Аріна Родіонівна

Аріна Родіонівна (рос. Арина Родионовна; 10 (21) квітня 1758 — 31 липня (12 серпня) 1828) — кріпачка, яка належала родині Ганнібалів, няня Олександра Сергійовича Пушкіна, годувальниця його старшої сестри . О. С. Пушкін на все життя зберіг до неї зворушливе, любляче ставлення, присвятив їй вірші, багато разів згадував у листах.

Аріна Родіонівна
Ім'я при народженні	рос. Ирина Родионова
Народилася	10 (21) квітня 1758 Суйда (селище), ^d, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Померла	31 липня (12 серпня) 1828 (70 років) Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання	Смоленське православне кладовище
Країна	Російська імперія
Діяльність	нянька, медична сестра
Суспільний стан	селянин
Медіафайли у Вікісховищі

Картина Миколи Ге «О. С. Пушкін в селі Михайловському»

Повне ім'я

Після публікації у 1940 році А. І. Ульянським архівних документів про Аріну Родіонівну в другій половині XX століття в літературі окремі автори стали наділяти Аріну Родіонівну прізвищем Матвєєва або Яковлєва. На це інший пушкінознавець висловилася так: «Поява в сучасній літературі про няню О. С. Пушкіна прізвища Яковлєва, яке нібито їй належало, нічим не обґрунтоване. Як кріпосна селянка, няня прізвища не мала. У документах (ревізькі казки, сповідні розписи, метричні церковні книги) вона названа по батькові — Родіоновою, а в побуті Родіонівною. Ніхто з сучасників поета Яковлєвою її не називав». Однак ця інформація багатьма не була прийнята до відома. Наприклад, М. Д. Філін в своїй книзі про няню поета, що вийшла в серії «Життя чудових людей» у 2008 році, продовжує називати її Яковлєвою, а після заміжжя — Матвєєвою.

У метричному записі про народження няні зазначено, що у селянина Родіона Яковлєва народилася дочка Ірина. Згідно із записом про її шлюб були повінчані селянський син Федір Матвєєв і селянська дочка Ірина Родіонова. Автори, які присвоюють їй прізвища, не беруть до уваги, що іменна формула кріпаків до середини XIX століття була зазвичай двочленною і складалася з особистого імені і патроніму в формі присвійного прикметника з суфіксом -ів[а], -ів[а] (-лев[а]) або -ін[а], до якого іноді додавалося слово «син» або «дочка». Суфікси -ович, -івна, -вич (-лович), -івна (-лівна) у ім'ях по-батькові селян в офіційних документах не використовувалися до 1917 року..

При цьому не виявлено будь-яких свідчень того, що Яковлєв і Матвєєв — прізвища, а не по батькові, відповідно, батька і чоловіка Аріни Родіонівни. Крім того, в пункті 7 ревізької казки села за 1816 рік вказана сім'я овдовілої няні поета (ідентифікована А. І. Ульянским, серед. склад сім'ї двору 66). У ній син Ірини Родіонової та Федора Матвєєва, ставши главою сім'ї, іменується як Єгор Федоров, а не Матвєєв.

Біографія

Малюнок О. С. Пушкіна, який імовірно зображає Аріну Родіонівну в молодості і в старості (1828)

Народилася 10 (21) квітня 1758 в селі Суйда Санкт-Петербурзької губернії. Мати її, Лукер'я Кирилова, і батько, Родіон Яковлєв (1728—1768), були кріпаками і мали сімох дітей.

Деякі автори висловлюють припущення, що Аріна Родіонівна була Іжоркою або, принаймні, «чухонкою».

Дитиною вона була закріплена як кріпосна підпоручика лейб-гвардії графа (1733—1789). У 1759 році Суйда і прилеглі села з людьми купив у Апраксіна , прадід Олександра Сергійовича Пушкіна. У 1781 році Аріна вийшла заміж за селянина Федора Матвєєва (1756—1801), і їй дозволили переїхати до чоловіка в село (недалеко від Гатчини). Після заміжжя стала кріпосною діда поета, Осипа Абрамовича Ганнібала. Вона була нянею спочатку Надії Йосипівни, матері Олександра Сергійовича, а потім стала нянею її дітей: Ольги, потім Олександра і Льва.

У 1792 році її взяла до себе бабуся Пушкіна Марія Олексіївна Ганнібал як няню для племінника Олексія, сина брата Михайла. У 1795 році Марія Олексіївна подарувала Аріні Родіонівні за бездоганну службу окрему хату в Кобрині. Після народження Ольги у 1797 році Аріна Родіонівна була взята в сім'ю Пушкіних, де служила нянею поряд з Уляною Яківною.

