У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Володимир Святійший Патріарх Київський і всієї Руси України Володимир Васи

У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Володимир.

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (Васи́ль Омеля́нович Романю́к; 9 грудня 1925, с. Химчин, нині Україна — 14 липня 1995, Київ, Україна) — український православний релігійний діяч, богослов, патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ Київського Патріархату (1993—1995).

Володимир

Патріарх Володимир

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України

24 жовтня 1993 — 14 липня 1995

Церква:

Українська православна церква Київського Патріархату

Попередник:

Мстислав

Наступник:

Філарет

Архієпископ Львівський і Сокальський
до 14 червня 1993 — архієпископ

17 лютого 1993 — 24 жовтня 1993

Церква:

Українська православна церква Київського Патріархату

Наступник:

Андрій (Горак)

Архієпископ Білоцерківський

1991 — 17 лютого 1993

Церква:

Українська автокефальна православна церква
Українська православна церква Київського Патріархату

Єпископ Ужгородський і Виноградівський

29 квітня 1990 — 1991

Церква:

Українська автокефальна православна церква

Альма-матер:

Московська духовна академія

Діяльність:

священник, правозахисник

Ім'я при народженні:

Василь Омелянович Романюк

Народження:

9 грудня 1925
Химчин, Косівський район, СРСР

Смерть:

14 липня 1995 (69 років)
Київ, Україна

Похований:

Софійська площа, Київ

Дружина:

Марія Антонюк (нар. 1924 — пом. 1987^(?))

Діти:

Тарас (нар.1959 — †2010)

Єп. хіротонія:

Хто висвятив у єпископа

Даниїл (Ковальчук), Василій (Боднарчук) та Іоан (Боднарчук)

Нагороди:

Орден «За мужність» І ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Романюк.

Організація Українських Націоналістів

Народився у селі Химчин в ЗУНР—ЗОУНР, анексованій Польською Республікою (за польським адмінподілом, Косівського повіту, Станіславське воєводство, нині Косівського району Івано-Франківської області, Україна). У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі.

Уперше засуджений 19-літнім — за належність до Організації українських націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині Івано-Франківської) області до двадцяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 Полтавської області.

У 1944 році мене, сина селян-бідняків, незаконно заарештували у військкоматі. Енкаведисти охарактеризували мене як націоналіста-церковника, і цього було достатньо, щоб мені дали десять років, а моїх родичів заслали до Сибіру, де від непосильної праці та голоду помер мій батько, а малолітнього брата вбили комуністичні карателі тільки за те, що він втік з дому, коли вивозили рідних

— згадуватиме патріарх Володимир.

1946 в тюрмі йому ухвалюють другий термін за «антисовєцьку агітацію і пропаганду». Покарання відбував у Магаданській області.

У 1959 році у них народився єдиний син Тарас. Того ж року засланцям дозволили повернутися в Україну.

Церква

1959 року закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом — Московську духовну семінарію.

З 1964 до 1972 — священник у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій Російської Православної Церкви.

Десь у цей час хрестив В'ячеслава Чорновола. У зв'язку з арештом історика Валентина Мороза (1 червня 1970 р.) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського району, а Романюку заборонили правити службу.

У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Відбував покарання у таборі ЖХ-389/1-8 (села Сосновка в Мордовії). Брав участь у голодуваннях у дні політв'язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та інших акціях протесту.

І вся моя вина була в тому, що я, священик, чоловік інакомислячий, наважився виступити на захист безвинно репресованого історика В. Мороза. Місцеві партійні бюрократи схарактеризували мене як "небажану особу для соціалістичного суспільства", а потім вже працівники КДБ почали збирати про мене різні сміхотворні чутки... і я названий "особливо небезпечним державним злочинцем". Тобто зрівняли мене з убивцями, диверсантами і насильниками

— підсумовує владика.

Заслання

1 липня 1976 року відмовився від радянського громадянства.

У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної церкви, звернувся до митрополита Мстислава з заявою про перехід в УАПЦ.

З листопада 1979 — член Української Гельсінської спілки.

У 1984 за самовіддану службу Церкві в Україні єпископ Української православної церкви Америки Андрій нагороджує Романюка вищою священицькою відзнакою — митрою.

У червні 1987 виступає з лекціями перед християнськими українськими і англомовними громадами Канади, США та Великої Британії.

Перебуваючи за кордоном, мав намір прийняти архієрейську хіротонію УАПЦ, але Патріарх Мстислав відмовив йому, призначивши у 1990 році нових осіб.

Повернення в Україну

Після повернення в Україну 28 квітня 1990 був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.

Хіротонію очолили: митрополит Галицький і Волинський Іоан (Боднарчук), єпископ Василій (Боднарчук), єпископ Андрій (Абрамчук), єпископ Даниїл (Ковальчук).

Виступав за створення незалежної Української православної церкви з центром у Києві, піднесеної у статус патріархату.

