Забайкальська область адміністративно територіальна одиниця Російської імперії та Російської республіки у 1851 1922 Заба

Забайкальська область — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії та Російської республіки у 1851–1922.

Забайкальська область
Герб

Дата створення / заснування	11 липня 1851

Офіційна назва	рос. Забайкальская область
Країна	Російська імперія
Столиця	Чита
Адміністративна одиниця	Російська імперія Російська республіка Російська СФРР Далекосхідна республіка Російська держава ^d Російська імперія
Кількість населення	672 037 осіб
Адміністративно-територіально поділяється на	^d, Баргузинський повіт, Верхньоудинський повіт, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d
Замінений на	Забайкальська губернія і Держава Бурят-Монголія
На заміну	Іркутська губернія
Час/дата припинення існування	10 листопада 1922
Площа	613 310 709 000 квадратний метр


Забайкальська область у Вікісховищі

Координати: 52°02′00″ пн. ш. 113°30′00″ сх. д. / 52.03333333336077259900775971° пн. ш. 113.500000000028° сх. д.

Географія

Розташовувалася в Східному Сибіру, на південь і схід від Байкалу, тягнулася до Цінської імперії (межувала в районі Маньчжурії та Монголії). На заході і півночі межувала з Іркутською губернією, від якої відокремлювалася майже на всьому протязі озером Байкал, на північному сході — Якутською областю, на сході — Амурською областю.

Історія

Згідно імператорського указу, наданого Сенату 11 липня 1851 року з Верхньоудинського і Нерчинского округів Іркутської губернії було сформовано Забайкальську область. У 1863 році Кяхтінского градоначальство увійшло до складу Забайкальської області.

Під час російсько-японської війни Забайкальська область мала стратегічне значення. Була тилом російської армії, що діяла в Маньчжурії. Сюди відправляли поранених. Звідси рухалися ешелони з військами та військовим спорядженням.

У 1905 область охопив революційний рух. 22 листопада 1905 в Читі була створена Рада солдатських і козачих депутатів на чолі із Антоном Костюшко-Валюжаничем. Завдяки переходу на бік революціонерів солдат Читинський повіт опинився під владою повсталих. Втім 2 2січня 1906 року повстання було придушено.

Перші відомості про падіння імператора і перехід влади до Тимчасового Уряду були отримано 2 березня 1917 року. 4 березня учасники мітингу робітників і службовців обрали Читинську раду робітничих депутатів на чолі з меншовиком І. Воронцовим. В цей же день було обрано Читинську раду солдатських депутатів на чолі із меншовиком О. Гусєвим. Наступного дня засідання обох Рад обрало Виконавчий Комітет Ради робітничих і солдатських депутатів на чолі з меншовиком В. Анісімовим. 5 березня відбулося зібрання представників політичних партій і громадських організацій, яка створила другий обласний орган влади — Забайкальський Комітет громадської безпеки.

Після більшовицького перевороту у грудні 1917 прийнято рішення про створення Народної ради, якій переходила влада в Забайкальській області. 4 січня 1918 її очолив меншовик І. Ваксберг. Було оголошено про утворення Забайкальської республіки. 16 лютого того ж року більшовики повалили Народну раду, оголосивши владу Рад. Влада перейшла до голови виконкому на чолі із лівими есерами й більшовиками. Втім у серпні 1918 року їх влада впала. Тут було встановлено владу О. Колчака.

З 1919 влада фактично перейшла до отамана Григорія Семенова. Останній у листопаді 1920 року зазнав остаточної поразки. 1920 році стала частиною Далекосхідної республіки, а адміністративний центр області — Чита — столицею республіки. Невдовзі після цього з Забайкальської області було виокремлено Прибайкальську область.

У 1921 частина території області увійшла до складу Бурят-Монгольської автономної області.

У 1922 решту Забайкальської області перетворено на Забайкальську губернію Далекосхідної області РРФСР.

Адміністративний устрій

Центром була місто Чита. Спочатку поділялася на 2 округи, з 1871 року — 8 округів, з 1901 року — 8 повітів: , Баргузинський, Верхньоудинський, , , , , , а також Агінський аймак бурятів. Було 7 міст (Баргузин, Селенгінськ, Троїцкосавськ, Верхньоудинськ, Чита, Нерчинськ і Акша) і 750 селищ, поселень і хуторів.

На чолі стояв військовий губернатор, який підпорядковувався Східносибірському генерал-губернаторові, з 1884 року — Приамурському генерал-губернаторові, з 1906 року — Іркутському генерал-губернаторові. Військовий губернатор водночас був наказним отаманом Забайкальського козачого війська. На чолі округ перебували начальники, яким також підпорядковувалися козачі станиці.

Військові губернатори

(1851—1855)
(1855—1860)
Євген Жуковський (1860—1863)
(1864—1874)
(1874—1880)
(1880—1884)
(1884—1888)
(1888—1893)
Євген Мацієвський (1893—1901)
(1901—1904)
(1904—1906)
(1906)
(1906—1910)
(1910—1912)
Андрій Кияшко (1912—1917)
Володимир Мустафін (1917)

Голова Народної ради

І. А. Ваксберг (січень-лютий 1918)

Голова виконкому

І.Бутін (лютий-серпень 1918)

Тимчасовий начальник

Григорій Семенов (1918—1920)

Населення

Чисельність населення в 1892 році становило 590 тис. осіб, зокрема 303 200 чоловіків. Згідно перш9ого загальноросійського перепису в області мешкало 672 037 осіб, з них 342543 чоловіків. Переважання чоловіків пояснюється щорічним прибуттям вільних переселенців і засланців на каторги. На 1912 року чисельність становила 893 тис. осіб, з яких росіяни складали 66,8 %, буряти — 27,2 %.

