Людвиг I 25 серпня 1786 29 лютого 1868 король Баварії з 13 жовтня 1825 до свого зречення 20 березня 1848 з династії Вітт

Людвиг I (25 серпня 1786 — 29 лютого 1868) — король Баварії з 13 жовтня 1825 до свого зречення 20 березня 1848, з династії Віттельсбахів. Син короля Максиміліана I. Отримав перше ім'я на честь свого заочного хрещеного батька Людовика XVI, короля Франції, повне хрестильне ім'я Людвиг Карл Август.

Людвиг I
Людвиг I
2-й король Баварії
Початок правління:	13 жовтня 1825
Кінець правління:	20 березня 1848

Попередник:	Максиміліан I
Наступник:	Максиміліан II

Дата народження:	25 серпня 1786(1786-08-25)
Місце народження:	Страсбурґ
Дата смерті:	29 лютого 1868(1868-02-29) (81 рік)
Місце смерті:	Ніцца
Поховання	^d^[1] і Альтеттінг
Дружина:	Тереза Саксен-Гільдбурггаузенська
Династія:	Віттельсбахи
Батько:	Максиміліан I
Мати:	Августа Вільгельміна Гессен-Дармштадтська
Нагороди:

Ранні роки

Навчався в університетах у Ландсгуті та Геттінгені. Рано виявив гарячу любов до літератури, музики та мистецтва. На противагу батькові, він вороже ставився до Наполеона I Бонапарта, але тим не менше в 1806—1809 роках командував Баварською дивізією у війнах проти Пруссії та Австрії. Після закінчення війни з Францією Людвиг жив здебільшого у Вюрцбурзі та Ашаффенбурзі, часто здійснюючи поїздки Італією. У цей час він оточив себе гуртком письменників і художників, намагаючись надавати їм заступництво; особливо зблизився із Петер , , Торвальдсеном, згодом — з Каульбахом. У приватному житті був ощадливим, але витрачав величезні гроші на колекції художніх творів, на підтримку театрів тощо. Політичні погляди його тоді відрізнялися деякими лібералізмом. В основу конституції 1818 року було покладено складений ним меморандум.

Початок правління

Після вступу на престол у 1825 році положення преси стало кращим, поліцейські гоніння припинилися. Він переніс університет з Ландсгута до Мюнхена, реорганізував Академію мистецтв. Найбільше прагнув до того, щоб перетворити Мюнхен на «другі Афіни». Він оточив себе художниками і зайнявся будівництвом різних будинків у грецькому та італійському античному стилях. Особливо відома побудована ним Валгалла поблизу Регенсбурга із бюстами всіх знаменитих людей Німеччини, за винятком, однак, Мартіна Лютера і діячів Реформації. Одночасно Людвиг виступив як поет і письменник, але твори його, хоча й розійшлись у кількох виданнях, відрізнялися тільки химерною мовою, що претендувала на архаїчність, і не залишили жодного сліду в німецькій літературі.

Реакція

Палата депутатів не особливо співчутливо дивилася на задуми короля, що вимагали величезних витрат, і тому помірно-ліберальна налаштованість Людвига швидко змінилася різко реакційною. Цьому сприяв і вплив католицького духовенства.

Преса була підпорядкована суворому цензурному статуту 1831 року. Представники демократичних поглядів піддавалися гонінням поліцейськими, арештам і висланню. Корнеліус, природодослідник Окене, філолог Фальмерайер змушені були залишити Баварію. Протестантська релігія, незважаючи на рівноправність сповідань за конституцією, утискалась. Так, протестантським солдатам наказували схиляти коліна перед святими Дарами, а пасторів, які протестували проти цього, кидали у в'язницю. З палатою депутатів йшла систематична боротьба, поки за допомогою поліцейських заходів на виборах не вдалося усунути опозицію.

В області політики романтичні захоплення Людвига позначилися у співчутті грецькому національно-визвольному повстанню. Він погодився на обрання його сина Оттона грецьким королем, що дуже недешево обійшлося баварській скарбниці, яка була змушена підтримувати короля майже збанкрутілої країни.

Нащадки

У 1810 році Людвиг I одружився з Терезою Саксен-Гільдбурггаузенською (1792—1854). Свята, влаштовані на честь весілля, поклали початок свята Октоберфест. Від цього союзу народилося 9 дітей:

Максиміліан (1811—1864), король Баварії
Матильда (1813—1862), в 1833 стала дружиною Людвіга III Гессенського
Оттон (1815—1867), король Греції
Шарлотта (1816—1817)
Луїтпольд (1821—1912), регент Баварії за синів Максиміліана II.
Алдегонда (1823—1914), в 1842 стала дружиною Франциска V д'Есте
Гільдеґарда (1825—1864), в 1844 стала дружиною Альбрехта, герцога Тешенського
Олександра (1826—1875)
Адальберт (1828—1875)

Лола Монтез

У 1846 році Людвиг I потрапив під сильний вплив ірландської авантюристки Елізи Гільберт, що видавала себе за іспанську танцюристку Лолу Монтез, якій вдалося, як говорили, «перемогти , тобто повалити клерикальне міністерство Абеля, а потім і помірне міністерство Маурер. Було організовано так зване міністерство Лоли, але політична реакція не стала від цього слабшою, хоча і втратила свій клерикальний відтінок.

Загальна ненависть до Людвига виразилася в «Lobgesänge auf König Ludwig» Генріха Гейне, який різко висміяв і меценатство Людвига, і його поезію, і вплив на нього коханок, і його пієтизм, змішаний з фривольністю. Революційний рух 1848 року змусив Людвига відмовитися від корони на користь сина, Максиміліана II. Лола ж була змушена покинути Європу і виїхала до США. З тих пір колишній король жив приватною особою, присвячуючи себе, як і раніше заступництву мистецтвам. Людвиг І помер у Ніцці, переживши сина, коли вже царював його онук Людвиг II. Кінна статуя його споруджена в Мюнхені в 1862 році ще за його життя.

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Людвиг I (король Баварії)

Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [ 3 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)

http://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GRid=22704613

[[http://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GRid=22704613_http://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GRid=22704613]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttp://www.findagrave.com/cgi-bin/fg.cgi?page=gr&GRid=22704613

[1]