З 1991 очолює місійний відділ Патріархії УАПЦ, виконує обов'язки вікарія Київської єпархії з титулом архієпископ Білоцерківський.

Українська православна церква Київського патріархату

Був одним із фундаторів УПЦ Київського патріархату (заснована у червні 1992). 17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським. 11 червня — 21 жовтня 1993 р. — митрополит Чернігівський і Сумський.

Після смерті патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993) із возведенням у сан митрополита.

На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).

Святіший виступав з численними проповідями й статтями на богословські, патріотичні й державницькі теми.

Конфлікт з Філаретом і смерть

Останні місяці життя Володимир (Романюк) провів в постійній напрузі. Йому регулярно погрожували невідомі. Незадовго до смерті Романюк звернувся в Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якій просив захисту від свого заступника Філарета (Денисенка). Там же він вказував на зв'язок Філарета з кримінальними кланами Києва і просив допомоги в тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, присвоєну Філаретом.

Патріарх Володимир (Романюк) найближчим часом збирався здійснити комплексну перевірку фінансово-господарської діяльності очолюваної Філаретом Київської єпархії. Він просив керівництво ГУ МВСУ в місті Києві надати допомогу в проведенні перевірки. Особливо Володимира (Романюка) цікавила доля присвоєної Філаретом каси Київського екзархату, в якій, станом на 1990 рік, перебувало близько 3 млрд рублів. На думку Володимира (Романюка), ці гроші були переведені в вільно конвертовану валюту і вкладені на депозитні рахунки в банки за межами України
— Доповідна керівництву МВС начальника II-го відділу УБОЗ в Києві майора міліції І. Т. Загребельного 25 липня 1995 р.

Незабаром після цього Романюк помер за загадкових обставин 14 липня 1995 року. В цей день, близько дев'ятнадцяти годин, після якогось телефонного дзвінка патріарх, переодягнувшись у мирський одяг, попрямував зі своєї резиденції в Ботанічний сад Київського університету. Тут, у глибині саду, на одній з лавок, йому була призначена зустріч. На лавці Романюка чекали дві жінки.

Згідно з офіційною версією, Романюку стало погано, жінки, які були присутні при зустрічі, протягом двох годин намагалися його реанімувати, можливо, при масажі серця поламали йому ребра, а також робили йому прямі уколи в серце (що зазначено в акті судмедексперта), проте, коли прибула швидка, «реаніматори» зникли. Це був уже четвертий інфаркт патріарха Володимира: з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества сім він провів у лікарні.

Відразу після смерті Романюка його син Тарас і ряд експертів, серед них Роман Зварич, висловив думку про можливість його насильницької смерті. Однак потім ця тема була поступово закрита.

Поховання

Докладніше: Похорон патріарха Володимира ‎

Помер Володимир від четвертого інфаркту — з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин.

18 липня 1995 року спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір духовенства УПЦ Московського патріархату та силові дії загонів спеціального призначення МВС України.

Похований біля брами св. Софії у Києві.

За словами професора Київської богословської академії доктора Дмитра Степовика, цей

"чорний вівторок" назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України

Державні нагороди

Орден «За мужність» I ступеня (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Вшанування пам'яті

На батьківській землі, яка породила першого патріарха-гуцула, в його рідному селі Хімчині розташований музей-садиба.
Прикарпаття вшанувало пам'ять українського православного релігійного діяча, богослова, патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира Романюка. У день 20-ї річниці від дня його загадкової смерті по відвідинах музею керуючий Коломийською єпархією преосвященний єпископ Коломийський і Косівський Юліан відслужив із благочинними та понад 30 священниками панахиду за упокій душі патріарха Володимира. А згодом про його життєвий шлях як яскравий приклад патріотичного служіння своєму народові розповіли начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак, голова Косівської районної ради Михайло Шатрук, перший заступник голови Косівської райдержадміністрації Михайло Павлюк, сільський голова Хімчина Василь Розвадовський.
У місті Івано-Франківськ є вул. Патріарха Володимира.
У Святошинському районі Києва існує вулиця Патріарха Володимира Романюка.

