРСР.

У березні 1977 р. подав заяву про виїзд із СРСР, відповіді на яку від влади не отримав, потім — заяву з відмовою від радянського громадянства. Понад два роки продовжував боротьбу за виїзд із Радянського Союзу, звертаючись із цього приводу до радянських та міжнародних інстанцій.

Знову був заарештований у грудні 1979 р. У червні 1980 р. засуджений за статтею 70, частину 1 КК РРФСР (антирадянська агітація та пропаганда) до 7 років позбавлення волі в таборі суворого режиму та 5 років заслання. Термін відбував у пермських політичних таборах та у . Брав участь у боротьбі політичних ув'язнених за свої права, пересилав на свободу листи протесту, часто зазнавав покарань. В ув'язненні Некипелов важко захворів.

З грудня 1986 р. перебував у засланні в селищі Абан Красноярського краю. 20 березня 1987 р. був звільнений у рамках горбачівської кампанії з помилування політв'язнів. Після звільнення відразу ж подав заяву про виїзд із СРСР. У вересні 1987 р. разом із дружиною поїхав до Франції.

Помер у 1989 р., похований на Валантонському цвинтарі поблизу Парижа.

Нагороди

• Офіцер Ордена Хреста Витязя (8 січня 2003 року, Литва, посмертно).

Твори

Поезія

• Между Марсом и Венерой. — Ужгород: Карпаты, 1966. — 78 с.
• Стихи. — Париж: La Presse Libre, 1991. — 224 с.
• Стихи: Избранное. — Бостон: Мемориал, 1992. — 108 с.

Публіцистика

• Из жёлтого безмолвия. 1975 (в соавторстве с А. Подрабинеком).
• Institute of Fools. New York: Farrar Straus Giroux, 1980.
• Некипелов В. А. Институт дураков — Барнаул: Изд-во организации «Помощь пострадавшим от психиатров», 2005..

Примітки

1. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
2. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
3. Документы Московской Хельсинкской группы / [Моск. Хельсинск. группа; о-во «Мемориал»; сост. Д. И. Зубарев, Г. В. Кузовкин]. — М. : Моск. Хельсинск. группа, 2006. — 592 с. — ISBN 5-98440-30-8. Архівовано з джерела 17 січня 2021
4. Некипелов Виктор Александрович: Биография. Московская Хельсинкская группа. Архів оригіналу за 5 березня 2012. Процитовано 2 червня 2010.
5. Савенко Ю.С. «Институт дураков» Виктора Некипелова // Независимый психиатрический журнал. — 2005. — № 4 (13 листопада). Архівовано з джерела 5 листопада 2010.
6. Некипелов В.А. [www.belousenko.com/books/kgb/nekipelov_institut_durakov.htm Институт дураков]. — Барнаул : Изд-во организации «Помощь пострадавшим от психиатров», 2005.
7. Документы Инициативной группы по защите прав человека в СССР / Составители Г. В. Кузовкин, А. А. Макаров. — Москва, 2009. Архівовано з джерела 19 січня 2013

Посилання

• Некипелов Виктор Александрович: Биография. Московская Хельсинкская группа. Процитовано 2 червня 2010.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
• Виктор Александрович Некипелов (1928—1987): Биография и произведения. Электронная библиотека Александра Белоусенко. Процитовано 2 червня 2010.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
• Биографическая справка в базе данных «Заключённые пермских политлагерей (ИТК ВС-389/35, ВС-389/36, ВС-389/37) 1972—1992 гг.»
• Савенко, Ю. С. «Институт дураков» Виктора Некипелова // Независимый психиатрический журнал. — 2005. — № 4.
• Горбаневская Н. Е. Позорное наследие: Рецензия на книгу Виктора Некипелова «Институт дураков» : [арх. 21 листопада 2008] // . — 2006. — № 6.
• Некипелов, В. А. Институт дураков: Фрагмент из книги : [арх. 21 листопада 2008] // Неволя. — 2006. — № 6.
• Писатели-диссиденты: Биобиблиографические статьи
• Березовский Н. Безумец с тусклою свечой… Заметки к роману // Сибирские огни. 2007. № 4
• Стихи В. Некипелова в Русской Виртуальной Библиотеке
• Стихи В. Некипелова на сайте «Тюрьма и воля»
• Песня Петра Старчика на стихи Виктора Некипелова «Майерлинг»
• Переводы В. Некипелова на сайте «Век перевода»