Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Митрополит Михаїл (світське ім'я — Василій Федорович Єрмаков, рос. Василий Фёдорович Ермаков; *31 липня 1862 — †30 березня 1929) — церковний діяч.
| Михаїл Єрмаков | ||
 | ||
| Митрополит Михаїл (Єрмаков) | ||
| ||
|---|---|---|
| Альма-матер: | Київська духовна академія | |
| Науковий ступінь: | кандидат богословських наук | |
| Діяльність: | священник | |
| Національність: | росіянин | |
| Народження: | 31 липня 1862 Санкт-Петербург | |
| Смерть: | 30 березня 1929 (66 років) Київ | |
| Похований: | Софійський собор | |
| Священство: | єпископ | |
| Нагороди: | ||
| орден святого Володимира III ступеня, святої Ганни I ст., св. Володимира II ст. | ||
| | ||
Біографія
- Народився у м. Санкт-Петербург Російської імперії (тепер — Російська Федерація). Навчався у Київському реальному училищі, потім — у Київській духовній семінарії. В 1887 р. закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богословських наук. 19 червня того ж року прийняв обіти чернечого стану, хіротонізований (рукоположений) на ієромонаха. Викладав у Київській та Орловській духовних семінаріях і Санкт-Петербрзькій духовній академії. У 1888 р. — інспектор Орловської духовної семинариї, у 1890 р. — інспектор Санкт-Петербурзької духовної Академії. У 1891 р. отримав сан Архімандрита.
- З 1893 р. — ректор Могильовської духовної семінарії, а з часом — Волинської духовної семінарії. 20 жовтня 1899 р. — єпископ Новгород-Сіверський, вікарій Чернігівської єпархії (у тому ж році став єпископом Ковенським у Прибалтиці, вікарій Литовської єпархії).
- З 6 вересня 1903 р. — єпископ Омський і Семипалатинський; 9 грудня 1905 р. — єпископ Гродненський і Брестський (тепер — Білорусь). З 1910 р. — єпископ Черкаський, вікарій Київської єпархії. 14 травня 1911 р. — нагороджений коштовною панагією. 6 травня 1912 р. — архієпископ Гродненський і Брест-Литовський. Відомий був своєю активною політичною участю у «чорносотенному русі». Отримував і державні нагороди: орден святого Володимира III ступеня (1900 року), святої Ганни I ст. (1903 р.), св. Володимира II ст. (1907 р.).
- У 1915 р. — нагороджений діамантовим хрестом для клобуку. Перед окупацією німецьким військом м. Гродно — переїхав до м. Москви.
- У 1917–1918 р. був учасником Всеросійського помісного собору в місті Москва, де його призначили з 1919 р. керувати Київською єпархією в Українській Народній Республіці (УНР). Але у травні 1920 р. собор Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) не визнав його митрополитом Київським і Галицьким. Натомість, офіційно був номінований митрополитом Київським з 1918 року Антоній Храповицький.
- У січні-лютому 1921 р. він брав участь у синоді РПЦ Московської патріархії і одержав там титул «патріаршого екзарха Російської православної церкви Московської патріархії для України», та був зведений у сан митрополита (але не «Київського і Галицького»). Сам митрополит Михаїл (Єрмаков) з приводу свого призначення у Київ на допиті у листопаді 1925 р. пояснив: «Я був призначений патріархом не митрополитом, а тимчасово керуючим Київською митрополією і екзархом України». При цьому офіційним митрополитом Київським і Галицьким залишався Антоній Храповицький який перебував в еміграції.
У лютому у новоутвореній Єпископській раді України серед заполітизованого, проросійськи налаштованого духівництва, з 28 серпня 1921 р. стає керівником, де проводив у Києві без перерви засідання. Першим їхнім актом було намагання позбавити всіх священнослужителів української автокефалії духовного достоїнства (сану), відлучити від російської автокефалії саме українських парафіян (мирян) за їх спілкування з українським духівництвом УАПЦ. З цією екзекуційною метою 19 жовтня 1921 р. він особисто відвідав Перший Всеукраїнський Православний собор УАПЦ (у храмі святої Софії в Києві), де вороже виступив проти собору і проголошеної на ньому УАПЦ. При тому категорично заперечував використання українцями української рідної їм мови у Церкві у власній державі УНР. Дискримінаційними заявами виступив проти висвячення в Церкві священиків саме з українців, кадрова політика за національною ознакою (що суперечить взагалі віровченню християнства). Осуджував канонічно висвячених священиків РПЦ МП українського походження за підтримку УАПЦ — відстоював геополітичну концепцію «російський світ». Задля політичних інтересів Російської імперії маніпулювати релігійним життям в сусідній Україні вплинув на відкликання визнання Вселенським Патріархом ієрархії УАПЦ (Томоса).
