Герман Еміль Фішер

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фішер.

Ге́рман Е́міль Фі́шер — (нім. Hermann Emil Fischer; 9 жовтня 1852 — 15 липня 1919) — німецький хімік, член Берлінської Академії Наук. Написав низку наукових праць присвячених . Лауреат Нобелівської премії з хімії 1902 року.

Герман Еміль Фішер
нім. Hermann Emil Fischer
Народився	9 жовтня 1852(1852-10-09)^[1]^[2]^[…] Ойскірхен, Кельн, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецький союз^[4]
Помер	15 липня 1919(1919-07-15)^[1]^[2]^[…] (66 років) Берлін, Німеччина^[1]^[4]
Поховання	^d
Країна	Німецька імперія
Діяльність	біохімік, хімік, викладач університету
Alma mater	Боннський університет Страсбурзький університет
Галузь	біоорганічна хімія
Заклад	Мюнхенський університет Людвіга—Максиміліана Університет Ерлангена—Нюрнберга Вюрцбурзький університет Гумбольдтський університет Берліна
Науковий ступінь	професор
Вчителі	Фрідріх Авґуст Кекуле фон Страдоніц
Відомі учні	^d Отто Пауль Герман Дільс Адольф Отто Рейнгольд Віндаус ^d Фріц Прегль Отто Генріх Варбург
Аспіранти, докторанти	Отто Пауль Герман Дільс Ганс Фішер Отто Генріх Варбург Ганс Карл Август Симон фон Ейлер-Хельпін ^d ^d ^d
Членство	Лондонське королівське товариство Геттінгенська академія наук Шведська королівська академія наук ^d Американська академія мистецтв і наук Національна академія дей-Лінчей Російська академія наук Прусська академія наук ^d Паризька медична академія Баварська академія наук Національна академія наук США Туринська академія наук^[4]
У шлюбі з	^d
Нагороди	Лекторська премія Фарадея (1907) Медаль Елліота Крессона (1913) медаль Гельмгольца (1909) Медаль Котеніуса (1898) медаль Деві (1890) іноземний член Лондонського королівського товариства^[d] (1 червня 1899) Медаль Бейлі (1909)
Герман Еміль Фішер у Вікісховищі

Біографія

Фішер вступив до Боннського університету в 1872, але в тому ж році перевівся до Страсбурзького університету. Закінчивши його в 1874, був залишений при університеті. З 1875 він працював у Мюнхенському університеті і в 1879 став професором хімії. У 1881 призначений професором університету в Ерлангені. У 1888 запрошений професором хімії у Вюрцбурзький університет. У 1892 перейшов до Берлінського університету, де він пропрацював до самої смерті в 1919 році.

Наукова робота

Синтезував ряд вуглеводів, зокрема глюкозу і фруктозу. Встановив, що амінокислоти зв'язуються між собою за допомогою пептидних зв'язків, утворюючи поліпептиди, уперше отримав .

Родина

У 1888 році Фішер одружився з Агнесою Герлах, дочкою професора анатомії Ерлангенського університету, у них було троє синів. Його старший син Герман став професором біохімії Каліфорнійського університету в Берклі. Дружина Фішера померла через сім років після вступу в шлюб.

Нагороди

У 1902 році Фішеру була вручена Нобелівська премія з хімії «як визнання його особливих заслуг, пов'язаних з експериментами з синтезу речовин з сахариновими і пуриновими групами». Відкриття Фішера гідразинових похідних, як виявилося, стало блискучим рішенням проблеми отримання цукрів та інших сполук штучним шляхом. Більш того, його метод синтезу глікозидів вніс певний внесок у розвиток фізіології рослин. Говорячи про дослідження цукрів, Фішер у Нобелівській лекції заявив, що «поступово завіса, за допомогою якої природа приховувала свої секрети, була прочинена у питаннях, що стосуються вуглеводів. Попри це, хімічна загадка Життя не може бути вирішена до тих пір, поки органічна хімія не вивчить другий, складніший предмет — білки».

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #118691155 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Hermann Emil Fischer — 2009.
   d:Track:Q1868372
3. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
4. www.accademiadellescienze.it
   d:Track:Q107212659
5. . Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 14 травня 2012. Процитовано 4 травня 2012.(англ.)

Посилання

• Еміль Фішер [ 25 жовтня 2011 у Wayback Machine.] на сайті Нобелівського комітету.(англ.)

Джерела

• Манолов К. (1985). Великие химики. Т. Том 2 (вид. Видання 3-тє). М.: Мир. с. 440 с.(рос.)
• Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Т. Том 2. М.: Прогресс. 1992. ISBN .(рос.)