У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Литва значення Лито вська земля біл тарашк Літва старажытная Литва

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Литва (значення).

Лито́вська земля́ ({{біл. тарашк. Літва старажытная «Литва старовинна»; lang-en|Lithuania proper}}) — область у межах Великого князівства Литовського, населення якої говорило литвинською мовою. Первинне значення цього поняття тотожне Литовській землі — території, навколо якої розвинулося Велике князівство Литовське.

Перша письмова згадка про Литву в літописі — «Litua» (латинською), 1009 рік

Карта змін території Литви з ХІІІ ст. до наших днів

Цей термін латинською мовою широко використовувався в середні віки і його можна знайти на численних історичних [1] [ 24 листопада 2020 у Wayback Machine.] картах аж до Першої світової війни.

На думку білоруських істориків, власне Литва — це область, яка охоплює захід Білорусі і південний схід сучасної Литовської республіки. Традиційно топонім «Литва» співвідноситься з територіями Гродненщини і Віленщини. За версією М. Єрмоловича, власне Литва містилася приблизно на стику сучасних Берестейської, Гродненської і Мінської областях Білорусі, але опісля її назва разом із владою великих князів литовських поширилася на інші території балтів у виключно політичному сенсі.

Литва як земля в сучасній литовській історіографії називається Велика Литва (лит. Didžioji Lietuva), особливо в контексті протиставлення до Малої Литви.

Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Руси» називав «Литвою властивою» землю Авкштота (Auxtöte)

Еволюція терміна

Перед виникненням Великого князівства Литовського

Уперше форма «Литва» згадується у Кведлінбурзькій хроніці під 1009 роком у зв'язку з убивством литовськими язичниками Бруно Кверфуртського. Первісно Литва знаходилася неподалік давнього міста Упите. На думку Генрика Ловмянського, вона була ядром майбутнього Троцького воєводства між річками: Нямунас, Няріс і Мяркіс. Томас Баранаускас гадає, що Литовська земля була навколо Ошмян — тодішнього етнічно литовського краю, що тепер у Білорусі. За словами Миколи Єрмоловича (хоча це ставиться під сумнів іншими вченими), «літописна Литва» (біл. Летапiсная Лiтва) була у верхів'ях Німана, що нині у Білорусі.

Велике князівство Литовське

Обриси Речі Посполитої Обох Народів на тлі сучасних національних кордонів.

В Іпатіївському літописі під 1238 роком згадується «Литва Минъдога». З подальшим розширенням володінь Міндовга, Войшелка та їхніх наступників — Великих Князів Литовських, поняття «Литва» охопило всю Аукштайтію, за якою це значення міцно закріпилося. Іноді в Литовську землю включають і землі по Німану. У XIV-XVI ст. сучасники відносили до цього регіону території на захід від Західної Березини і на схід від річки Нявежис.

Різні вчені часто використовують термін «власне Литва» на позначення земель, населених етнічними литовцями, на противагу землям Великого князівства Литовського, населеним русинами (предками сучасних білорусів і українців), росіянами, поляками, литовськими євреями або багатьма іншими національностями. Вже за часів Великого князівства, власне Литва стала терміном на позначення землі, де живуть литовці. В адміністративному відношенні вона складалася з Віленського і Троцького воєводства. Такий поділ існував навіть після того, як Річ Посполита зазнала поділів. Таким чином, Велике князівство Литовське розділилося на такі історичні області: Жемайтія, власне Литва і Біла Русь.

Чіткому визначенню піддається тільки північний кордон старовинної Литви. Нинішній кордон між Литвою та Латвією є найстарішим державним кордоном в Європі, який не змінився з часу битви при Сауле у 1236 році і подальшого злиття Ордена мечоносців і Тевтонського ордена.

Східна частина власне Литви

Століттями східні і південні землі цієї території, маючи прямі контакти з Руссю і Польщею та будучи спочатку населені етнічними литовцями, повільно русинізувалися, ополячувалися і зросійщувалися, а литовськомовна територія звужувалася. Східні частини власне Литви зазнали тяжких втрат населення під час Потопу і потім протягом Великої Північної війни та наступних епідемій чуми в 1710-1711. Подальше переселення русинів і поляків на ті території прискорило цей процес. Істотний поштовх до «делитвинізації» дало включення Литви до складу Російської імперії, а особливо після того, як 1864 року книги литовською мовою було заборонено друкувати латиницею. Цей процес продовжився за польської влади, коли було закрито литовськомовні школи і бібліотеки, а потім за радянської влади, коли на цих територіях не було литовських шкіл взагалі. Нині значні «острівці» литовськомовного населення залишилися в Гродненській області () і (Пунськ). Багато людей із цих територій, говорячи зараз білоруською, все ще називають себе литовцями.

Пізніші події

Наприкінці Першої світової війни Рада Литви оголосила про відновлення незалежної Литовської держави в етнічних литовських землях.

Після переговорів Литви з більшовицькою Росією остання визнала більшість т. зв. Великої Литви у складі Литовської Республіки, підписавши року. На деякі з цих територій також претендувала Друга Польська Республіка. Це призвело до низки військових конфліктів і в кінцевому підсумку — до польсько-литовської війни.

1943 року Антанас Сметона (на той час у вигнанні) почав роботу з вивчення «питомої Литви». Книжка присвячувалася історії литовських земель перед полонізацією, русифікацією і германізацією в надії, що це б допомогло обґрунтувати претензії на неповернені території на мирній конференції після Другої світової війни. Його робота залишилася незавершеною і тривалий час була доступна тільки у вигляді рукопису та була фактично невідома.

