Михайло Гагін

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гагін.

Михайло Гагін — київський зем'янин на межі XV–XVI століть, перший державця мозирський (1482—1504). Дружина — племінниця князя Романа Яголдайовича (зг. 1497).

Уперше згадується в пожалуванні великого князя Казимира Ягеллончика орієнтовно 1480-их рр., коли йому, хибно названому в тексті метрики Сасіним, дали 3 вози солі з мита луцького, 30 бочок жита в Мозирі, 14 кіп грошей з недополнків й челядина зі Звягеля в Івашки Єльця.

19 березня 1497 Олександр Ягеллончик пожалував 4 київським боярам, зокрема М. Гагіну, привілей на ряд маєтків у київському та путивльському повітах, які складали колишню Яголдаєвщину. Щоправда, вже 1500 р. частину помість захопили московитяни, інші ж були сплюндровані татарами. Олександр і Сигізмунд відшкодували втрачене земельними «данинами» в Жолудському повіті, що мали залишатись у власності Гагіна до повного «очищення» вотчини від неприятеля. Йдеться про села Можейково (1502) і сусідні Дікушки (2 вересня 1506).

Гагін, однак, вірною службою не відзначився. В 1508 році він взяв участь у невдалому повстанні Глинських, а згодом разом з ними емігрував до Великого князівства Московського. Чи забрав він з собою жінку — невідомо, проте у Росії рід мав продовження: зринають сини Гаврило й Василь і внук останнього Юшко, що служили «литвою дворовою» по Медині, а зарівно Іван та Михайло, суздальські діти боярські. Садиби Гагіна на Жолудщині передали Льву Тишкевичу, село Левковичі в Чорнобильськім повіті дісталось Яцку Івановичу Єльцю (1511), а с. Колдиревичі пожалували Тишку Проскурі (1524).

Примітки

1. Інші троє: (Дебр Каленикович), Федько Голенчич і Кунца Сенькович. Всі вони доводились один одному шваграми.

1. Клепатскій П.Г. Очерки по исторіи Кіевской земли. Томъ I. Литовскій періодъ. — Одесса : тип. «Техникъ», 1912. — С. 183.
2. Русина О. В. Студії з історії Києва та київської землі. — Київ : Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, 2005. — С. 106, 112. — .
3. Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией. — СПб., 1910. — Т. 27. — Стб. 305.
4. Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве Министерства юстиции. Книга 21. Описание документов архива. II. Книги Литовской метрики / упор. Шамбинаго С.К., Бережков Н.Г. — Москва, 1916. — С. 78, 155, 190, 281.
5. Сліўкін В. Старажытныя пасяленні Лідчыны. Малое Мажэйкава (цяпер Мажэйкава) // Лідскі Летапісец. — 2004. — № 1-2 (25-26). — С. 39-40.
6. Бычкова М.Е. Состав класса феодалов России в XVI в.: Историко-генеалогическое исследование. — Москва : «Наука», 1986. — С. 64.
7. Чурсин Д.И. «Еголдаева тьма» и её волости по данным исторических источников // История. Общество. Политика. — 2021. — № 2 (18). — С. 105.