Суспільна журналістика

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Суспільна журналістика — це модель ЗМІ, що складається з гібриду професійної журналістики, вкладу автора та контенту читача. Це схоже на відкриту платформу, таку як Twitter і WordPress.com, хіба що більшість контенту теж створені і/або відібрані професійними журналістами. Прикладами також слугують Forbes.com, Medium, BuzzFeed та Gawker. Модель журналістики, яку в деяких випадках спровокувала щомісячна аудиторія в десятки мільйонів, обговорювалась як один із способів професійної журналістики, що може прийти на зміну традиційної журналістики.

«Platishing»

Джонатан Глік, генеральний директор Sulia, сказав, що модель видавця як платформи (які він називає «platisher») знаходиться на підйомі. Гліка приводить прикладами Medium (від співзасновниів Twitter Евана Вільямса і Біза Стоуна), Vox Media, Sulia, Skift, First Look Media (за підтримки засновника eBay П'єра Омідьяра) і BuzzFeed. 12 березня 2014, Марк Літл, генеральний директор Storyful.com, запропонував «10 принципів, які дають силу суспільній журналістиці», в тому числі «користувальницький контент регулюється тим же правовим та етичним кодексом, як і будь-який інший контент» і «Валюта соціальної журналістики це достовірність, а не авторитет. Ми не фахівці в кожній темі».

В інтерв'ю The New York Times, редактор The Guardian Алан Ресбріджер заявив, що The Guardian був у процесі перетворення на платформу видавця. «Протягом багатьох років, новинні організації мали квазі-монополію на інформацію, просто тому, що у нас були кошти. Я думаю, якщо як журналіст Ви не цікавитесь тим, що було створено людьми, які не є професійними журналістами, тоді ви пропускаєте дуже багато», — сказав він.

Нові правила

Вже 1 квітня 2014 року, в колонці на тему «Суспільна журналістика та відкриті платформи це — нова норма — тепер ми повинні змусити їх працювати» Метью Інгрем запитав «як засобам масової інформації використати переваги цього явища, але не втратити власну манеру?» і приступив до розгляду запропонованих правил для суспільної журналістики. Їх, в свою чергу, запропонував колишній пезидент FastCompany.com — Ед Суссман. Інгрем узагальнив пропозиції Суссмана, в тому числі чітко позначаючи типи платників (наприклад, внесок гостя, читацький внесок); розробки керівних принципів, таких як конфлікт інтересів, що плакати повинні узгоджуватись, перш ніж відправляти; надання Вікі-подібних засобів для поліпшення суспільного змісту; видалення слабких або сумнівних матеріалів через кураторів або за допомогою спеціальних алгоритмів.

Перші засвоювачі

Однією з перших платформ «суспільної журналістики» у великій медіа-компанії була FastCompany.com в 2008 році. Після того як платформу запустили, в перші шість місяців на FastCompany.com підписалися 2,000 блогерів і 50 000 користувачів. «FastCompany — це перша, але не остання компанія, яка інтегрувала більшість своїх сайтів як соціальна спільнота», — написав аналітик ЗМІ Єремія Ов'янг. Після того, як Ед Суссман покинув сайт, Редакція журналу FastCompany повернулася до стандартного сайту журналістики.

Примітки

1. Why Michael Wolff Is Wrong. Observer (амер.). 20 березня 2014. Процитовано 7 грудня 2017.
2. Rise of the Platishers. Recode. Процитовано 7 грудня 2017.
3. Storyful Blog - Get Information About Storyful Products and Services. Storyful. (амер.). Процитовано 7 грудня 2017.
4. Chozick, Amy (7 березня 2014). The Guardian’s Alan Rusbridger: ‘It’s Essential to Be Paranoid’. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 7 грудня 2017.
5. Ingram, Mathew (1 квітня 2014). Social journalism and open platforms are the new normal — now we have to make them work. gigaom.com (амер.). Архів оригіналу за 17 серпня 2018. Процитовано 7 грудня 2017. [Архівовано 2018-08-17 у Wayback Machine.]
6. The Media is Social. Fast Company (амер.). 8 лютого 2008. Процитовано 7 грудня 2017.