Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Астрономія ісламського Середньовіччя астрономічні пізнання і погляди поширені в Середньовіччя в Арабському Халіфаті і зг

Астрономія ісламського Середньовіччя

Астрономія ісламського Середньовіччя

Астрономія ісламського Середньовіччя — астрономічні пізнання і погляди, поширені в Середньовіччя в Арабському Халіфаті і згодом державах, що виникли після розпаду халіфату: Кордовському халіфаті, імперіях Саманідів, Караханідів, Газневідів, Тімуридів, Хулагуїдів. Твори ісламських астрономів були, як правило, написані арабською мовою, яка може вважатися міжнародною мовою середньовічної науки; з цієї причини астрономія ісламського Середньовіччя називається ще арабської астрономією, хоча в її розвиток внесли вклад не тільки араби, але представники практично всіх народів, що проживали на цій території. Головним джерелом арабської астрономії була астрономія Стародавньої Греції, а на ранніх стадіях розвитку — також Індії і держави Сасанідів, розташованої на територіях сучасних Іраку і Ірану. Період найвищого розвитку припадає на VIII—XV століття.

image
Сузір'я Близнюків: ілюстрація з «Книги сузір'їв нерухомих зірок» багдадського астронома (X століття).

Коротка хронологія арабської астрономії

image
Арабський манускрипт (ера Аббасидів).

VII століття. Початок знайомства з астрономічними досягненнями греків та індійців. За велінням халіфа Омара в Арабському Халіфаті розроблено релігійно-вмотивований місячний календар.

VIII — перша половина IX століття. Інтенсивний переклад індійської та грецької наукової літератури на арабську. Основним покровителем учених стає халіф ал-Мамун, що заснував в 832 році Будинок мудрості в Багдаді і дві астрономічні обсерваторії, в Дамаску і Багдаді. На цей період припадає діяльність таких видатних астрономів і математиків, як (пом. бл. 777), (пом. бл. 796), (770—870), Мухаммад аль-Хорезмі (783—850), брати (перша половина IX ст.) та їх учень Сабіт ібн Корра (836—901). Відкриття зміни нахилу екліптики до екватора і уявне відкриття трепідації. Повне оволодіння математичним апаратом грецької астрономії, включаючи теорію Птолемея.

Друга половина IX століття — кінець XI століття. Період розквіту арабської спостережної астрономії. Діяльність видатних астрономів Мухаммеда ал-Баттані, , , , , Абу Алі ібн Сіни (Авіценни), Абу-р-Райхана ал-Біруні, , Омара Хаяма. Відкриття руху апогею сонячної орбіти відносно зірок і точок рівнодень. Початок теоретичного осмислення руху небесних світил (XI століття: ібн ал-Хайсам, ал-Біруні, , ). Перші сумніви в нерухомість Землі. Початок нападок на астрономію і науку взагалі з боку ортодоксальних богословів і законоведів, особливо Мухаммеда ал-Газалі.

XII століття — перша половина XIII століття. Пошук нових теоретичних підстав астрономії: спроба відкинути теорію епіциклів через її невідповідність фізики того часу (так званий «андалусійський бунт», в якому брали участь філософи , Ібн Туфайль, аль-Бітруджі, Аверроес, Маймонід, що жили і працювали в Андалусії). У спостережної астрономії, однак, мав місце відносний застій.

Друга половина XIII століття — XVI століття. Час світанку астрономічних обсерваторій в країнах ісламу (Марага, Тебріз, Самарканд, Стамбул). Астрономічна освіта в медресе. «Марагінська революція»: теорії руху планет, які заперечують еквант та інші елементи теорії Птолемея як фундамент математичної астрономії (Насир ад-Дін ат-Тусі, Кутб ад-Дін аш-Ширазі, , , , , ). Широке обговорення натурфілософського фундаменту астрономії і можливість обертання Землі навколо осі.

Кінець XVI століття. Початок тривалого застою в астрономії ісламу.

Див. також

Примітки

  1. Це відображає те, що арабське походження має ряд астрономічних термінів (наприклад, зеніт, ), назви багатьох яскравих зірок (Бетельгейзе, Міцар, Альтаїр та ін.). Детальніше див., Наприклад, Карпенко 1981, с. 57; Розенфельд 1970.
  2. Ragep 2001a, b.

Посилання

  • (рос.)
  • Десять вопросов Беруни относительно «Книги о небе» Аристотеля и ответы Ибн Сины. Пер. Ю. Н. Завадовского. [ 12 жовтня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
  • De Lacy O'Leary, How Greek Science Passed to the Arabs. [ 12 листопада 2020 у Wayback Machine.](англ.)
  • A. Dallal, The Interplay of Science and Theology in the Fourteenth-century Kalam. [ 10 лютого 2012 у Wayback Machine.](англ.)
  • D. Duke, Ancient Planetary Model Animations. [Архівовано 23 жовтня 2012 у WebCite](англ.)
  • G. Saliba, Whose Science is Arabic Science in Renaissance Europe? [ 15 січня 2008 у Wayback Machine.](англ.)
  • Islamic Astronomers from the Biographical Encyclopedia of Astronomers [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.](англ.)
  • (англ.)
  • Medieval physically real planetary models. [ 2 грудня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
  • Cristina D'Ancona, Greek Sources in Arabic and Islamic Philosophy (The Stanford Encyclopedia of Philosophy). [ 14 березня 2015 у Wayback Machine.](англ.)

