Габор Василь Васильович

Василь Васильович Ґабор (10 грудня 1959, с. Олександрівка Хустського району Закарпатської області) — український письменник та літературознавець. Упорядник серії видавництва «Піраміда». Член Асоціації українських письменників.

Василь Васильович Ґабор
Василь Габор презентує авторів і їх книги видані у серії «Приватна колекція» на 19 Форумі видавців у Львові 15 вересня 2012 р., музей етнографії та художнього промислу, просп. Свободи, 15.
Ім'я при народженні	Василь Васильович Ґабор
Народився	10 грудня 1959(1959-12-10) (64 роки) с. Олександрівка, Хустського району Закарпатської області
Громадянство	Україна
Місце проживання	Львів
Діяльність	український письменник, заввідділу Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника, упорядник серії «Приватна колекція» видавництва «Піраміда»
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
У шлюбі з	Габор Наталія Богданівна
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 10 грудня 1959 р. у сім’ї Василя і Марії Ґаборів на Закарпатті у с. Олександрівка (раніше — Шандрово), що на Хустщині. З його материнської лінії (рідний дядько мами) походить відомий закарпатський поет, представник празької школи Іван Колос (справжнє прізвище Іван Кошан).

Василь Ґабор закінчив факультет журналістики Львівського державного (нині — національний) університету ім. Івана Франка (1986). Працював у львівських газетах (1987—1990) та історико-краєзнавчому журналі «Літопис Червоної Калини» (1991—1992).

З 1993 р. — науковий працівник, а з 2000 р. — заввіділу досліджень іншомовної періодики Відділення «Науково-дослідний центр періодики» (нині — «Науково-дослідний інститут пресознавства») Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника НАН України (нині — Львівська національна наукова бібліотека України ім. Василя Стефаника).

У 1997 р. захистив дисертацію на тему «Закарпатська україномовна преса 20—30-х років XX століття у контексті національного відродження краю». Лауреат премії імені родини Куриласів за найкраще інтерв’ю про підпілля Української Греко-Католицької Церкви (1914) та літературної імені Лесі і Петра Ковалевих (2006). Кандидат філологічних наук (1997). Член Асоціації українських письменників (1997). Живе і працює у Львові.

Одружений з Наталією Габор, доцентом факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка. У подружжя є дочка Мар'яна (* 1984).

Бібліографія

Василь Ґабор — автор збірки новел «Книги екзотичних снів та реальних подій» (Львів: Класика, 1999; 2-ге вид.: Львів: ЛА «Піраміда», 2003; 3-ге вид.: Львів: ЛА «Піраміда», 2009) та один з авторів книги «Четверо за столом: Антологія чотирьох приятелів» (Львів: ЛА «Піраміда», 2004), історико-бібліографічного дослідження «Українські часописи Ужгорода (1867—1944)» (Львів, 2003) та історико-краєзнавчого есе «Моє Шандрово» (Львів, 2003), есеїв, літературних розвідок та інтерв’ю «Від Джойса до Чубая» (Львів: ЛА «Піраміда», 2010), нарису життя і творчості, бібліографії, публікацій «Іван Колос — поет Карпатської України» (Львів, 2010), перевидання у 2000 р. літературно-мистецького самвидавного журналу «Скриня» (1971), укладач біобібліографічного покажчика «Дарія Віконська (1893―1945 )» (Львів, 2007), упорядник відомих концептуальних антологій «Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття» (Львів: ЛА «Піраміда», 2002), «Незнайома. Антологія української «жіночої» прози та есеїстики другої пол. ХХ ― поч. XXI ст.» (Львів: ЛА «Піраміда», 2005), «"Дванадцятка". Наймолодша львівська літературна богема 30-х років XX ст.: Антологія урбаністичної прози» (Львів: ЛА «Піраміда», 2006), «Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак): Вибрані твори: Поезія, проза, есеїстка» (Львів: ЛА «Піраміда», 2007), «Українські літературні школи та групи 60―90-х рр. XX ст.: Антологія вибраної поезії та есеїстики» (Львів: ЛА «Піраміда», 2009), один з авторів проекту «АЗ, два, три... дванадцять — лист у пляшці: Антологія Авторського Зарубіжжя» (Львів: ЛА «Піраміда», 2010) й ідеї та концепції видання книги Андрія Содомори, Маркіяна Домбровського та Андрія Кіся «Anno Domini. Року Божого: Латинські написи Львова» (Львів: ЛА «Піраміда», 2007) та ін.