- У жовтні 1922 р. розсилав українським архієреям циркулярний указ про перехід Всеукраїнської Православної Церкви (ВПЦ) на засади канонів власне російської автокефалії. Чим засвідчив свої тверді наміри соціологічно сприяти формуванню неукраїнської еліти в Україні. Виступав проти методичного застосування атеїстами технології провокацій на конфлікти, втручання у релігійне життя з метою загострення, розкладу і розколів серед православного духівництва Київщини та Правобережної України: чинив опір роз'єднанню російського духівництва на угруповання «закордонних», «обновленців», «тихоновців», «сергіївців», «йосифлянів» й т.ін., що навмисно організовувалось і використовувалось державними спецслужбами (ВЧК-ОГПУ-НКВС) з метою полегшення подальшого нищення роздрібнених частин Церкви, на задоволення ідеологічних потреб комуністів та проведення масштабного експерименту над народом.
- 5 лютого 1923 р. був заарештований атеїстичними фанатиками комуністичного режиму (НКВС УРСР «ГПУ ДПУ») і у 1924 р. відісланий до Туркестану в Азію. У 1925 р. — архієпископ Тобольський у Сибіру (Росія), того ж року був знову заарештований та ув'язнений радянською владою (НКВС РРФСР «СО ДПУ»). У 1927 р. назначений був на митрополита Київського митрополитом Нижньогородським Сергієм Страгородським, хоча у липні того ж року офіційно не підписував Декларацію митрополита Нижньогородського Сергія Страгородського про визнання існуючої влади та співпрацю духівництва з атеїстичним режимом комуністів, був проти вербування агентури «секретних сотрудників» (сексотів) з числа церковнослужителів і видачі ними Тайни Сповіді. Але фактично солідаризувався з новою церковною політикою сервілізму. Тому під заступництвом патріарха Сергія (Страгородського) зберіг статус митрополита Київського і екзарха України. Був діяльним членом Тимчасового патріаршого священного синоду. Організував вікаріат у м. Білосток.
- Помер і похований на території храму святої Софії у м. Києві. У спогадах сучасників — він мав характер простий споглядальний, тихий і добрий.
Див. також
Примітки
- Нікітенко Надія, «Під покровом святої Софії (Некрополь Софійського собору в Києві)», м. Київ, 2000 р.
- (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 квітня 2016. Процитовано 14 січня 2016.
- сост. священник Н. Сильченков, «Практическое руководство при совершении приходских треб» (Исповедь), изд. «Сатисъ», Санкт-Петербург, 1994 г., стор. 82-83
Джерела та література
- Никодимов И. Н. Воспоминание о Киево-Печерской лавре (1918—1943 гг.). — Киев: Киево-Печерская Успенская Лавра, 1999. — 217 с. — С. 166—169.
- Стародуб А. В. Митрополит Михаїл (Єрмаков) (1862—1929): деякі аспекти останнього періоду діяльності та обставини смерті // Наукові записки. — К., 2002. — Т. 9. — С. 442—479.
- Мазырин А. В., свящ. Вопрос о замещении Киевской кафедры в 1920-е годы [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.] // Вестник ПСТГУ. II: История. История Русской Православной Церкви. 2007. — Вып. 2 (23). — С. 58-67
- Мазырин А. В., свящ. Вопрос о замещении Киевской кафедры в 1920-е годы [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.] // Вестник ПСТГУ. II: История. История Русской Православной Церкви. 2007. — Вып. 3 (24). — С. 118—131
- Мазырин А. В., свящ. Вопрос о замещении Киевской кафедры в 1920-е годы [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.] // Вестник ПСТГУ. II: История. История Русской Православной Церкви. 2007. — Вып. 4 (25). — С. 62-70
- Преловська І. Дослідження біографії екзарха Михаїла (Єрмакова): методологічні аспекти вивчення життєписів діячів Православної церкви в Україні // Лаврський альманах. — К., 2007. — Вип. 17. — С. 118—128.
- Биографические сведения о братии Киево-Печерской Лавры, пострадавшей за Православную веру в 20 столетии / Сост.: Л. П. Рылкова. — Киев: Типография Киево-Печерской Успенской Лавры: Феникс, 2008. — 291 с. — С. 37-45.
- Білокінь С. І.. Михаїл [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 685. — .
