Михайло Васильович Ломоносов

Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (рос. Михаил Васильевич Ломоносов; нар. 8 (19) листопада 1711(17111119), село Денисовка, біля м. Холмогори, Архангелогородська губернія, Московське царство — пом. 4 (15) квітня 1765) — російський натураліст, історик, художник, поет, творець багатьох слів та термінів російської мови, перший російський академічно освічений вчений. Був не так науковцем, як, переважно, активним популяризатором природознавства.

Михайло Васильович Ломоносов
рос. Михаил Васильевич Ломоносов
Портрет Ломоносова, 1787
Народився	8 (19) листопада 1711^[1]^[3] с. Денисовка, біля м. Холмогори, Архангелогородська губернія, Московське царство
Помер	4 (15) квітня 1765^[1]^[3] (53 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія^[4]^[5] ·злоякісна пухлина
Поховання	Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)
Країна	Російська імперія
Національність	росіянин
Діяльність	астроном, геолог, фізик, хімік, мовознавець, поет, письменник, історик, філософ, винахідник, mosaicist, географ, викладач університету, математик, політик, художник, науковець, перекладач
Alma mater	Слов'яно-греко-латинська академія (1734) Києво-Могилянська академія (1735) Марбурзький університет (1739)^[6]^[7] Академічний університет Петербурзької академії наук (1736) Фрайберзька гірнича академія
Галузь	природнича історія, хімія, фізика, мінералогія, історія, філологія, металургія, філософія і астрономія
Заклад	Петербурзька академія наук МДУ Санкт-Петербурзький державний університет Марбурзький університет
Вчителі	Христіан Вольф і ^d
Відомі учні	Румовський Степан Якович^[8]
Аспіранти, докторанти	Румовський Степан Якович^[8]
Членство	Шведська королівська академія наук Російська академія наук Петербурзька академія наук Петербурзька академія мистецтв
Батько	^d^[9]
Мати	^d^[9]
У шлюбі з	^d
Діти	^d^[9]
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Ломоносов Михайло Васильович у Вікісховищі

Запит «Ломоносов» перенаправляє сюди; див. також Ломоносов (значення).

Життєпис

Народився 1711 року в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. Батько його, Василь Дорофійович, був помором. Він мав кілька суден й ходив на них по рибу до Білого моря та Північного океану.

Узимку 1730 р. дев'ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви і склав іспити до Московської слов'яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. Незважаючи на вік, Ломоносова було зараховано до наймолодшого класу, оскільки зовсім не знав латини. Через рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. Уже тоді він ґрунтовно вивчав поетику і риторику.

У 1734 вирушає до Києва, де навчається у Києво-Могилянській академії. Наступного 1735 року його разом з іншими дванадцятьма учнями було відправлено до Петербурга та зараховано до складу студентів університету Академії наук.

Вже за кілька місяців, у вересні 1736 р., Ломоносова з двома іншими студентами академії (Райзером та Виноградовим) спорядили до Німеччини для навчання металургії та гірничої справи. Закордонне відрядження тривало майже п'ять років (до червня 1741 р.) Увесь цей час Ломоносов з товаришами перебував здебільшого у Марбурзі, в університеті філософії, де вивчав фізику та механіку у Христіана Вольфа, а математику та хімію — у Ю. Г. Дуйзинга.

Засвоївши теорію, 1739 р. російські студенти перебралися до Фрайберга, де під керівництвом Генкеля вивчали металургію та гірничу справу. Незабаром Ломоносов посварився зі своїм наставником, залишив Фрайберг та повернувся до Марбурга, де мешкала його наречена (таємний шлюб з нею було укладено 1740 р.), а 1741 р. за допомогою російського посла повернувся до Російської імперії. Тут Ломоносова призначили ад'юнктом Академії з фізичного класу.

На початку 1740-х рр. переважна частина академічного керівництва складалася з етнічних німців. Ломоносов постійно вступав з ним у конфлікти. Справами Академії керував Голова академічної канцелярії ^[EN]. Ломоносов був людиною непоступливою, сварився з Шумахером та іншими академіками, з будь-якого приводу висловлюючи їм свою неповагу. Через побиття академіків у 1743 р. Ломоносов на кілька тижнів потрапив під арешт.