Прикордонні козаки, Забайкальський городовий козачий полк, станичні козаки, тунгуський і бурятські полки, населення, що жило осіло в прикордонній смузі, склали Забайкальское козацьке військо, яка зобов'язана виставляти 6 кінних полків (по 600 вояків).

Економіка

Землеробство і скотарство

Основу становили землеробство, скотарство, добування корисних копалень. Землеробством переважно займалися слов'янські народи, скотарством — буряти, евенки і монголи.

У південній частині області вирощувалися пшениця, жито, ячмінь, гречка, овес і картопля. В меншій кількості збиралися овочі, льон, конопля, баштанні, тютюн. У значній кількості збиралися кедрові горіхи.

До 1892 в області нараховувалося 2 700 000 голів різної худоби, з яких значну частину становили коні, верблюди та дрібна рогата худоба.

Добування корисних копалень

Видобуток золота в 1861 сягав 207 пудів 13 фунтів; в 1882 — 271 пудів 22 ³ / 4 фунтів. Втім з часом він став падати, оскільки добування велося не системно, у гірників були важкі умови праці, відсутній технагляд.

У 1891 добування золота не перевищувало 198 пудів 1/2 фунтів, але кількість копалень зросла з 48 в 1882 до 83 в 1891.

З 1901 місцеві копальні успішно освоювало Нерчинське золотопромислове товариство.

На момент утворення області ці землі вже пережили піднесення копалень з добування срібла. З 1852 кількість срібла зменшувалося.

У 1863 вже не перевищувала 7 1/2 пудів, а потім тимчасово повністю припинилася. Всього було відомо до 90 родовищ срібних руд, переважно уздовж річки Онон.

Діяли мідні, олов'яні й залізні копальні. На початок XX ст. розробка міді лише почалася, проте бракувало технічних знарядь. Більш перспективними вважалися копальні олова і заліза. завдяки значної кількості залізної руди постійно збільшувалося виробництво чавуну.

Добувався кам'яне та буре вугілля, проте переважно використовувалося для місцевих потреб — в металургійній промисловості, опаленні будівель та байкальського й річкового пароплавства.

В області розташовувалася — комплекс місць ув'язнення при заводах, свинцево-срібних родовищах і золотих копальнях.

Мисливство і рибальство

Значний відсоток становило полювання та обробка хутра соболів, лисиць, білок. Також полювали на ведмедів, вовків, корсаків і тхорів, добували «панти» — роги марала.

Наявність озера Байкал, великих річок Уда, Аргунь і Амур сприяло розвитку рибальства. В Селенгинському і Баргузинскому повітах омулевий промисел здійснювався в промислових масштабах.

Торгівля й банки

Через Забайкальську область здійснювалася торгівля з Китаєм. Тому міста Селенгінськ, Верхньоудинськ і Троїцькосавськ стали важливими центрами посередницької торгівлі. В свою чергу внутрішня торгівля була розвинена недостатньо. Діяли Верхньоудинська (з 1768 року), Агинська (з 1864 року), Зюльзинська (з 1901 року), Акшинська (з 1903 року) і Хоринська ярмарки.

У 1894 відкрито Читинське відділення Державного банку Російської імперії. На початок 1913 року банківський сектор був представлений Міським громадським банком (відкритий в 1903 році), ощадними касами, відділенням Російсько-Азійського комерційного банку (Російсько-Китайського банку), Читинським відділенням Сибірського торгового банку, товариствами взаємного кредиту в містах Чита, Сретенськ і с. Нерчинский Завод, а також кредитними товариствами. Загальне управління ощадними касами було покладено на Державний банк під наглядом Міністерства фінансів. З 1901 по 1902 роки ощадні каси були відкриті при всіх відділеннях Державного банку, казначейства, поштово-телеграфних конторах, при станціях залізниць, митницях, при багатьох фабриках і заводах.

Транспорт

У 1899 відкрито рух Транссибірською залізницею протягом 1350 верст, від станції Мисове до Стрітенська та до китайського кордону. В 1905 році відкрито рух Навколобайкальській залізниці, в південно-західній частині області.

Головний тракт йшов від Байкалу через Верхньоудинск, Читу і Нерчинськ до станції Стрітенської; далі до Амуру. Влітку переміщення здійснювалися пароплавом, човнами, взимку — льодом річки Шилка. Пересування трактом припинялося два рази на рік. Від головного тракту відокремлювалися поштові шляхи на Баргузин, Троїцкосавськ, Петровський і Нерчинский заводи.

Джерела

Волости и населенные места 1893 года / изд. Центр. стат. ком. М-ва внутр. дел. — СПб., Вып. 8 : Забайкальская область. — 1896. — [2], 66, 47 с., [1] л карт. : табл. — (Статистика Российской империи ; 27).
Памятная книжка Забайкальской области на 1914 г. / Подъ редакціей А. Г. Мамонова. При сотрудничествѣ Т. Г. Селенгина. — Чита: Изданіе Заб. Обл. Статистическаго Комитета. Типографія Забайкальскаго Областного Правленія. — 1914.
ЗАБАЙКА́ЛЬСКАЯ О́БЛАСТЬ^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Забайкальська область