Моріо рудокрилий Самець рудокрилого моріо Самиця рудокрилого моріо Охоронний статус Найменший ризик МСОП 3 1 Біологічна

Моріо рудокрилий

Самець рудокрилого моріо

Самиця рудокрилого моріо

Охоронний статус

Найменший ризик (МСОП 3.1)

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Шпакові (Sturnidae)
Рід:	Моріо (Onychognathus)
Вид:	Моріо рудокрилий

Біноміальна назва

Onychognathus morio
(Linnaeus, 1766)

Ареал виду

Підвиди

(Див. текст)

Синоніми

Turdus morio Linnaeus, 1766

Посилання

Вікісховище:	Onychognathus morio
Віківиди:	Onychognathus morio
ITIS:	561671
МСОП:	103871400
NCBI:	381114

Мо́ріо рудокрилий (Onychognathus morio) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари.

Опис

Самиця рудокрилого моріо (Столова гора, Кейптаун, ПАР)

Довжина птаха становить 27-30 см, вага 115–155 г. Довжина дзьоба становить 28 мм, довжина крила 15,2 см, довжина хвоста 13,5 см, довжина цівки 33 мм. Забці мають переважно чорне, блискуче забарвлення з легким синюватим відтінком, за винятком рудувато-коричневих другорядних махових пер, особливо помітних в польоті. У самиць голова, шия і верхня частина грудей попелясто-сірі. Очі, дзьоб і лапи чорні. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення дорослих птахів, однак менш яскраве, райдужки у них карі, а дзьоб коричневий. У представників підвиду O. m. rueppellii хвіст помітно довший, ніж у представників номінативного підвиду .

Таксономія

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис рудокрилого моріо до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з мису Доброї Надії. Він використав французьку назву Le merle du Cap de Bonne Espérance та латинську назву Merula Capitis Bonae Spei. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном. Одним з цих видів був рудокрилий моріо, для якого Лінней придумав біномінальну назву Turdus morio. Видова назва morio походить від слова лат. morio або morion — темно-коричневий камінь або чорний кварц. Пізніше рудокрилого моріо було переведено до роду Моріо (Onychognathus), введеного німецьким зоологом Карлом Густавом Хартлаубом у 1849 році.

Підвиди

Виділяють два підвиди:

O. m. rueppellii (Verreaux, J, 1856) — від Еритреї до Ефіопії і північної Кенії;
O. m. morio (Linnaeus, 1766) — від Уганди і Кенії до Ботсвани і півдня ПАР.

Поширення і екологія

Рудокрилі моріо мешкають в Ефіопії, Еритреї, Південному Судані, Кенії, Танзанії, Уганді, Бурунді, Демократичній Республіці Конго, Замбії, Зімбабве, Малаві, Мозамбіку, Ботсвані, Південно-Африканській Республіці, Лесото і Есватіні. Вони живуть на скелястих гірських схилах, в порослих густою рослинністю каньйонах і ущелинах, на висоті до 3000 м над рівнем моря. Наразі рудокрилі моріо є поширеним видом птахів в містах, де вони гніздяться на дахах будівель та на горищах.

Поведінка

Рудокрилі моріо зустрічаються парами і невеликими зграйками, під час негніздового періоду іноді утворюють зграї до 200 птахів. Вони є всеїдними птахами, живляться насінням, ягодами, плодами нектаром деяких видів рослин, зокрема алое, комахами, павуками, равликами, слимаками, скорпіонами, крабами, земноводними, дрібними ящірками, пташенятами і падлом. Рудокрилі моріо іноді супроводжують стада худоби та диких тварин, шукаючи паразитів, зокрема кліщів, у шерсті великих тварин.

Рудокрилі моріо є моногамними птахами, утворюють тривалі пари, що залишаються разом впродовж кількох сезонів. Під час сезону розмноження вони демонструють територіальну поведінку, агресивно проганяючи зі своєї гніздової території інших тварин. Гніздяться серед скель, в містах серед будівель. Рудокрилі моріо будують гніздо з глиняної основи, трави і гілок. В кладці від 2 до 4, зазвичай 3 блакитних яйця, поцяткованих рудувато-коричневими плямками. Інкубаційний період триває 13-14 днів, насиджує лише самиця. Пташенята покидають гніздо через 22-28 днів після вилуплення, за пташенятами доглядають і самиці і самці. Рудокрилі моріо іноді стають жертвами гніздового паразитизму чубатих зозуль.

Примітки

BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 17 червня 2022.
Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
Newman, Kenneth (1 січня 2002). Newman's Birds of Southern Africa. Struik. ISBN — через Google Books.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
Brisson, Mathurin Jacques (1760). (French та Latin) . Т. 2. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 309—311, Plate 23 fig 2. Архів оригіналу за 17 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022.
Allen, J.A. (1910). . Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Архів оригіналу за 19 вересня 2012. Процитовано 17 червня 2022.
Linnaeus, Carl (1766). (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 297. Архів оригіналу за 17 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022.
Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 260. ISBN .
Hartlaub, Gustav (1849). . Revue et Magasin de Zoologie Pure et Appliquée. 2nd Series (French та Latin) . 1: 494–499 [494]. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 17 червня 2022.
Gill, Frank; Donsker, David (ред.). . World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 17 червня 2022.

Джерела

Feare, Chris; Craig, Adrian (1999). Starlings and Mynas. Princeton University Press. ISBN .
Sinclair, Hockey and Tarboton, SASOL Birds of Southern Africa,

Посилання

Red-winged starling - Species text in The Atlas of Southern African Birds [ 2 серпня 2019 у Wayback Machine.].

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] BirdLife International (2016). . Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 17 червня 2022.

[2] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .

[3] Newman, Kenneth (1 січня 2002). Newman's Birds of Southern Africa. Struik. ISBN — через Google Books.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()

[brisson-4] Brisson, Mathurin Jacques (1760). (French та Latin) . Т. 2. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 309—311, Plate 23 fig 2. Архів оригіналу за 17 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022.

[allen-5] Allen, J.A. (1910). . Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Архів оригіналу за 19 вересня 2012. Процитовано 17 червня 2022.

[6] Linnaeus, Carl (1766). (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 297. Архів оригіналу за 17 червня 2022. Процитовано 17 червня 2022.

[7] Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 260. ISBN .

[8] Hartlaub, Gustav (1849). . Revue et Magasin de Zoologie Pure et Appliquée. 2nd Series (French та Latin) . 1: 494–499 [494]. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 17 червня 2022.

[ioc-9] Gill, Frank; Donsker, David (ред.). . World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 17 червня 2022.