Нині Литовська Республіка не має ніяких територіальних претензій.

Див. також

Серединна Литва

Примітки

Stone. Polish-Lithuanian state, 1386-1795. p.4
Гаучас П. К вопросу о восточных и южных границах литовской этнической территории в средневековье // Балто-славянские исследования. 1986. М., 1988. С. 195, 196.
Safarewicz J. Studia językoznawcze. Warszawa, 1967. S. 257-259
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 червня 2016. Процитовано 8 травня 2016.
Baranauskas, Tomas (2002). (PDF). Lituanistica. 2: 3—18. Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2007. Процитовано 8 травня 2016.
Gudavičius, Edvardas (1996). . Lithuanian Historical Studies. 1: 38—58. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2020.
Насевіч В.Л. Працэс утварэння Вялікага княства Літоўскага (13-14 стст.) // Актуальныя пытанні гісторыі Беларусі ад старажытных часоў да нашых дзён. Мн., 1992. С. 54-63.
Віктар Верас. . Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 5 жовтня 2010. (біл.)
Виктор Верас. . Архів оригіналу за 8 жовтня 2010. Процитовано 5 жовтня 2010. (рос.)
Venclova, Tomas. . Архів оригіналу за 5 травня 2005. Процитовано 24 квітня 2007.
Ochmański, Jerzy (1981). Litewska granica etniczna na wschodzie od epoki plemiennej do XVI wieku (Polish) . Wydawn. Nauk. Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza. с. 69—73. Процитовано 26 квітня 2006.
(лит.) Viduramžių Lietuva Viduramžių Lietuvos provincijos [ 19 квітня 2007 у Wayback Machine.]. Процитовано 2007.04.11
Автентичні карти із зазначенням поняття Lithuania Propria:
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 листопада 2020. Процитовано 22 квітня 2007.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 листопада 2020. Процитовано 22 квітня 2007.
Автентична карта із зазначенням власне Литви та прилеглої Білої (або Литовської) Русі:
. 1700. Архів оригіналу за 9 червня 2007. Процитовано 17 серпня 2007.
Savukynas, Viriginijus (2003). Etnokonfesiniai Santykiai Pietryčių Lietuvoje Istorinės Antropologijos Aspektu. Kultūrologija. 10: 80—98. {{}}: |access-date= вимагає |url= ()
Smetona, Antanas. Lithuania Propria. Darbai ir dienos (литовською) . 2 (11): 191—234.
Aleksandravičius, Egidijus. Istorija ir politika. Darbai ir dienos (литовською) . 2 (11): 185—190.

Посилання

Карта етнічних груп східної частини Польщі в 1921 р. [ 4 грудня 2010 у Wayback Machine.] за Норманом Дейвісом, God's Playground: A History of Poland: Volume II, 1795 to the Present; Columbia University Press: 1982
Віктор Верас «Біля витоків історичної правди» [ 27 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)

Координати: 55° пн. ш. 25° сх. д. / 55° пн. ш. 25° сх. д. / 55; 25

[1] Stone. Polish-Lithuanian state, 1386-1795. p.4

[2] Гаучас П. К вопросу о восточных и южных границах литовской этнической территории в средневековье // Балто-славянские исследования. 1986. М., 1988. С. 195, 196.

[3] Safarewicz J. Studia językoznawcze. Warszawa, 1967. S. 257-259

[4] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 червня 2016. Процитовано 8 травня 2016.

[5] Baranauskas, Tomas (2002). (PDF). Lituanistica. 2: 3—18. Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2007. Процитовано 8 травня 2016.

[6] Gudavičius, Edvardas (1996). . Lithuanian Historical Studies. 1: 38—58. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2020.

[7] Насевіч В.Л. Працэс утварэння Вялікага княства Літоўскага (13-14 стст.) // Актуальныя пытанні гісторыі Беларусі ад старажытных часоў да нашых дзён. Мн., 1992. С. 54-63.

[8] Віктар Верас. . Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 5 жовтня 2010. (біл.)

[9] Виктор Верас. . Архів оригіналу за 8 жовтня 2010. Процитовано 5 жовтня 2010. (рос.)

[10] Venclova, Tomas. . Архів оригіналу за 5 травня 2005. Процитовано 24 квітня 2007.

[11] Ochmański, Jerzy (1981). Litewska granica etniczna na wschodzie od epoki plemiennej do XVI wieku (Polish) . Wydawn. Nauk. Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza. с. 69—73. Процитовано 26 квітня 2006.

[12] (лит.) Viduramžių Lietuva Viduramžių Lietuvos provincijos [ 19 квітня 2007 у Wayback Machine.]. Процитовано 2007.04.11

[13] Автентичні карти із зазначенням поняття Lithuania Propria:
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 листопада 2020. Процитовано 22 квітня 2007.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 листопада 2020. Процитовано 22 квітня 2007.

[14] Автентична карта із зазначенням власне Литви та прилеглої Білої (або Литовської) Русі:
. 1700. Архів оригіналу за 9 червня 2007. Процитовано 17 серпня 2007.

[Sav-15] Savukynas, Viriginijus (2003). Etnokonfesiniai Santykiai Pietryčių Lietuvoje Istorinės Antropologijos Aspektu. Kultūrologija. 10: 80—98. {{}}: |access-date= вимагає |url= ()

[16] Smetona, Antanas. Lithuania Propria. Darbai ir dienos (литовською) . 2 (11): 191—234.

[17] Aleksandravičius, Egidijus. Istorija ir politika. Darbai ir dienos (литовською) . 2 (11): 185—190.