Світлини

Меморіальна дошка Патріархові Володимиру на фасаді Свято-Покровської Подільської церкви в Києві

Примітки

Івасів Р. На роковини патріарха Володимира // Галичина. — 2015. — 18 липня.
. zbruc.eu (укр.). Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 18 липня 2019.
Мстислав висвятив на ієрархів УАПЦ, крім Володимира, лише осіб, які навіть не мали чернечого постригу. Володимир був ченцем і єдиним репресованим правозахисником, більш відомим в Україні, ніж будь-хто інший, навіть Мстислав.
// Львівське Крайове Ставропігійне Братство Святого Апостола Андрія Первозваного. Успенька Вежа [ 3 грудня 2014 у Wayback Machine.], «Успенська Вежа» відсвяткувала 20-літній ювілей [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.] // РІСУ, 14 березня 2011; 20 років газеті «Успенська Вежа» [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.] // Львівський музей історії релігії. — 7 березня 2011; . — 2009. — жовтень [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.]. — С. 5.
Патріарх Володимир (Романюк) [ 25 січня 2018 у Wayback Machine.] // RISU.
. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018.
Памяти Патриарха Владимира. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] RUpor.info, 14.7.2007.
Докладная руководству МВД начальника II-го отдела УБОП в Киеве майора милиции И. Т. Загребельного 25 июля 1995 г.
Петрушко В. И. Автокефалистские расколы на Украине в постсоветский период 1989—1997. Гл. X [ 12 серпня 2019 у Wayback Machine.]
Патріарх Володимир (Романюк) — Довідник релігій [ 2015-06-05 у Wayback Machine.] // RISU.org.ua
Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»

Джерела

Архібідняцька юність Патріарха [ 15 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Україна молода. — 2010. — 9 грудня.
Білокінь С. Романюк Василь Омелянович [ 12 квітня 2018 у Wayback Machine.]
Білокінь С. І. Володимир (Василь Омелянович Романюк) [ 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 615. — .
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінкської групи. — Нью-Йорк, 1982, вип. 6. — С. 16.
Івасів Р. На роковини патріарха Володимира // Галичина. — 2015. — 18 липня.
Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. — К. : Либідь, 1995. — С. 86, 129, 157, 170.
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — .
Спогади про патріарха Володимира Романюка — сповідника української православної церкви // День.
Українська Гельсінкська група. До 20-річчя створення. — К. : УРП, 1996. — С. 21.
Черпак В. Володимир [ 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — .
Вести из СССР. Т. 3. 1985—1986. — Мюнхен : Права человека. — 1986, 1/2-3.
Хроника текущих событий. — Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28-31. — С. 19.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 39. — С. 35, 68; вип. 42. — С. 57-58.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47. — С. 98, 114, 116—118, 146, 154.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48. — С. 52, 54, 68, 69, 71, 72, 128, 167; вип. 49. — С. 31.
ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51. — С. 85, 86, 182; вип. 52. — С. 31-32, 53.

Література

В. Шевченко. Володимир (світське ім'я — Василь) Романюк // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 117. — .
Присухін С. І. Володимир (Романюк) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Володимир_(Романюк)

Посилання

Духовний Чорнобиль або Чорний вівторок 1995-го: Патріарх Володимир (Романюк)
Чин святителя Іларіона [ 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Романюк Василь Омелянович (Патріарх Володимир) [ 8 листопада 2006 у Wayback Machine.]
Трагедія на Софійському майдані — спогади журналіста Георгія Бурсова [ 27 липня 2014 у Wayback Machine.]
Музей Патріарха Володимира, село Хімчин [ 10 липня 2014 у Wayback Machine.]
Православие в Украине [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

Попередник:	УПЦ КП: Патріарх Київський і всієї Руси-України 1993—1995	Наступник:
Патріарх Мстислав (Скрипник)	УПЦ КП: Патріарх Київський і всієї Руси-України 1993—1995	Патріарх Філарет (Денисенко)

[Івасів_1-1] Івасів Р. На роковини патріарха Володимира // Галичина. — 2015. — 18 липня.

[2] . zbruc.eu (укр.). Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 18 липня 2019.

[3] Мстислав висвятив на ієрархів УАПЦ, крім Володимира, лише осіб, які навіть не мали чернечого постригу. Володимир був ченцем і єдиним репресованим правозахисником, більш відомим в Україні, ніж будь-хто інший, навіть Мстислав.

[4] // Львівське Крайове Ставропігійне Братство Святого Апостола Андрія Первозваного. Успенька Вежа [ 3 грудня 2014 у Wayback Machine.], «Успенська Вежа» відсвяткувала 20-літній ювілей [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.] // РІСУ, 14 березня 2011; 20 років газеті «Успенська Вежа» [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.] // Львівський музей історії релігії. — 7 березня 2011; . — 2009. — жовтень [ 21 січня 2015 у Wayback Machine.]. — С. 5.

[5] Патріарх Володимир (Романюк) [ 25 січня 2018 у Wayback Machine.] // RISU.

[6] . Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018.

[7] Памяти Патриарха Владимира. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] RUpor.info, 14.7.2007.

[8] Докладная руководству МВД начальника II-го отдела УБОП в Киеве майора милиции И. Т. Загребельного 25 июля 1995 г.

[9] Петрушко В. И. Автокефалистские расколы на Украине в постсоветский период 1989—1997. Гл. X [ 12 серпня 2019 у Wayback Machine.]

[10] Патріарх Володимир (Романюк) — Довідник релігій [ 2015-06-05 у Wayback Machine.] // RISU.org.ua

[11] Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»