Астровіруси

Астровіруси (лат. Astroviridae) — родина вірусів, що була вперше виявлена у 1975 році після спалаху діареї за допомогою електронних мікроскопів. Окрім людей, астровіруси було виявлено у багатьох видів ссавців (класифікуються як рід ) і птахів, таких як качки, кури та індичата (класифікуються як рід Avastrovirus).

Astroviridae
Електронна мікрофотографія Астровірусів
Класифікація вірусів
(без рангу):	Віруси (Virus)
Реалм:	Riboviria
Царство:	Orthornavirae
Тип:
Клас:
Ряд:
Родина:	Астровіруси (Astroviridae)
Genera
Вікісховище: Astroviridae

Віріони астровірусів мають ікосаедричну форму 28–35 нанометрів в діаметрі з характерною п'яти- або шестикутною зірчастою структурою поверхні.

Поряд з родинами Picornaviridae і астровіруси є третьою родиною безоболонкових вірусів, геном яких складається з одноланцюгової геномної (+)РНК. Численні дослідження вказують на те, що астровіруси людини є однією з причин гастроентериту у маленьких дітей у всьому світі. У тварин астровіруси можуть спричиняти інфекцію шлунково-кишкового тракту, а також енцефаліту (у людей і великої рогатої худоби), гепатиту (у птахів) і нефриту (у птахів).

Симптоми

Астровіруси є однією з причин гастроентериту у дітей, чия імунна система недостатньо розвинена, і у літніх людей, чия імунна система, як правило, дещо ослаблена. Наявність вірусних часток у фекаліях та епітеліальних клітинах кишечника свідчить про те, що вірус розмножується в шлунково-кишковому тракті людини. Основними симптомами є діарея, що супроводжується нудотою, блюванням, лихоманкою, загальним нездужанням і болем у животі. Проведені дослідження показали, що інкубаційний період захворювання становить приблизно три-чотири дні. Астровірусна інфекція зазвичай не має серйозних наслідків і лише в окремих випадках призводить до зневоднення. Наявність тих чи інших симптомів, а також їх тяжкість можуть варіюватись залежно від регіону. Це, як правило, пов’язано з кліматичними факторами, що впливають на життєвий цикл або спосіб передачі конкретного штаму астровірусу. Через недоїдання та імунодефіцит стан може загострюватись, внаслідок чого можуть виникнути більш серйозні наслідки та необхідність госпіталізації. В більшості випадків інфіковані люди не потребують госпіталізації, оскільки симптоми проходять самі по собі через 2-4 дні.

Поширеність

Астровіруси є причиною 5–9% випадків гастроентериту у маленьких дітей. Дослідження кишкових захворювань у Великій Британії, опубліковане в 1999 році, визначило астровіруси як четверту найпоширенішу відому причину вірусного гастроентериту. Дослідження, проведені в США, виявили астровіруси в калі 2–9% дітей із симптомами гастроентериту. Захворювання найчастіше зустрічається у дітей молодше двох років, хоча відомо про спалахи серед дорослих і людей похилого віку. Одні з досліджень, проведені в Глазго, показали, що значна частка немовлят, у виділеннях яких є частинки австровірусу, не мають симптомів шлунково-кишкових захворювань. Дослідження серопревалентності, проведені в США, показали, що 90% дітей у віці до 9 років мають антитіла до астровірусу HastV-1, що свідчить про поширеність інфекції переважно в безсимптомному вигляді. На основі цього можна припустити, що антитіла забезпечують захист протягом усього дорослого життя, поки їх рівень не починає знижуватися в похилому віці.

Примітки

1. Madeley CR, Cosgrove BP (September 1975). Letter: 28 nm particles in faeces in infantile gastroenteritis. Lancet. 2 (7932): 451—2. doi:10.1016/S0140-6736(75)90858-2. PMID 51251.
2. Brown DW, Gunning KB, Henry DM, Awdeh ZL, Brinker JP, Tzipori S, Herrmann JE (January 2008). A DNA oligonucleotide microarray for detecting human astrovirus serotypes. Journal of Virological Methods. 147 (1): 86—92. doi:10.1016/j.jviromet.2007.07.028. PMC 2238180. PMID 17905448.
3. Maclachlan, Nigel James; Dubovi, Edward J; Barthold, Stephen W; Swayne, David E; Winton, James R (2017). Fenner's Veterinary Virology (вид. Fifth). Amsterdam: Elsevier/Academic Press. ISBN .
4. The Epidemiology of Astroviruses. web.stanford.edu. Процитовано 15 жовтня 2016.
5. Astroviruses - Infectious Disease and Antimicrobial Agents. www.antimicrobe.org. Процитовано 15 жовтня 2016.
6. Astroviridae. web.stanford.edu. Процитовано 11 листопада 2016.
7. Monroe SS, Holmes JL, Belliot GM (2001). Molecular epidemiology of human astroviruses. Novartis Foundation Symposium. Novartis Foundation Symposia. 238: 237—45, discussion 245–9. doi:10.1002/0470846534.ch14. ISBN . PMID 11444029.
8. Infectious diseases in England and Wales: January to March 1999. Communicable Disease Report. CDR Supplement. 9 (4): S1-20. July 1999. PMID 10434464.
9. Glass RI, Noel J, Mitchell D, Herrmann JE, Blacklow NR, Pickering LK, Dennehy P, Ruiz-Palacios G, de Guerrero ML, Monroe SS (1996). The changing epidemiology of astrovirus-associated gastroenteritis: a review. Archives of Virology. Supplementum. Archives of Virology. 12: 287—300. doi:10.1007/978-3-7091-6553-9_31. ISBN . PMID 9015126. {{}}: Недійсний |displayauthors=6 ()
10. Koopmans MP, Bijen MH, Monroe SS, Vinjé J (January 1998). Age-stratified seroprevalence of neutralizing antibodies to astrovirus types 1 to 7 in humans in The Netherlands. Clinical and Diagnostic Laboratory Immunology. 5 (1): 33—7. doi:10.1128/CDLI.5.1.33-37.1998. PMC 121387. PMID 9455876.
11. Midthun K, Greenberg HB, Kurtz JB, Gary GW, Lin FY, Kapikian AZ (April 1993). Characterization and seroepidemiology of a type 5 astrovirus associated with an outbreak of gastroenteritis in Marin County, California. Journal of Clinical Microbiology. 31 (4): 955—62. doi:10.1128/JCM.31.4.955-962.1993. PMC 263593. PMID 8385155.

Посилання

• Viralzone: Astroviridae
• ICTV
• African wildlife diseases [Архівовано 27 серпня 2016 у Archive.is]