- Сухоруков А. Н. Малоизвестные страницы церковного служения экзарха Украины митрополита Михаила (Ермакова) в 1922—1923 годах (по материалам следственного дела) [ 29 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Вестник ПСТГУ. II: История. История Русской Православной Церкви. — 2009. — Вып. 1 (30). — С. 79—122.
- Преловська І. Документи органів безпеки УСРР щодо життя та діяльності Екзарха України митрополита Михаїла (Єрмакова) (1862—1929) [ 9 липня 2021 у Wayback Machine.] // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вып. 15. — С. 40—82.
- Косик О. В. К истории выпуска «Обращения» Экзарха Украины митрополита Михаила (Ермакова) к архипастырям, пастырям и пасомым Украинской Православной Церкви от 17 ноября 1927 г. [ 11 липня 2021 у Wayback Machine.] // Вестник ПСТГУ. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. — 2020. — Вып. 94. — С. 45—58.
Посилання
- Михаил (Ермаков) (на сайте Хронос) [ 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.];
- ;
- .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Yermakov Mitropolit Mihayil svitske im ya Vasilij Fedorovich Yermakov ros Vasilij Fyodorovich Ermakov 31 lipnya 1862 30 bereznya 1929 cerkovnij diyach Mihayil Yermakov Mitropolit Mihayil Yermakov Mitropolit Kiyivskij Galickij i vsiyeyi Ukrayini Alma mater Kiyivska duhovna akademiya Naukovij stupin kandidat bogoslovskih nauk Diyalnist svyashennik Nacionalnist rosiyanin Narodzhennya 31 lipnya 1862 1862 07 31 Sankt Peterburg Smert 30 bereznya 1929 1929 03 30 66 rokiv Kiyiv Pohovanij Sofijskij sobor Svyashenstvo yepiskop Nagorodi orden svyatogo Volodimira III stupenya svyatoyi Ganni I st sv Volodimira II st Mihayil u VikishovishiBiografiyaNarodivsya u m Sankt Peterburg Rosijskoyi imperiyi teper Rosijska Federaciya Navchavsya u Kiyivskomu realnomu uchilishi potim u Kiyivskij duhovnij seminariyi V 1887 r zakinchiv Kiyivsku duhovnu akademiyu zi stupenem kandidata bogoslovskih nauk 19 chervnya togo zh roku prijnyav obiti chernechogo stanu hirotonizovanij rukopolozhenij na iyeromonaha Vikladav u Kiyivskij ta Orlovskij duhovnih seminariyah i Sankt Peterbrzkij duhovnij akademiyi U 1888 r inspektor Orlovskoyi duhovnoyi seminariyi u 1890 r inspektor Sankt Peterburzkoyi duhovnoyi Akademiyi U 1891 r otrimav san Arhimandrita Z 1893 r rektor Mogilovskoyi duhovnoyi seminariyi a z chasom Volinskoyi duhovnoyi seminariyi 20 zhovtnya 1899 r yepiskop Novgorod Siverskij vikarij Chernigivskoyi yeparhiyi u tomu zh roci stav yepiskopom Kovenskim u Pribaltici vikarij Litovskoyi yeparhiyi Z 6 veresnya 1903 r yepiskop Omskij i Semipalatinskij 9 grudnya 1905 r yepiskop Grodnenskij i Brestskij teper Bilorus Z 1910 r yepiskop Cherkaskij vikarij Kiyivskoyi yeparhiyi 14 travnya 1911 r nagorodzhenij koshtovnoyu panagiyeyu 6 travnya 1912 r arhiyepiskop Grodnenskij i Brest Litovskij Vidomij buv svoyeyu aktivnoyu politichnoyu uchastyu u chornosotennomu rusi Otrimuvav i derzhavni nagorodi orden svyatogo Volodimira III stupenya 1900 roku svyatoyi Ganni I st 1903 r sv Volodimira II st 1907 r U 1915 r nagorodzhenij diamantovim hrestom dlya klobuku Pered okupaciyeyu nimeckim vijskom m Grodno pereyihav do m Moskvi U 1917 1918 r buv uchasnikom Vserosijskogo pomisnogo soboru v misti Moskva de jogo priznachili z 1919 r keruvati Kiyivskoyu yeparhiyeyu v Ukrayinskij Narodnij Respublici UNR Ale u travni 1920 r sobor Ukrayinskoyi avtokefalnoyi pravoslavnoyi cerkvi UAPC ne viznav jogo mitropolitom Kiyivskim i Galickim Natomist