У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем Литовченко Іва н Семе нович Лито вченко нар 8 липня 1921 Бугрува

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Литовченко.

Іва́н Семе́нович Лито́вченко (нар. 8 липня 1921, Бугрувате — пом. 27 травня 1996, Київ, Україна) — український художник декоративного та монументального мистецтва; член Спілки художників України з 1954 року; дійсний член Академії архітектури України. Чоловік художниці Марії Литовченко, батько художниці Наталії Литовченко.

Литовченко Іван Семенович
~~\|Премії=~~

Народження	8 липня 1921(1921-07-08) Бугрувате, Чернеччина, Охтирська волость, Охтирський повіт, Харківська губернія, Українська СРР
Смерть	27 травня 1996(1996-05-27) (74 роки)
	Київ, Україна
Країна	СРСР Україна
Навчання	Львівська національна академія мистецтв
Діяльність	художник
Вчитель	Севера Іван Васильович, Сельський Роман Юліанович і Манастирський Вітольд Антонович
Член	Національна спілка художників України
Діти	Литовченко Наталія Іванівна
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Народився 8 липня 1921 року у селі Бугруватому (тепер Охтирський район Сумської області, Україна). Учасник німецько-радянської війни. 1954 року закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі Вітольд Манастирський, Євген Арофікін, , Іван Севера, Роман Сельський).

Жив у Києві в будинку на вулиці Академіка Філатова № 10а, квартира № 13. Помер у Києві 27 травня 1996 року.

Творчість

Працював у жанрі декоративного (художнє ткацтво) та монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:

Мозаїчна композиція на станції метро «Шулявська»

Мозаїчне панно на будинку № 23 на проспекті Перемоги у Києві

геральдичні панно на склепінні центрального залу залізничного вокзалу станції Київ-Пасажирський (1955);
тематичний килим «Україна в сім'ї братніх республік» (1957; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
панно «Дружба народів» в аванзалі Головного павільйону Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР (1958, у співавторстві з Валерієм Ламахом, Іваном Скобалом та Іваном Тихим);
оформлення станції метро «Завод Більшовик» (нині — «Шулявська», 1963);
художнє оздоблення палацу культури «Іскра» в Маріуполі (1970, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Ернестом Котковим);

гобелени (у співавторстві з Марією Литовченко)

«Радянська Україна» (1960; Національний музей українського народного декоративного мистецтва);
«Тарас Шевченко і Україна» (1960);
«Гуцульщина» (1961);
«Верховино, світку ти наш» (1965);
«Пробудження» (1968);
«Коліївщина» (1968);
«Пісня про козака Вуса» для Палацу одруження в місті Олександрії (1969, у співавторстві з Марією Литовченко і Володимиром Прядкою);
«Весілля» (1969);
«Гімн життю» (1970);
«Леся Українка» (1970);
«Музами натхненна» (1972);
«Іван-Побиван» (1976);
«Народні месники» (1975);
«Земля квітує» (1978);
«Світанок» (1979);
«Світочі науки» (1980-ті);
«Творчість» (1982);
«Дружба» (1982);
«На землі Черкаській» (1984, Черкаський краєзнавчий музей);
«Героїчна Волинь» (1987);
«Прометей» (1989);
«Витоки слов'янської писемності» (1989—1990, триптих);
«Троїсті музики» (1990);
«Птах фенікс» (1990);
«Закохані» (1990);
«Музика» (1991);
«Пісня» (1991);
«Молитва» (1991);
«Тривога» (1991);
«Боротьба» (1992);
«Поет» (1991);
«Вир» (1993);
«Двоє» (1993);
«Дума про Україну» (1995);
«Реквієм» (1996);

мозаїки

на житлових будинках на проспекті Берестейському у Києві (1960—1970-ті, у співавторстві з Марією Литовченко і Володимиром Прядкою);
в інтер'єрах ресторану «Метро» у Києві (1960, не збереглися);
в інтер'єрах Київського річкового вокзалу (1961);
«Ікар» у Бориспільському аеропорту (1965, у співавторстві з Валерієм Ламахом та Ернестом Котковим, не збереглися);
на житлових та адміністративних будівлях у Прип'яті та на Чорнобильській АЕС (1970—1980-ті).

Брав участь у республіканських виставках з 1957 року, всесоюзних з 1967 року, зарубіжних з 1958 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1994 році та посмертні у 1997, 2001, 2011, 2016 роках.

Відзнаки

Нагороджений орденами «Знак Пошани», Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985);
Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1991 року;
Національна премія України імені Тараса Шевченка (1998, посмертно; разом з Марією Литовченко за гобелен-триптих «Витоки слов'янської писемності» в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського).

Примітки

. Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 25 квітня 2021.
Пам'ять народу. [ 25 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)

Література

Українські радянські художники : довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 265—266.;
Литовченко Іван Семенович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 133–134.;
Литовченки // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 364. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
Литовченки — родина художників. Іван Семенович Литовченко // / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 344–345. — .;
Бушак С. М. Литовченко Іван Семенович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — С. 318. — .

[КПШ-1] . Архів оригіналу за 25 квітня 2021. Процитовано 25 квітня 2021.

[2] Пам'ять народу. [ 25 квітня 2021 у Wayback Machine.](рос.)