Прозові твори опубліковано в альманахах «Вітрила’87» (К.: Молодь, 1987), «Високий Замок» (Львів: Каменяр, 1989), «Королівський ліс» (2000, 2002), а наприкінці 90-х рр. XX ст. ― в журналах «Авжеж!», «Буковинський журнал», «Дзвін», «Кур’єр Кривбасу», «Сучасність», «Україна», «Українські проблеми» та багатьох газетах.

Його твори вміщені в антологіях «Десять українських прозаїків. Десять українських поетів» (К., 1995), «Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела» (К., 1997), «Нічний гість: Моторошні оповіді» (Львів, 2001), «Приватна колекція» (Львів, 2002), «Сновиди: Сни українських письменників» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010).

Окремі новели перекладено англійською (Ukrainian Literature. A Journal of Translations. — New York, 2004. — Vol.1; 2007. — Vol.2), німецькою (Ein Rosenbrunnen. Junge Erzähler aus der Ukraine. Eine Anthologie. — Brodina-Verlag, 1998; Die Stimme des Grases. Phantastische Erzählugen aus der Ukraine. — Brodina-Verlag, 2000), хорватською (Ukrajinski književni huligani: Izbor iz suvremene ukrajinske proze. — Zagreb, 2002; Marulić (Zagreb). — 2002. — Nr.2), сербською (Антологиjа украjинске посмодерне приповедке. — Нови Сад: Stylos, 2005; Вікно: Часопис студентів україністики (Беград). — 2008. — Вип.III: Украjинска проза XIX—ХХ века; Mons Aureus (Смедерево). — 2009. — Nr.23), словацькою (Revue svetovej literatúry: Časopis pre prekladovú literatúru. — 2009. — Ročník XLV. — Č.1; Kultúra. — 2009. — RočníkXII. — Nr.7), чеською (Expres Ukrajina: Antalogie současné ukrajinské povídky. — Praha: Kniha Zlín, 2008) та японською (Сучасна українська новела. — Токіо, 2005) мовами.

Як літературознавець вів у 1993 р. «Антологію «нової» і «пост-нової хвиль» української прози» на сторінках львівської газети «Просвіта». Підготував дев’ятнадцять «зустрічей» прозаїків нового покоління з передмовами про них. Упродовж декількох років (з ч.10/11 1994 р. до ч.71/72 1997 р.) вів у журналі «Кур’єр Кривбасу» розділ «Проза нової і найновішої ґенерацій», в якому вміщував твори молодих письменників з передмовами та літературою про авторів. Опублікував тридцять три подачі. Загалом видрукував майже сорок коротких стисльветок про прозаїків нової і найновішої ґенерацій. Упорядкував спецвипуск «Кур’єра Кривбасу» — Ne-Антологію «Вісімдесятники» (1997. — Ч.87/90).

Написав низку статей про закарпатського поета Івана Колоса та літературний процес 20—30-х рр., зокрема: «Пісня вівсяного колоса» (Новини Закарпаття. — 1991. — №.127/128.— 6 лип.; Дзвін. — 1993. — Ч.4/6), «Кошан Іван» (Хуст над Тисою / Упоряд. І. І. Губаль» (Ужгород: Бокор, 1992), «Спішу зустріти дні прозорі» (Новини Закарпаття. — 1991. — №174. — 11 верес.), «Поет Іван Колос і літературний процес на Закарпатті (за матеріалами преси 20—30-х рр.)» (Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 1994. — Вип.1), «Конкістадор, гордий та суворий: Поет «празької школи» Іван Колос та літературний процес на Закарпатті 1920-30 років» (Визвольний шлях. — 1999. — Кн.7. — Лип.), «Колос Іван» (Українська журналістика в іменах. — Львів, 1998. — Вип.5), «Розмова наодинці з самотнім поетом (До 90-ї річниці з дня народження Івана Колоса)» (Старий Замок. — 2001. — Ч.35/36. — 11 трав.), «Вплив літературної критики на становлення та розвиток нової української літератури на Закарпатті в 20—30-х рр. XX ст. (за матеріалами періодичних видань)» (Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2001. — Вип.9) тощо.

