У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Коляда значення Коляда слов янський міфологічний персонаж уособленн

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Коляда (значення).

Коляда́ — слов'янський міфологічний персонаж, уособлення новорічного циклу. Найчастіше фігурує у колядках. В образі рядженого (козел і ін.) — учасник народних різдвяних обрядів з іграми та піснями (колядування, колядки). За деякими трактуванням Коляда первісно був богом-двійником Овсеня, або богинею — дружиною Дажбога.

Коляда
Коляда в чоловічому образі (картина Андрія Шишкіна, 2015 року)
Міфологія	слов'янська
Значення імені	Святий Вечір, перший день місяця
Згадки	Густинський літопис, колядки
Частина від	слов'янська міфологія
Медіафайли у Вікісховищі

Етимологія

Найпоширеніша версія пояснює походження імені та назви свята цього персонажа від латинського «календи» («перші числа місяця», звідки й «календар»).

Також слово «коляда» означає: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування.

Микола Костомаров вбачав у Коляді зв'язок зі словом «коло» — «круг, колесо», що символізує сонце та початок нового року. Ксенофонт Сосенко писав, що Коляда тотожне вавилонському «kallatu» — «наречена», в цьому випадку наречена Сонця. Пов'язану назву колядників Сосенко виводив із вавилонського «ka-lu-ti» — «духовенство, жрецтво».

Статус персонажа

Густинський літопис (XVII століття) — єдине давнє писемне джерело, що вказує на Коляду як на бога («біса» з погляду літописців-християн): «Шостий — Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають.»

На думку Володимира Топорова, Коляда — це інша іпостась персонажа-втілення року Авсеня (див. також обряд Овсень). В сербів збереглися аналогічні пари персонажів: Молодий Божич — Старий Бідняк, або Божич — Бог. У народній пісні Авсень їде по дорозі, знаходить залізну сокиру, зрубує сосну та будує міст, яким їде до нового року. Часто Авсень, як і Коляда, їде не коні.

Сергій Плачинда вважав, що Коляда — богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога, якій відповідають у поляків та литовців — Коленда, в молдаван та румунів — Колинда.

Борис Рибаков стверджував, що образ Коляди оформився лише в XVII ст. від назви зимових колядок, а не навпаки.

Радянський лінгвіст Анатолій Ф. Журавльов, критикуючи слова О. М. Афанасьєва про те, що Коляда в давнину була слов'янською богинею, пише:

Численні персоніфікації Коляди як Різдва та зимового сонцестояння ще не дають підстав для твердження про існування у давніх слов'ян особливого божества у жіночому втіленні, пов'язаного з роковим переломом. Подібні уособлення, присвячені різним календарним вузлам (Масляна та її західні аналоги та інше), широко поширені у багатьох європейських народів.

Реконструкція міфу про Коляду

За Плачиндою, богиня Коляда щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича — нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи Коляди відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах (трав'янистих рівнинах). Цьому передує перевтілення Коляди в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за Колядою.

Свято Коляди

Докладніше: Коляда

Свято Коляди ототожнюється з вечором-ніччю перед Різдвом Христовим, які припадають на 24-25 грудня (старий стиль) або 6-7 січня (новий стиль). Головними язичницькими дійствами свята в українців є внесення в хату прикрашеного снопа — дідуха, що зазвичай виконується господарем і його сином, і спільна родинна вечеря, «Свята вечеря». Головна її страва — це «багата кутя», яка входить до набору 12-и пісних страв. Вогонь для приготування страв на Коляду первісно добувався тертям дерева об дерево — так званий «живий вогонь». Святкування традиційно могли супроводжувати магічні дії, призначені залучити добробут у хату та завадити негараздам у наступному році: розтрушування сіна, забивання дірок у лавках, наслідування звуків худоби, домашньої птиці, бджіл. Худобу цього вечора належало погодувати, розчесати та лишити в хліві кухлик зі «святителями»: вуглинками та свяченою водою.

Наступного дня починаються колядування, спершу найменші діти йдуть співати колядки в родичів, потім старші йдуть до чужих людей. Виняток складали хлопчики «полазники», які колядували до сходу сонця та уособлювали добрих духів. Господарям належить приймати колядників і віддячувати їм подарунками. Для дітей і дорослих відомі окремі різновиди колядок.

Колядування могло супроводжуватися ряженням у коня, козу, корову, ведмедя та інших тварин, що втілювали родючість.

Маска рядженого козла
В міфологічних віруваннях, зоря символізувала дівчину-красуню, дружину, або доньку Місяця, господаря неба
Кутя і дідух

У неоязичництві

У сучасному слов'янському язичництві Коляда отримав статус бога зимового сонця, який відповідає за здійснення річного циклу «Сварожого кола». У цьому контексті ім'я Коляда іноді трактується як основа для слова «календар» («Коляди дар»).

У більшості слов'янських країн існують слов'янські неоязичницькі громади, метою яких є популяризація стародавніх язичницьких вірувань і обрядів у сучасному суспільстві.

Див. також

Коляда (свято)
Колядки

Примітки

Килимник, С. (1994). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. Київ: Обереги. с. 67.
. sum.in.ua. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
Костомаров, М.І. (1994). Слов'янська міфологія. Київ: Либідь. с. 249.
Сосенко, К. (1994). Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. Київ: Сінто. с. 87.
Густинський літопис / Переклад В. Крекотня // Збірник козацьких літописів. Київ: Дніпро. 2006. с. 40—41.
Топоров, Владимир (15 січня 2021). (рос.). Litres. ISBN . Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
Плачинда, С.П. (1993). Словник давньоукраїнської міфології. Київ: Український письменник. с. 29.
Рыбаков, Б. А. (2001). Язычество древней Руси. Москва: София, Гелиос. с. 123.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 24 січня 2024.
Килимник, С. (1994). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. Київ: Обереги. с. 11—38.
. myths.kulichki.net. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
Иванович, Гизбрехт Андрей (2017). . Культурная жизнь Юга России. № 1. с. 39—43. ISSN 2070-075X. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.

Посилання

Коляда [ 20 жовтня 2004 у Wayback Machine.] // Мифологический словарь

[1] Килимник, С. (1994). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. Київ: Обереги. с. 67.

[2] . sum.in.ua. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.

[3] Костомаров, М.І. (1994). Слов'янська міфологія. Київ: Либідь. с. 249.

[4] Сосенко, К. (1994). Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Репр. вид. Київ: Сінто. с. 87.

[5] Густинський літопис / Переклад В. Крекотня // Збірник козацьких літописів. Київ: Дніпро. 2006. с. 40—41.

[6] Топоров, Владимир (15 січня 2021). (рос.). Litres. ISBN . Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.

[:0-7] Плачинда, С.П. (1993). Словник давньоукраїнської міфології. Київ: Український письменник. с. 29.

[8] Рыбаков, Б. А. (2001). Язычество древней Руси. Москва: София, Гелиос. с. 123.

[9] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. Процитовано 24 січня 2024.

[:1-10] Килимник, С. (1994). Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. Київ: Обереги. с. 11—38.

[11] . myths.kulichki.net. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 13 січня 2022.

[12] Иванович, Гизбрехт Андрей (2017). . Культурная жизнь Юга России. № 1. с. 39—43. ISSN 2070-075X. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.