У 1745, після того як було захищено дисертацію про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Однією з перших його ініціатив на новій посаді стала організація 1748 р. хімічної лабораторії Академії на Васильєвському острові. Ломоносов намагався забезпечити свою лабораторію саморобними приладами для фізико-хімічних досліджень.

Серед праць Ломоносова є роботи з фізики, хімії, астрономії, гірничої справи, геології та географії (зокрема метеорології та кліматології, гідрології та гляціології, палеогеографії та палеоетектоніки, суспільної географії), історії і філології. Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном^[]. Результати його наукової діяльності, хоча і відзначалися в голландських, німецьких і французьких наукових журналах^[], у цілому залишилися маловідомими європейським вченим, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.

У своїй дисертації «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), він прямо пов'язав температуру тіла з «внутрішнім рухом власної матерії», тобто з рухом дрібних часток (молекул), з яких, за його переконанням, складалося будь-яке тіло.^[] У дисертації «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.) він прогнозував деякі засади кінетичної теорії газів.^[]

У 1748 році в одній зі своїх праць сформулював висловлений ще Лукрецієм Титом Каром закон збереження маси речовин. Попри те що подібні сентенції були широко відомі ще з часів Давньої Греції, у російській та радянській літературі його часто називають першовідкривачем цього закону. Втім, сам Ломоносов ніяк не намагався довести це формулювання експериментально, й навіть не оформив його як окремий закон у своїх друкованих роботах. Більш того, описуючи свій внесок до науки, він цей «закон» не зазначив.

Поштова марка СРСР 1986 р.

1753 р. у «Слові про явища повітряні і їх залежність від електричної сили» він виклав теорію атмосферної електрики. У своєму «Слові про народження металів від струсів землі» він за 60 років до Юнга висунув ідею про «невідчутні землетруси», тобто повільні коливання земної кори.^[] У «Курсі щирої фізичної хімії» (1754 р.) Ломоносов висловив свої погляди на утворення кристалів і наполегливо рекомендував «добре досліджувати фігуру кристалів і вимірювати їх».^[]

1739 року, перебуваючи у Німеччині, Ломоносов дізнавшись про успіхи Росії у її війні з Туреччиною під час облоги Хотина) написав , що стала одним із перших російськомовних літературних творів. 1748 року Кирило Розумовський вручив його вітальну оду цариці Єлизаветі. Вона одразу подарувала автору дві тисячі карбованців. Відтоді його оди стали обов'язковою частиною всіх придворних урочистостей. Вони були написані «високим штилем», що вирізнявся надзвичайною піднесеністю й бурхливим словом.

1739 року надіслав до Академії трактат з теорії російського віршування.

1748 року він видав «Риторику» — перший у Російській імперії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. Для її створення він скористався не лише старими латинськими риториками Кауссіна та Помія, а й сучасними йому роботами Готшеда та Вольфа.

1755 р. було надруковано «Російську граматику», що витримала потім чотирнадцять видань й зберігала практичне значення протягом ста років^[]. «Граматика» Ломоносова базується на «Граматиці» Мелетія Смотрицького 1619 року. Ломоносов позначає, що писано граматику з української, московитської та північної розмовної мови. Так, наприклад, параграф 111 описує, що для мови московитів є характерною особливість, коли вимовляється «о», але пишеться «а», — «Масква» замість «Москва», «панимаеш» замість «понимаешь». Так, за уявленнями Ломоносова, проявляється нібито фіноугорський вплив на московитів, що мав би залишитися незмінним за 300 років.

Ще в 1740-ві роки Ломоносов вивчав мозаїчні роботи, привезені з Риму графом Михайлом Воронцовим. Ломоносов за два роки відтворив рецепти італійських смальт (скляних сплавів). Йому довелося самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було.