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Astronomiya islamskogo Serednovichchya astronomichni piznannya i poglyadi poshireni v Serednovichchya v Arabskomu Halifati i zgodom derzhavah sho vinikli pislya rozpadu halifatu Kordovskomu halifati imperiyah Samanidiv Karahanidiv Gaznevidiv Timuridiv Hulaguyidiv Tvori islamskih astronomiv buli yak pravilo napisani arabskoyu movoyu yaka mozhe vvazhatisya mizhnarodnoyu movoyu serednovichnoyi nauki z ciyeyi prichini astronomiya islamskogo Serednovichchya nazivayetsya she arabskoyi astronomiyeyu hocha v yiyi rozvitok vnesli vklad ne tilki arabi ale predstavniki praktichno vsih narodiv sho prozhivali na cij teritoriyi Golovnim dzherelom arabskoyi astronomiyi bula astronomiya Starodavnoyi Greciyi a na rannih stadiyah rozvitku takozh Indiyi i derzhavi Sasanidiv roztashovanoyi na teritoriyah suchasnih Iraku i Iranu Period najvishogo rozvitku pripadaye na VIII XV stolittya Suzir ya Bliznyukiv ilyustraciya z Knigi suzir yiv neruhomih zirok bagdadskogo astronoma X stolittya Korotka hronologiya arabskoyi astronomiyiArabskij manuskript era Abbasidiv VII stolittya Pochatok znajomstva z astronomichnimi dosyagnennyami grekiv ta indijciv Za velinnyam halifa Omara v Arabskomu Halifati rozrobleno religijno vmotivovanij misyachnij kalendar VIII persha polovina IX stolittya Intensivnij pereklad indijskoyi ta greckoyi naukovoyi literaturi na arabsku Osnovnim pokrovitelem uchenih staye halif al Mamun sho zasnuvav v 832 roci Budinok mudrosti v Bagdadi i dvi astronomichni observatoriyi v Damasku i Bagdadi Na cej period pripadaye diyalnist takih vidatnih astronomiv i matematikiv yak pom bl 777 pom bl 796 770 870 Muhammad al Horezmi 783 850 brati persha polovina IX st ta yih uchen Sabit ibn Korra 836 901 Vidkrittya zmini nahilu ekliptiki do ekvatora i uyavne vidkrittya trepidaciyi Povne ovolodinnya matematichnim aparatom greckoyi astronomiyi vklyuchayuchi teoriyu Ptolemeya Druga polovina IX stolittya kinec XI stolittya Period rozkvitu arabskoyi sposterezhnoyi astronomiyi Diyalnist vidatnih astronomiv Muhammeda al Battani Abu Ali ibn Sini Avicenni Abu r Rajhana al Biruni Omara Hayama Vidkrittya ruhu apogeyu sonyachnoyi orbiti vidnosno zirok i tochok rivnoden Pochatok teoretichnogo osmislennya ruhu nebesnih svitil XI stolittya ibn al Hajsam al Biruni Pershi sumnivi v neruhomist Zemli Pochatok napadok na astronomiyu i nauku vzagali z boku ortodoksalnih bogosloviv i zakonovediv osoblivo Muhammeda al Gazali XII stolittya persha polovina XIII stolittya Poshuk novih teoretichnih pidstav astronomiyi sproba vidkinuti teoriyu epicikliv cherez yiyi nevidpovidnist fiziki togo chasu tak zvanij andalusijskij bunt v yakomu brali uchast filosofi Ibn Tufajl al Bitrudzhi Averroes Majmonid sho zhili i pracyuvali v Andalusiyi U sposterezhnoyi astronomiyi odnak mav misce vidnosnij zastij Druga polovina XIII stolittya XVI stolittya Chas svitanku astronomichnih observatorij v krayinah islamu Maraga Tebriz Samarkand Stambul Astronomichna osvita v medrese Maraginska revolyuciya teoriyi ruhu planet yaki zaperechuyut ekvant ta inshi elementi teoriyi Ptolemeya yak fundament matematichnoyi astronomiyi Nasir ad Din at Tusi Kutb ad Din ash Shirazi Shiroke obgovorennya naturfilosofskogo fundamentu astronomiyi i mozhlivist obertannya Zemli navkolo osi Kinec XVI stolittya Pochatok trivalogo zastoyu v astronomiyi islamu Div takozhMatematika islamskogo serednovichchya Islamska filosofiyaPrimitkiCe vidobrazhaye te sho arabske pohodzhennya maye ryad astronomichnih terminiv napriklad zenit nazvi bagatoh yaskravih zirok Betelgejze Micar Altayir ta in Detalnishe div Napriklad Karpenko 1981 s 57 Rozenfeld 1970 Ragep 2001a b Posilannya ros Desyat voprosov Beruni otnositelno Knigi o nebe Aristotelya i otvety Ibn Siny Per Yu N Zavadovskogo 12 zhovtnya 2011 u Wayback Machine ros De Lacy O Leary How Greek Science Passed to the Arabs 12 listopada 2020 u Wayback Machine angl A Dallal The Interplay of Science and Theology in the Fourteenth century Kalam 10 lyutogo 2012 u Wayback Machine angl D Duke Ancient Planetary Model Animations Arhivovano 23 zhovtnya 2012 u WebCite angl G Saliba Whose Science is Arabic Science in Renaissance Europe 15 sichnya 2008 u Wayback Machine angl Islamic Astronomers from the Biographical Encyclopedia of Astronomers 4 bereznya 2016 u Wayback Machine angl angl Medieval physically real planetary models 2 grudnya 2013 u Wayback Machine angl Cristina D Ancona Greek Sources in Arabic and Islamic Philosophy The Stanford Encyclopedia of Philosophy 14 bereznya 2015 u Wayback Machine angl

Дата публікації:
Топ