Він також автор низки статей про сучасний літературний процес та з історії літератури, зокрема «Українська проза нової літературної хвилі останнього десятиліття: тенденції розвитку та пошуки шляхів Грааля людяності» (Просвіта (Львів). — 2001. — Ч.3/4. — Лип.—Серп.) «Призабуті сторінки української Джойсіани (за матеріалами львівських періодичних видань 30-х рр. XX ст.)» (Українська періодика: Історія і сучасність. — Львів, 2002), про письменників 60-х та 80-х рр. XX ст., зокрема про Ніну Бічую (Кур’єр Кривбасу. — 1997. — Ч.83/84. — Серп.; Дзвін. — 1997. — Ч.8), Андрія Содомору (Кур’єр Кривбасу. — 1998. — Ч.97/98. — Берез.), Василя Левицького (Просвіта (Львів). — 1992. — Вип.13; Перевал (Івано-Франківськ). — 1993. — Ч.2), а також наукових статей та історико-краєзнавчих есеїв про княжі міста (Белз, Буськ, Теребовля), опублікованих на сторінках журналу «Літопис Червоної Калини» у 1991—1993 рр. та енциклопедії «Українська народна енциклопедія / Упорядник Р. Федорів» (Львів, 1996).

У львівській літературній аґенції «Піраміда» Василь Ґабор реалізовує видавничий проект сучасної літератури «Приватна колекція», у якому представляє творчість письменників літературної ґенерації 80-х рр. XX ст., найкращих прозаїків 60-х рр. XX ст. та майстрів українського перекладу. Окрім згаданих видань, у «Приватній колекції» вийшли книги Ніни Бічуї «Землі роменські» (2003), Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» (2003; 2-ге доп. вид. 2007), «Мій Близький і Далекий Схід» (2009) та «Потонулі в снігах» (2010), Віктора Неборака «Введення у Бу-Ба-Бу: (Хронопис кінця тисячоліття)» (2003), Романа Іваничука первісна версія «Манускрипту з вулиці Руської» (2004), Люлька з червоного дерева (2009) та романний триптих «Хресна проща» (2011), Валерія Шевчука «Мор» (2004), В’ячеслава Медвідя «Лóви» (2005), Євгена Пашковського «Безодня: Романи» (2005), вибрані твори «Три світи» [Три книги в одній шабатурці] — Емми Андієвської «Джалапіта» (2006), Євгенії Кононенко «Три світи» (2006) та Любові Пономаренко «Помри зі мною» (2006), Олеся Ульяненка «Богемна рапсодія: Романи» (2006), Олександра Жовани «Її тіло пахло зимовими яблуками» (2008), Олександра Денисенка «Душа ріки» (2008), вибраних творів Юрія Андруховича «Моя остання територія» (2009) і Костянтина Москальця «Досвід коронації» (2009), Богдана Ігоря Антонича «Книга Лева. Ротації» (2009), Андрій Содомора. Сльози речей (2010), Олега Лишеги «Друже Лі Бо, брате Ду Фу..» (2010), романів Петра Яценка «Львівська сага» (2010) та Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта» (2010), спогадів Євгена Іваничука «Холодне небо Півночі» (2010), Аґнєшки Матусяк «Химерний Яцків: Модерністський дискурс у прозі Михайла Яцкова» (2010), а також книги перекладів оповідань Франца Кафки «Перетворення» (2005) у перекладі з німецької Івана Кошелівця, а в серії «Майстри Українського Перекладу» ― вибрані новели Акутаґави Рюноске «Павутинка» (2006) та «Усмішка богів» (2008) у перекладі з японської Івана Дзюба, повість і новели Кавабати Ясунарі «Сплячі красуні» (2007) у перекладі з японської Мирона Федоришина, повісті Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера в хутрі» (2008) у перекладі з німецької Наталі Іваничук, Оскара Вайлда «Щасливий Принц: Вибрані казки та оповідання» (2008) у перекладі з англійської Ілька Корунця, Данила Кіша «Книга любові і смерті: Трикнижжя оповідань» (2008) у перекладі із сербської Алли Татаренко, оповідань та притч Франца Кафки «Перевтілення» (2010) у перекладі з німецької Євгена Поповича, повістей Бйорнстьєрне Бйорнсона «Норвезька сторона» (2010) у перекладі з норвезької Наталі Іваничук, роману Яцека Бохенського «Овідій Назон — поет» (2011) у перекладіз польської Ростислава Доценка, а також праці Генрика Мейнандера «Історія Фінляндії» (2009) у перекладі зі швеської Наталі Іваничук, поеми Джорджа Байрона «Мазепа» (2010) у перекладі з англійської Дмитра Загула і графічного оформлення Володимира Лободи.