• Мозаїка «Полтавська баталія»
• Катерина II
• "Господь Саваоф"
• Петро І
• Політехнічний музей
• Воронцов М.В.
• Апостол Павло
• автор мозаїки ^[ru]

Улітку 1752 р. він завершив першу роботу — мозаїчний образ Богоматері, який подарував імператриці Єлизаветі. Слідом за тим він узяв собі двох учнів і склав мозаїчний портрет Петра I. 1753 р. Ломоносов одержав у подарунок від Єлизавети I маєток за 64 версти від Петербурга в та 200 душ кріпаків для роботи на скляній фабриці, яку було збудовано за казенний кошт. 1756 р. Ломоносов одержав від імператриці у власність «погоріле місце» на Мойці, відбудував там двоповерховий будинок і переніс до нього мозаїчну майстерню. За наступні дев'ять років тут було виготовлено кілька портретних мозаїк. Чотири роки Ломоносов з учнями працювали над величезною картиною для монумента Петрові — Полтавською баталією". Її було завершено 1764 р. вже після смерті Єлизавети.

1753 р. імператриця через свого фаворита Івана Шувалова повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». У середині 1758 р. Ломоносов надав Шувалову рукопис першого тому (до смерті Ярослава Мудрого). Працю було надруковано вже після смерті автора 1766 р.

6 червня (26 травня за юліанським календарем) 1761 р. Ломоносов спостерігав у себе в будинку за допомогою власноруч виготовленого телескопа рідкісне астрономічне явище — проходження Венери над сонячним диском й начебто відкрив атмосферу планети. Однак останні дослідження кажуть про те, що він, найпевніше, лише неправильно витлумачив оптичні явища, які були результатом низької якості телескопу, яким він користувався.

Після конфліктів із Шумахером, Таубертом, Епінусом, Міллером та ін. 1754 р. Ломоносов склав особливу записку «Про виправлення Академії», у якій написав, що в Академії начебто нічого не робиться для підготовки російських учених, що всю навчальну роботу занедбано. Він дійшов думки про необхідність створити незалежний від Академії університет, двері якого було б відчинено для всіх охочих. Йому вдалося схилити до своєї думки Шувалова. Ломоносов склав план університету, визначив його організаційну структуру і навіть програму викладання. Разом з університетом Ломоносов планував улаштувати гімназію.

Шувалов план схвалив і подав його зі своєю «Доповіддю» до Сенату. У липні 1754 р. сенат затвердив це подання, а в січні 1755 р. «Указ про заснування в Москві Університету» було підписано Єлизаветою. Попервах університет розташовувався в казенному будинку колишньої палацової аптеки біля . При ньому було відкрито одразу дві гімназії — «шляхетна» (для дворян) і «різночинна» (для мирян). Разом з університетом було створено друкарню, де спочатку друкували першу московську газету . Потім там же стали видавати наукові, літературні і навчальні книги та підручники. Одним з перших було видано «Зібрання творів Ломоносова».

У лютому 1757 р. Ломоносов очолив географічний департамент петербурзького академічного університету, а потім його було призначено радником Академічної канцелярії і він разом з Таубертом став фактичним керівником Академії.

1760 р. у його безпосереднє підпорядкування перейшли академічні гімназія та університет. Завдяки Ломоносову становище студентів та гімназистів, які терпіли холоднечу і голод, дещо покращилося.

Увесь 1762 р. Ломоносов хворів. З початком правління Катерини II, користуючись тим, що нова імператриця перенесла на Ломоносова свою неприхильність до Шувалова, вороги стали брати над ним гору. У травні 1763 р. Ломоносова було відправлено у відставку. Однак Катерина скасувала свій указ. У жовтні Ломоносова було обрано почесним членом Академії мистецтв, а в грудні призначено статським радником. Улітку 1764 р. імператриця навіть відвідала хворого Ломоносова в його будинку. Він помер від застуди в квітні 1765 р.

8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Мовотворча діяльність

Михайло Ломоносов створив велику кількість слів та термінів російської мови. Зокрема рос. маятник, рос. насос, рос. притяжение, рос. созвездие, рос. рудник, рос. чертеж, рос. атмосфера, рос. вещество, рос. градусник, рос. преломление, рос. равновесие, рос. диаметр, рос. квадрат, рос. минус, рос. горизонт, рос. кислота та інші. Багато з них були згодом впроваджені до української та білоруської мов в рамках русифікації.

