Знищення загону Івана Іскри

Битва під Пісками (22 січня — 23 січня 1659 року) — битва між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і загоном промосковського представника козацької старшини Івана Іскри з іншого, біля села Піски Лубенського полку — сучасної частини Полтавської області. Один із епізодів війни 1658—1659 і Руїни загалом.

Знищення загону Івана Іскри
Дата: 12-13 січня (22-23 н.с) 1659 Місце: Піски Результат: Перемога військ гетьмана Івана Виговського
Сторони
Гетьманщина  Кримське ханство	козацькі підрозділи з території Гадяцького полку.
Командувачі
Іван Скоробагатько	Іскра Іван Якович
Військові сили
Чисельна перевага	кількасот осіб
Втрати
невідомо	вижила лише 1 особа

Предтеча

Після смерті Богдана Хмельницького в Гетьманщині розпочалася боротьба за гетьманську булаву, яку врешті отримав Іван Виговський. Частина старшини не погодилася із обранням чи політикою Виговського і стала у відкриту опозицію до нього. Лідерами опозиціонерів були Полтавський полковник Мартин Пушкар і запорозький кошовий отаман Яків Барабаш, які намагалися заручитися московською підтримкою.

Після почалася громадянська війна. 1 червня 1658 року відбувся вирішальний бій під стінами Полтави, унаслідок чого сили Пушкаря було розгромлено, а він сам загинув. Жорстока розправа над повстанцями не зменшила кількості невдоволених політикою Виговського. Окрім того, в українські справи активно втручається Москва, яка почала підтримувати антигетьманські сили. Фактично із кінця вересня 1658 року основні сили Гетьманщини долучаються до московсько-польської війни вже як союзник Речі Посполитої. Головним театром бойових дій під час першого і другого етапів війни була Полтавщина.

Восени 1658 року московській армії за підтримки козацьких загонів, що були в опозиції до гетьмана вдалося захопити Миргород, Пирятин, Лубни, Чорнухи, взяти в облогу Варву. Потім ініціатива перейшла до військ гетьмана, яким вдалося відтіснити супротивника до Лохвиці і там його заблокувати. Битва під Пісками відбулася в той час коли московське військо стояло в Лохвиці і чекало підходу підкріплень як московитських підрозділів, так й козацьких загонів із тих полків, що не підтримали гетьмана.

Іван Іскра належав до старшини Полтавського полку і брав участь у повстанні Пушкаря. Після розгрому повстання продовжував вести боротьбу проти Івана Виговського. З'їздивши в Москву і заручившись підтримкою царя, Іскра повернувся в Україну. Прибувши на територію Гадяцького полку, Іскра оголосив себе наказним гетьманом і почав збирати козаків для походу до Лохвиці на підтримку царської армії.

Склад військ супротивників і чисельність сторін

Як свідчив Самійло Величко, загін Іскри складався із «веприцьких, гадяцьких та інших городових та сільських козаків».

Гетьманські підрозділи, що брали участь у бою, складалися із козаків Чигиринського полку. Ймовірно у складі війська Скоробагатька могли бути і відмобілізовані козаки з території Лубенського полку (Чорнухи, Лубни). Союзниками гетьманців були татари. Про чисельність чигиринських козаків і татар даних немає, проте вони мали значну чисельну перевагу.

Бій

12 (дата за старим стилем) січня близько полудня чигиринські козаки і татари і оточили табір Івана Іскри і почали його штурм, що тривав до ранку 13 січня, коли табір було захоплено, а всіх його захисників убито. Із усього «війська» Іскри вцілів лише козак, якого було відправлено по допомогу до Лохвиці. Московські підрозділи підійшли на місце бою запізно і «застали тільки мертві трупи й розорений до решти таборець». Втрати «виговців» і татар також були значними: «під Пісками Іскра сильно опирався й мужньо боронився, вчинивши значну шкоду козакам і татарам, що добували його».

Загибель Івана Іскри

Під час бою загинув і сам Іван Іскра. Самійло Величко у своєму творі наводить вірш, присвячений Іскрі та загибелі його загону.

Згаснув там Іскра, який мав світити Не захотів він прийдешнє уздріти Шкоду лишила даремна відвага, Бо вороженьків численну ватагу Не переміг він, хоч дужо боровся — Там не один і на смерть напоровся. Ліг і Обід там, козак знаменитий, Червам на їжу, в пісок, неприкритий. Інші лежали так само побиті — Матимуть їжу ворони неситі. Ось що незгода лиха витворяє: Братові брата вбивать дозволяє. Де не зважають на божі закони, Гине любов там і зла є притоки. Незгода у державі — багато пропалих! З землею вони й мури міцні порівняли!

Примітки

1. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.—С.246.
2. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.—С.247.
3. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— С.246.
4. Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— С.246-247.

Джерела

• Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— 371 с. (т. І)