oficijno buv nominovanij mitropolitom Kiyivskim z 1918 roku Antonij Hrapovickij U sichni lyutomu 1921 r vin brav uchast u sinodi RPC Moskovskoyi patriarhiyi i oderzhav tam titul patriarshogo ekzarha Rosijskoyi pravoslavnoyi cerkvi Moskovskoyi patriarhiyi dlya Ukrayini ta buv zvedenij u san mitropolita ale ne Kiyivskogo i Galickogo Sam mitropolit Mihayil Yermakov z privodu svogo priznachennya u Kiyiv na dopiti u listopadi 1925 r poyasniv Ya buv priznachenij patriarhom ne mitropolitom a timchasovo keruyuchim Kiyivskoyu mitropoliyeyu i ekzarhom Ukrayini Pri comu oficijnim mitropolitom Kiyivskim i Galickim zalishavsya Antonij Hrapovickij yakij perebuvav v emigraciyi Shtamp mitropolita Mihayila Yermakova 1928 rik U lyutomu u novoutvorenij Yepiskopskij radi Ukrayini sered zapolitizovanogo prorosijski nalashtovanogo duhivnictva z 28 serpnya 1921 r staye kerivnikom de provodiv u Kiyevi bez perervi zasidannya Pershim yihnim aktom bulo namagannya pozbaviti vsih svyashennosluzhiteliv ukrayinskoyi avtokefaliyi duhovnogo dostoyinstva sanu vidluchiti vid rosijskoyi avtokefaliyi same ukrayinskih parafiyan miryan za yih spilkuvannya z ukrayinskim duhivnictvom UAPC Z ciyeyu ekzekucijnoyu metoyu 19 zhovtnya 1921 r vin osobisto vidvidav Pershij Vseukrayinskij Pravoslavnij sobor UAPC u hrami svyatoyi Sofiyi v Kiyevi de vorozhe vistupiv proti soboru i progoloshenoyi na nomu UAPC Pri tomu kategorichno zaperechuvav vikoristannya ukrayincyami ukrayinskoyi ridnoyi yim movi u Cerkvi u vlasnij derzhavi UNR Diskriminacijnimi zayavami vistupiv proti visvyachennya v Cerkvi svyashenikiv same z ukrayinciv kadrova politika za nacionalnoyu oznakoyu sho superechit vzagali virovchennyu hristiyanstva Osudzhuvav kanonichno visvyachenih svyashenikiv RPC MP ukrayinskogo pohodzhennya za pidtrimku UAPC vidstoyuvav geopolitichnu koncepciyu rosijskij svit Zadlya politichnih interesiv Rosijskoyi imperiyi manipulyuvati religijnim zhittyam v susidnij Ukrayini vplinuv na vidklikannya viznannya Vselenskim Patriarhom iyerarhiyi UAPC Tomosa U zhovtni 1922 r rozsilav ukrayinskim arhiyereyam cirkulyarnij ukaz pro perehid Vseukrayinskoyi Pravoslavnoyi Cerkvi VPC na zasadi kanoniv vlasne rosijskoyi avtokefaliyi Chim zasvidchiv svoyi tverdi namiri sociologichno spriyati formuvannyu neukrayinskoyi eliti v Ukrayini Vistupav proti metodichnogo zastosuvannya ateyistami tehnologiyi provokacij na konflikti vtruchannya u religijne zhittya z metoyu zagostrennya rozkladu i rozkoliv sered pravoslavnogo duhivnictva Kiyivshini ta Pravoberezhnoyi Ukrayini chiniv opir roz yednannyu rosijskogo duhivnictva na ugrupovannya zakordonnih obnovlenciv tihonovciv sergiyivciv josiflyaniv j t in sho navmisno organizovuvalos i vikoristovuvalos derzhavnimi specsluzhbami VChK OGPU NKVS z metoyu polegshennya podalshogo nishennya rozdribnenih chastin Cerkvi na zadovolennya ideologichnih potreb komunistiv ta provedennya masshtabnogo eksperimentu nad narodom 5 lyutogo 1923 r buv zaareshtovanij ateyistichnimi fanatikami komunistichnogo rezhimu NKVS URSR GPU DPU i u 1924 r vidislanij do Turkestanu v Aziyu U 1925 r arhiyepiskop Tobolskij u Sibiru Rosiya togo zh roku buv znovu zaareshtovanij ta uv yaznenij radyanskoyu vladoyu NKVS RRFSR SO DPU U 1927 r naznachenij buv na mitropolita Kiyivskogo mitropolitom Nizhnogorodskim Sergiyem Stragorodskim hocha u lipni togo zh roku oficijno ne pidpisuvav Deklaraciyu mitropolita Nizhnogorodskogo Sergiya Stragorodskogo pro viznannya isnuyuchoyi vladi