Оцінки творчості

Російський письменник Олександр Пушкін критично відгукувався про літературний талант Ломоносова: «Справний чиновник, не поет натхненний згори, не оратор, що потужно захоплює… Його схоластична величавість, напівслов'янська, напівлатинська, зробилася було необхідністю… У Ломоносові немає ні почуття, ні уяви. Оди його, писані на зразок тодішніх німецьких поетів, давно вже забутих у самій Німеччині, втомливі та надуті. Його вплив на словесність був шкідливий й досі у ній відгукується. Високопарність, вишуканість, відраза від простоти та точності, відсутність усякої народності та оригінальності — ось сліди, залишені Ломоносовим».

Праці

• «Міркування про причину тепла і холоду», 1744 р.
• «Слові про явища повітряні і їхню залежність від електричної сили», 1753
• ^[RU]
•  — перший у Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва
• Список праць М. Ломоносова

Образ у кінематографі

Михайло Ломоносов (фільм, 1986) — 9-серійний фільм «Від надр своїх», «Врата вченості» і «Во славу Батьківщини».

Дим Вітчизни (фільм, 1980), Михайло Ломоносов (фільм, 1955),  — фільм Олександра Івановського.

Див. також

• Росія — батьківщина слонів

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Ломоносов, Михаил Васильевич // Русский биографический словарь / под ред. Н. Д. Чечулин, М. Г. Курдюмов — СПб: 1914. — Т. 10. — С. 593–628.
   d:Track:Q21596809d:Track:Q16668993d:Track:Q1960551d:Track:Q21175481d:Track:Q656d:Track:Q4515376
3. Педагоги и психологи мира — 2012.
   d:Track:Q126722605
4. http://www.st-petersburg-essentialguide.com/bridges-in-saint-petersburg.html
5. http://www.nndb.com/people/437/000042311/
6. Fast 500 Jahre international – Ausländische Studierende und Professoren an der Marburger Universität
7. Mathematics Genealogy Project ID
   d:Track:Q118862191
8. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984
9. Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
   d:Track:Q19847329d:Track:Q19847326
10. П. Владимиров. Ломоносов, Михаил Васильевич // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1896. — Т. XVIIa (34) : Ледье — Лопарев. — С. 939—945. (рос.)
11. Ломоносов Михайло Васильович. Шлях у науку | КПІ ім. Ігоря Сікорського. kpi.ua. Процитовано 14 травня 2023.
12. НаУКМА — Ломоносов Михайло Васильович [ 5 серпня 2021 у Wayback Machine.] // За матеріалами енциклопедичного довідника «Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.»
13. Книга І в праці «Про природу речей»
14. Дорфман Я.Г. Закон сохранения массы при химических реакциях и физические воззрения Ломоносова // Ломоносов М.В. Сборник статей и материалов. - Т.5. — Издательство АН СССР, 1961. — С. 182-193. . Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 10 грудня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () (рос.)
15. Pasachoff, Jay M.; Sheehan, William: Lomonosov, the discovery of Venus's atmosphere, and the eighteenth-century transits of Venus. In: AA (Hopkins Observatory, Williams College, Williamstown, Mass. 01267, USA) (Hrsg.): Journal of Astronomical History and Heritage (Vol. 15, No. 1). USA 2012, ISSN 1440—2807, S. 3–14, Bibcode: 2012JAHH...15....3P.
16. . Архів оригіналу за 15 жовтня 2016. Процитовано 28 липня 2015.
17. Путешествие из Москвы в Петербург // А. С. Пушкин. Собрание сочинений в 10 томах. — т.6. С. 385

Джерела та література

• Ю. А. Мицик. Ломоносов Михайло Васильович [ 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 267. — .

Посилання

• Творчість Ломоносова на сайті lib.ru [ 12 липня 2006 у Wayback Machine.]
• Біографія і праці М. В. Ломоносова (та праці про нього) на сайті Наукової педагогічної бібліотеки імені К. Д. Ушинського Російської академії освіти (РАО) [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Півторак Г. П. Живуча помилка Ломоносова [ 18 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски». — Київ: Академія, 2001. — 148 с.