У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем Білецька Неоніла Миколаївна Білецька нар 27 жовтня 1938 м Знам я

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Білецька.

Неоніла Миколаївна Білецька (нар. 27 жовтня 1938, м. Знам'янка, Кіровоградська обл., СРСР) — радянська і українська акторка театру, кіно та телебачення. Народна артистка УРСР (1978). Провідна акторка Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра (з 1979).

Неоніла Білецька

Інші імена	Неоніла Бугайова, Білецька-Бугайова
Народилася	27 жовтня 1938(1938-10-27) (85 років) м. Знам'янка, Кіровоградська область, УРСР
Громадянство	СРСР → Україна
Діяльність	акторка
Alma mater	Російський університет театрального мистецтва
У шлюбі з	Бугайов Володимир Феодосійович
IMDb	ID 10813380

Нагороди та премії
Премія в номінації «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва»

Життєпис

Народилась 27 жовтня 1938 року у Знам'янці. Представниця великої акторської династії Білецьких-Носсер (бабуся, батьки, сестра, діти, онуки та чоловік, що з ним відсвяткувала золоте весілля).

Уперше вийшла на сцену театру імені Марка Кропивницького в Кіровограді 7-річною дівчинкою з лялькою без руки і промовила свою найпершу акторську фразу: «У неї німець ручку відірвав»…

У 1965 році закінчила ДІТМ (нині Російський університет театрального мистецтва), курс Ольги Андровської. В театрі працює з 1957 року. Свій творчий шлях починала в Драматичному театрі імені Кірова в місті Жданов (нині Маріуполь), потім була запрошена до Донецького українського музично-драматичного театру імені Артема.

У 1971 році стала Заслуженою артисткою УРСР.

У 1978 році присвоєно звання Народної артистки УРСР.

З 1979 року працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.

У 2003 році — лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» у номінації «Найкраще виконання жіночої ролі» за роль Місс Клакетт у виставі «Глядачі на виставу не допускаються!».

Чоловік — заслужений артист УРСР Володимир Бугайов (1933—2022). Онук — актор Павло Алдошин (нар. 1987).

Ролі в театрі

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

Харитина Ігнатіївна — «Мені 30 років» Лариси Хоролець (1979)
Нуйкіна — «Ми, нижчепідписанії» (1980)
Бабуся — «Що трапилося, мосьє?» за п'єсою М. Фермо «Двері грюкають» (1981)
Віра Володимирівна — «Жарт диявола» М. Попович (1982)
Головний шеф — «Агент 00» (1984)
Гертруда — «Гамлет» Вільяма Шекспіра (1984)
Катерина Михайлівна — «Готель „Асторія“» (1985)
Лідія Андріївна — «Провінціалки» Ярослава Стельмаха (1986)
Мати – «Блондинка» Олександра Володіна (1987)
Михальова — «Спортивні сцени 1981 року» Едварда Радзинського (1987)
Елінор — «Лев взимку» (1988)
Дружина Терехова — «Сьогодні я стану жінкою» Афанасія Салинського (1990)
Кохана — «Полонений тобою» Андрія Амальріка (1991)
Інес — «Флоранс була шатенкою» за п'єсою Жана-Поля Сартра «За зачиненими дверима» (1991)
Турусіна — «Я вам потрібен, панове!» за п'єсою Олександра Островського «На кожного мудреця доволі глупоти» (1991)
Дролліада Каніфаснівна — «Без…кінечна подорож» В. Іванова (1994)
Вдова Марина — «Олеся» Марка Кропивницького (1994)
Фрау Смерть — «Майн Камфп, або Шкарпетки в кавоварці» (1995)
Мод Фултон — «Білий джаз Кароліни Ешлі» Сомерсета Моема (1996)
Коковкіна — «Кручений біс» Федора Сологуба (1997)
Анна Дмитрівна — «Живий труп» Льва Толстого (1997)
Герцогиня Мальборо — «Європа може зачекати!» за п'єсою Ежена Скріба «Склянка води» (1998)
Захлебініна — «Довічний чоловік» Федора Достоєвського (1999)
Вронська — «Анна Кареніна» Льва Толстого (2000)
Майя — «Стародавня професія» П. Вогел (2001)
Місс Клакетт, вона ж Дотті Отлі — «Глядачі на виставу не допускаються!» за п'єсовю «Театр» (2001)
Орина Пантелеймонівна — «Одруження» Миколи Гоголя (2002)
Азіза — «Море…Ніч…Свічки…» за п'єсою «Це велике море» (2003)
Пані Віллард, Місіс Сомс — «Наше містечко» Торнтона Вайлдера (2004)
Шарлотта — «Вишневий сад» Антона Чехова (2004)
Суддя — «Голубчики мої!..» за творами Федора Достоєвського і Олександра Володіна (2006)
Герцогиня Йоркська — «Річард III» Вільяма Шекспіра (2008)

Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»

Сара Бернар — «Сміх лангусти»

Київський драматичний театр «Браво»

Королева Єлизавета — «Ваша сестра і племінниця»
Поліна — «Плачу вперед!»

Фільмографія

«Острів любові». Фільм дев'ятий. «Наречена» (1995, пані в купе)
«Схід — Захід» (1999, Ірина)
(2002)
«Право на захист» (2002)
«За двома зайцями» (2003, мюзикл; працівниця РАГСу/продавець бутика)
(2003)
«Снігове кохання, або Сон у зимову ніч» (2003)
«Дванадцять стільців» (2004)
(2004)
(2004)
«Три мушкетери» (2004, мюзикл)
(2004)
«Повернення Мухтара-2» (2005)
«Повернення Мухтара-3» (2006)
«Танго кохання» (2006)
«Доярка з Хацапетівки» (2007)
«Жага екстриму» (2007)
«Крапля світла» (2009)
(2010)
«Повернення Мухтара-7» (2011)
(2011)
(2012)
«Креденс» (2013, теща)
«Шеф поліції» (2013, колишня працівниця оперного театру)
(2014)
(2014)
(2015)
«Центральна лікарня» (2016)
«Вчора. Сьогодні. Назавжди» (2016)
«Субота» (2017)
«Подаруй мені щастя» (2020) та ін.

Примітки

. Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 21 грудня 2014.
Постанова Президії Верховної Ради УРСР від 25.08.1971 № 146 «Про присвоєння почесного звання заслуженого артиста Української РСР» // Відомості Верховної Ради Української РСР. — Том 30. — Київ – 1971. — с.236.
Неоніла Білецька: «Не боюся навіть потворних і божевільних героїнь»

Посилання

Неоніла Білецька [ 23 січня 2021 у Wayback Machine.] Неоніла Білецька
Неоніла Білецька [ 26 жовтня 2019 у Wayback Machine.] на сайті «Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра» (рос.)

[1] . Архів оригіналу за 1 квітня 2014. Процитовано 21 грудня 2014.

[2] Постанова Президії Верховної Ради УРСР від 25.08.1971 № 146 «Про присвоєння почесного звання заслуженого артиста Української РСР» // Відомості Верховної Ради Української РСР. — Том 30. — Київ – 1971. — с.236.

[3] Неоніла Білецька: «Не боюся навіть потворних і божевільних героїнь»