ta spivpracyu duhivnictva z ateyistichnim rezhimom komunistiv buv proti verbuvannya agenturi sekretnih sotrudnikiv seksotiv z chisla cerkovnosluzhiteliv i vidachi nimi Tajni Spovidi Ale faktichno solidarizuvavsya z novoyu cerkovnoyu politikoyu servilizmu Tomu pid zastupnictvom patriarha Sergiya Stragorodskogo zberig status mitropolita Kiyivskogo i ekzarha Ukrayini Buv diyalnim chlenom Timchasovogo patriarshogo svyashennogo sinodu Organizuvav vikariat u m Bilostok Pomer i pohovanij na teritoriyi hramu svyatoyi Sofiyi u m Kiyevi U spogadah suchasnikiv vin mav harakter prostij spoglyadalnij tihij i dobrij Div takozhUkrayinska avtokefalna pravoslavna cerkva 1919 1937 Ukrayinska avtokefalna pravoslavna cerkva Mitropolit Kiyivskij Rosijska pravoslavna cerkvaPrimitkiNikitenko Nadiya Pid pokrovom svyatoyi Sofiyi Nekropol Sofijskogo soboru v Kiyevi m Kiyiv 2000 r PDF Arhiv originalu PDF za 21 kvitnya 2016 Procitovano 14 sichnya 2016 sost svyashennik N Silchenkov Prakticheskoe rukovodstvo pri sovershenii prihodskih treb Ispoved izd Satis Sankt Peterburg 1994 g stor 82 83Dzherela ta literaturaNikodimov I N Vospominanie o Kievo Pecherskoj lavre 1918 1943 gg Kiev Kievo Pecherskaya Uspenskaya Lavra 1999 217 s S 166 169 Starodub A V Mitropolit Mihayil Yermakov 1862 1929 deyaki aspekti ostannogo periodu diyalnosti ta obstavini smerti Naukovi zapiski K 2002 T 9 S 442 479 Mazyrin A V svyash Vopros o zameshenii Kievskoj kafedry v 1920 e gody 9 lipnya 2021 u Wayback Machine Vestnik PSTGU II Istoriya Istoriya Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi 2007 Vyp 2 23 S 58 67 Mazyrin A V svyash Vopros o zameshenii Kievskoj kafedry v 1920 e gody 9 lipnya 2021 u Wayback Machine Vestnik PSTGU II Istoriya Istoriya Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi 2007 Vyp 3 24 S 118 131 Mazyrin A V svyash Vopros o zameshenii Kievskoj kafedry v 1920 e gody 9 lipnya 2021 u Wayback Machine Vestnik PSTGU II Istoriya Istoriya Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi 2007 Vyp 4 25 S 62 70 Prelovska I Doslidzhennya biografiyi ekzarha Mihayila Yermakova metodologichni aspekti vivchennya zhittyepisiv diyachiv Pravoslavnoyi cerkvi v Ukrayini Lavrskij almanah K 2007 Vip 17 S 118 128 Biograficheskie svedeniya o bratii Kievo Pecherskoj Lavry postradavshej za Pravoslavnuyu veru v 20 stoletii Sost L P Rylkova Kiev Tipografiya Kievo Pecherskoj Uspenskoj Lavry Feniks 2008 291 s S 37 45 Bilokin S I Mihayil 13 kvitnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2009 T 6 La Mi S 685 ISBN 978 966 00 1028 1 Suhorukov A N Maloizvestnye stranicy cerkovnogo sluzheniya ekzarha Ukrainy mitropolita Mihaila Ermakova v 1922 1923 godah po materialam sledstvennogo dela 29 veresnya 2015 u Wayback Machine Vestnik PSTGU II Istoriya Istoriya Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi 2009 Vyp 1 30 S 79 122 Prelovska I Dokumenti organiv bezpeki USRR shodo zhittya ta diyalnosti Ekzarha Ukrayini mitropolita Mihayila Yermakova 1862 1929 9 lipnya 2021 u Wayback Machine Ukrayinskij arheografichnij shorichnik K 2010 Vyp 15 S 40 82 Kosik O V K istorii vypuska Obrasheniya Ekzarha Ukrainy mitropolita Mihaila Ermakova k arhipastyryam pastyryam i pasomym Ukrainskoj Pravoslavnoj Cerkvi ot 17 noyabrya 1927 g 11 lipnya 2021 u Wayback Machine Vestnik PSTGU Seriya II Istoriya Istoriya Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi 2020 Vyp 94 S 45 58 PosilannyaMihail Ermakov na sajte Hronos 13 zhovtnya 2011 u Wayback Machine