Лікійська мова

Лікійська мова — одна з вимерлих анатолійських мов. У залізну добу була поширена на території Лікії в Анатолії (сучасна Туреччина). Деякі дослідники вважають, що вона була нащадком хеттської або лувійської мови (чи відразу обох). Вимерла в I столітті до н. е. — була замінена грецькою мовою.

Лікійська мова
Регіон	Лікія
Носії	мертва
Писемність	лікійський алфавіт
Класифікація	Індоєвропейські мови Анатолійська гілка
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-3	xlc

Лікійська мова відома за такими джерелами:

Тримовна стела з Летоона. Сторона з лікійських текстом

• ^[en], що містить текст грецькою, арамейською та лікійською мовами.
• Стела в Ксанфі, що містить текст лікійською А, грецькою та мілійською (лікійською Б) мовами.
• Написи лікійською мовою (близько 170)
• Написи на монетах (близько 100)
• Топоніми та особисті імена, які проникли в грецьку мову.

На їх основі був зроблений висновок про існування принаймні двох діалектів:

• Перший розглядається як стандартна лікійська.
• Другий діалект засвідчений на стороні d Летоонської стели і називається лікійська B або мілійська. Він має архаїчні риси і використовувався, ймовірно, в релігійних цілях.

Лікійська мова мала власну абетку, що належала до групи малоазійських абеток. Подібність лікійських букв з грецькими часто оманливе, оскільки лікійське письмо розвивалося паралельно.

Фонетика

Приголосні

Вибухові

Загальновизнано, що смичні приголосні мали глухі і дзвінкі аллофони. Дзвінкі аллофони зустрічалися після носових (а також назалізованних голосних), глухі в інших позиціях. Наприклад, Trqqñt- (ім'я бога грози) вимовлялося [tərkənd-] і відображено в грецької транскрипції як Τροκονδος / Τερκανδας. Рідко зустрічається звук, транслітеруємий як / τ /, у всіх випадках чергується з / T /. Відомо, що Пії ^* k ^w в лікійському А переходить в t перед i ( ti- < ^* k ^w i- 'хто, який'), також були запропоновані етимології, згідно з якими t / τ виникає з ^* k ^w перед ^* e. К. Мельчерт на цій підставі припускає тут палаталізовану фонему / c /. При цьому в мілійській лабіовелярний перед голосним переднього ряду дає k ( ki- 'хто, який'), який Мельчерт розглядає як особливий передній велярний / k </. Розвиток в лікійському А може в цьому випадку розглядатися як перехід в палатальний і потім в дентальний смичний.

Аффрікати і фрікатівние

Принаймні в деяких випадках лікійські z передає глуху аффрікати /ts/ ( Hr-zze/i- 'верхній' з суфіксом-zze- з протоанатолійського ^* -tsyo- < Пії ^* -tyo-). В інших випадках, однак, можна припустити дзвінкий щілинний /z/. Θ в лікійському А є рефлексом стародавнього ^* d + h. Міри (A) h відображає зміну ^* s> h в лікійському А, яке не відбулося в мілійській. Зазвичай вважається, що лікійські b, d, g позначають дзвінкі фрикативні. Ця думка підкріплюється такими написаниями, як грец. Λαπαρας (лікійські ім'я Dapara) і лікійські Ñtarijeus (Darius). Ці написання не мали б сенсу, якби лікійські d означало дзвінкий смичний.

Сонанти

Написання типу hrppi 'над' або sñta (числівник) можуть означати, що плавні і носові Сонанти мали складові аллофон. Зазвичай вважається, що особливі літери ñ і m позначають складові носові. Це, однак, не пояснює випадки типу qãñti 'вони вбивають'. Подвоєння в hrppi (див. нижче) показує, що на фонетичному рівні вимова було [hərp.pi], зі вставним голосним. Якщо припустити таке ж вимова для «складових» носових (sñta [sənta]), то можна помітити, що ñ і m зустрічаються тільки в позиції кінця складу. Мельчерт вважає, що це були неразомкнутие аллофон носових проривних (/n̚/, /m̚/). Глайд /w/ and /y/ зазвичай записуються за допомогою букв W і j, але як другий елемент дифтонги — як відповідні голосні: ai, ei, au і т. д. Такі приклади, як Ebeija 'ці' (номінатів-аккузатів мн. Ч. СР роду), ймовірно, слід читати як [eβej.ja]. Древнє ^* w представлено як b після приголосного, оскільки, очевидно, стало фрикативний в цієї позиції ( esbe- 'кінь' < ^* ek̑wo-). Оскільки таке b ніколи не подвоюється після приголосного, як звичайне /Β/ (наприклад, erbbe- 'битва' або 'поразка'), його можна розглядати як аллофон /w/.

Подвоєння приголосних

Особливістю лікійської орфографії є часте подвоєння приголосних. Задовільного пояснення цим написаниям поки не знайдено. Початкові і деякі серединні гемінати, ймовірно, пов'язані з внутрішньомовними фонетичними процесами, такими як синкопа: наприклад, ttaraha, прикметник від tetere/i- 'місто' (?). Однак вельми регулярна гемінація другого елементу деяких сполучень приголосних (при відсутності її в інших) виразно пов'язана зі складовою структурою: СР Hrppi 'Над' (фонетично, ймовірно, [hərp.pi]) і epre/i- 'за-, ззаду' (ймовірно, [E.pre/i-]).

Голосні

Передбачається наявність 8 голосних фонем: /i/, /u/, /e/, /a/ і відповідних їм назалізованних. Окремі букви є тільки для /Ã/ і /ẽ/. Існування двох інших назалізованних передбачається на підставі таких написань, як Ιμβρος при лікійському Ipre- ([Ĩbre-]). Є кілька спадних дифтонгів: ai, ei, ãi, ei, au, eu.

Примітки

1. Carruba 1978, p. 165ff
2. Melchert 2008, p. 48-49
3. Melchert 2008, p. 50

Джерела

• Trevor R. Bryce, The Lycians, Vol. I, Copenhagen: Museum Tusculanum Press, 1986, pp. 68-71 ()
• Melchert, H. Craig. (2008). Lycian. In: The Ancient Languages Of Asia Minor. Ed. R. D. Woodard. Cambridge University Press, Cambridge, 2008, pp. 46-55.
• Carruba, O. (1978). Il relativo e gli indefiniti in licio. Sprache 24:163-179.

Посилання

• Лікійське письмо; Редуплікація // 433 Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 299; 433. — .
• База даних з лікійськї лексики (C. Melchert)]
• Граматика лікійської мови [ 4 квітня 2012 у Wayback Machine.]
• Текст на лікійській мовою [ 23 січня 2020 у Wayback Machine.]
• Фрідріх Йоганнес. Дешифрування забутих писемностей і мов [Архівовано 13 лютого 2012 у WebCite] — в Ліберії «Нового Геродота»