Сингармоні зм від грец συν syn разом та грец ἁρμονία harmonía співзвучність гармонія голосних морфологічне й фонетичне я

Сингармоні́зм (від грец. συν (syn) «разом» та грец. ἁρμονία (harmonía) «співзвучність»), гармонія голосних — морфологічне й фонетичне явище, процес уподібнення (асиміляції) голосних звуків афіксів голосним звукам кореня того самого слова. Сингармонізм спостерігається і в тюркізмах, які засвоєні українською мовою: барабан, капкан, мечеть, сагайдак, сургуч, чубук.

У широкому значенні сингармонізм — це процес уподібнення звуків за фонологічними характеристиками на рівні складу (складовий сингармонізм) або слова (гармонія голосних та приголосних).

Відхилення від правил сингармонізму в англомовній літературі називають дисгармонією (disharmony).

Гармонія голосних

Сингармонізм можна визначити як дистантну прогресивну асиміляцію голосними кореня голосних звуків афіксів, тобто уподібнення голосним звукам кореня голосних у афіксах, що ідуть за коренем, при цьому голосні в афіксі розділені з голосними кореня приголосними звуками.

Іноді замість терміну «корінь» у визначенні сингармонізму використовують термін «основа», Фуад Кязимов зазначає, що використовувати термін «основа» щодо коренів тюркських мов не є доцільним, оскільки термін «основа» без подальшого уточнення не є однозначним.

Гармонія голосних — властивість здебільшого аглютинативних мов — тюркських, фінно-угорських, монгольських, (тунгусо-манчжурських), деяких африканських (наприклад, мови та мов банту).

Сингармонізм забезпечує єдність компонентів слова, сигналізує про його цілісність і окремість, діючи, за висловом (Бодуена де Куртене), як «цементуючий засіб». У цій якості він співвідноситься з наголосом у флективних мовах (наприклад, у індоєвропейських).

Сингармонізм часто не поширюється на префікси та складні слова, у яких кожен компонент має власний сингармонічний рисунок.

Типи гармонії голосних

У мовах з сингармонізмом у структурі слова виділяється незалежний домінантний компонент (здебільшого корінь) та залежні компоненти (афікси). За фонологічними ознаками голосних розрізняють наступні типи сингармонізму:

тембровий сингармонізм (палатальна гармонія) — за ознакою ;
лабіальний сингармонізм (губна/лабіальна гармонія) — за ознакою ;
компактнісний сингармонізм — за ознакою .

В одному слові можуть бути наявними два типи сингармонізму.

Наприклад, показники спрямувального відмінку (до чого?) в угорській мові:

ablak-hoz «до вікна»
cipész-hez «до шевця»
küszöb-höz «до порогу»

У цих прикладах голосний показника відмінку -h*z узгоджується за огубленістю та за підняттям з голосним кореня.

Гармонія приголосних

Поняття сингармонізм може означати не лише гармонію голосних, а і гармонію приголосних. Таке явище властиве мовам Океанії та деяким індіанським мовам Північної Америки. Наприклад, мові навахо властива регресивна дистактна асиміляція приголосних префікса приголосними кореня, наприклад:

shibeezh ‘це зварено’: s → sh (під впливом фінального zh)

sido ‘воно гаряче’

Одній мові можуть бути властиві обидва види сингармонізму, наприклад мові гереро (одній із банту-мов) властива як гармонія голосних, так і приголосних.

Див. також

(Закон складового сингармонізму)
Аблаут
Умлаут
Чергування звуків

Примітки

Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. — К. : Вища школа, 1985. — 360 с. — С. 248—249.
(рос.) Гаджиева Н. З. Задачи и методы тюркской ареальной лингвистики [ 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. // Вопросы языкознания. — 1975. — № 1. — С. 15.
Кязимов Фуад Принципы сингармонизма в азербайджанском языке [ 26 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка. — М., 1954. — Т. XIII. Вып. 1. — С. 88—96. — С. 88.
«Термін «непохідна основа» — громіздкий синонім терміну «корінь», а під «похідною основою» розуміють сполучення кореня із словотворчими афіксами, проте в тюркських мовах усі афікси, як у словозміні, так і в словотворі, підпорядковані тим самим нормам сингармонізму; ознака сингармонізму чітко розділяє слово, що має афікси, на дві частини — з незалежним звуковим складом — корінь, і с залежним — афікси; лише ці дві частини слова і мають бути протиставлювані з позиції сингармонізму.» (Ibidem).
або тангле, одна із .
Виноградов В. А. Сингармонизм // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — С. 445.
Гаркавець О. М. Сингармонізм / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Джерела

(рос.) Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990.
(рос.) Виноградов В. А. Сингармонизм / БСЭ. — 1969—1978.

[1] Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. — К. : Вища школа, 1985. — 360 с. — С. 248—249.

[2] (рос.) Гаджиева Н. З. Задачи и методы тюркской ареальной лингвистики [ 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. // Вопросы языкознания. — 1975. — № 1. — С. 15.

[kyazimov-3] Кязимов Фуад Принципы сингармонизма в азербайджанском языке [ 26 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Известия Академии наук СССР. Отделение литературы и языка. — М., 1954. — Т. XIII. Вып. 1. — С. 88—96. — С. 88.

[4] «Термін «непохідна основа» — громіздкий синонім терміну «корінь», а під «похідною основою» розуміють сполучення кореня із словотворчими афіксами, проте в тюркських мовах усі афікси, як у словозміні, так і в словотворі, підпорядковані тим самим нормам сингармонізму; ознака сингармонізму чітко розділяє слово, що має афікси, на дві частини — з незалежним звуковим складом — корінь, і с залежним — афікси; лише ці дві частини слова і мають бути протиставлювані з позиції сингармонізму.» (Ibidem).

[5] або тангле, одна із .

[vinogradoff-6] Виноградов В. А. Сингармонизм // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — С. 445.

[ure-7] Гаркавець О. М. Сингармонізм / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.