А в серії «Приватна колекція дітям» вийшли «Лічилки» (2009) в художньому оформленні Соломії Лободи та українські народні казки «Про бідного чоловіка і Воронячого царя. Летючий корабель» (2010) у художньому оформленні Людмили Лободи.

Цитати про письменника

Уміти бути прихильним і не заздрити ніколи й нікому — це Василеві Габору вдається зовсім легко. Сам молодий і талановитий прозаїк, він представляв на сторінках нашої газети багатьох своїх колег... З номера в номер упродовж року ми перші (а чом би не похвалитися?) завдяки Габорові друкували твори молодих, яких ще й не всі знали. До кожної публікації Василь подавав короткий, але щоразу оригінальний вступ. Здається, десяту — чи то тринадцяту — подачу відзначили з веселим, легким червоним вином, котре Габор привіз із свого Срібного краю — Закарпаття. Агов, Василю, озовіться!... (Ніна Бічуя. Розлогий літопис газети ще попереду // Просвіта. — 1996. — Ч.13).

...Запоетичена література — без характерів, без людей — впустельнюючи буття до кількох емоцій, як спів солов’я на цвинтарі, покинула безліч життєвих речей поза мовою; жива людська ненависть і жива доброта стали неякими, книжними, тим сплюгавивши правдивість трагедії і дієву спокуту; тобто намислені жанри — суть те ж саме жалільне фарисейство, що виганяє, лагідно виштовхує в плечі чи то героїв повістей, чи то весь неоприлюднений досвід на вулицю. Але по всьому видно: поезофільство скінчилося з філологічним статусом народу. З молодших прозаїків, які без жодних запозичень відбулися в традиції, назвемо В’ячеслава Медведя, Василя Портяка, Василя Габора — зовсім немало, якщо поцінувати письменника за якістю аркушів, — всі як один не видані гідно і неосмислені як належало б. (Євген Пашковський. Можливо — після грози. На 65-ліття з дня народження Гр. Тютюнника // Кур’єр Кривбасу. — 1997. — Ч. 71/72. — С. 77).

Окремі видання

• Книга екзотичних снів та реальних подій (1999)
• Четверо за столом (2004)
• Від Джойса до Чубая (2010)

Посилання

• «Приватна колекція» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 269.
• Біографія Василя Ґабора [ 26 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Серія «Приватна колекція» [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]

Література

• Габор Василь: До 60-річчя від дня народження: бібліограф. покажч. / [уклад. М. Б. Бадида, І. В. Когутич]. — Ужгород: РІК-У, 2019. — 196 с. — (Культура краю в особах). — .