У 1807 році сімейство Ганнібалів продало, разом з селянами, землі в Петербурзькій губернії і переселилося в Опочецький повіт Псковської губернії.

Аріна Родіонівна була «прикріплена» до господарів, а не до землі, тому була «виключена з продажу», і переїхала з господарями в Псковську губернію. У 1824—1826 роках, під час заслання поета, вона жила в . Цій кріпосній селянці, бабусі, присвятив свої вірші не тільки Пушкін, але й . Їй в листах до поета передавали привіти друзі Пушкіна.

Після смерті Марії Олексіївни у 1818 році, вона проживала у Пушкіних в Петербурзі, на літо разом з ними переїжджаючи в садибу Псковської губернії. У 1824—1826 роках Аріна Родіонівна фактично розділила заслання Пушкіна в Михайловському. В ту пору Пушкін особливо зблизився з нянею, слухав її казки, записував з її слів народні пісні. За визнанням поета, Аріна Родіонівна була «оригіналом няні Тетяни» з «Євгенія Онєгіна», няні . Прийнято вважати, що Аріна також є прототипом мамки Ксенії в «Борисі Годунові», мамки княгині («Русалка»), жіночих образів роману «Арап Петра Великого».

Пушкін останній раз бачив няню в Михайловському 14 вересня 1827 року, за дев'ять місяців до її смерті. Аріна Родіонівна — «добра подружка бідної юності моєї» — померла 70 років від роду після недовгої хвороби 31 липня 1828 року в Петербурзі, в будинку Ольги Пушкіної (в заміжжі Павлищевої) і похована на Смоленському православному кладовищі, міста Санкт-Петербурга. На сьогодні могила загублена; у 1977 році при вході на кладовище було встановлено пам'ятну дошку.

Пам'ять

Горельєф Аріни Родіонівни (Я. П. Серяков, 1840-ві); Центральний музей О. С. Пушкіна, Санкт-Петербург

• У 1911 році на острові Капрі хтось із росіян, що жили на острові, передав Максиму Горькому рельєфний портрет няні Пушкіна, вирізаний з кістки. До 1891 року цей портрет знаходився у Пскові, а потім якось потрапив в Італію. Горький передав його в Пушкінський будинок.
• У 1974 році в будинку Аріни Родіонівни в селі відкритий музей .
• Пам'ятники Аріни Родіонівни встановлені у Пскові, у Болдіно, в Калузькій області, в селі Воскресенське (Гатчинський район Ленінградської області).
• У 1977 році кінорежисер Володимир Грамматиков зняв музичну комедію «Вусатий нянь», що оповідає про шибеника, якого змусили працювати «нічною нянею» в дитячому саду. У цьому фільмі з'явилася няня на ім'я Аріна Родіонівна, роль якої виконала актриса .
• У 2000 році режисер створив мультфільм , де головні герої — О. С. Пушкін і Аріна Родіонівна.
• У 2010 році в селі Воскресенське Гатчинського району російський гуморист Михайло Задорнов представив громадськості бронзовий пам'ятник Аріни Родіонівни, виконаний скульптором Валерієм Шевченком. Задорнов виступив ініціатором проекту, монумент був встановлений за рахунок його фонду.
• У Санкт-Петербурзі встановлені меморіальні дошки:
  • При Головному вході на Смоленське православне кладовище за адресою , 24, дошка з мармуру, 1976 рік, архітектор В. А. Комленко, автори В. М. Корольов і М. А. Курушин;
  • На будинку № 25 по , в якому няня жила і в 1828 році померла; дошка з граніту і бронзи, 1991 рік, скульптор Р. М. Циганов.

Вірші

*** Наперсница волшебной старины, Друг вымыслов игривых и печальных, Тебя я знал во дни моей весны, Во дни утех и снов первоначальных. Я ждал тебя; в вечерней тишине Являлась ты веселою старушкой, И надо мной сидела в шушуне, В больших очках и с резвою гремушкой. Ты, детскую качая колыбель, Мой юный слух напевами пленила И меж пелен оставила свирель, Которую сама заворожила. Младенчество прошло, как лёгкой сон. Ты отрока беспечного любила, Средь важных Муз тебя лишь помнил он, И ты его тихонько посетила; Но тот ли был твой образ, твой убор? Как мило ты, как быстро изменилась! Каким огнём улыбка оживилась! Каким огнём блеснул приветный взор! Я помню чудное мгновенье Покров, клубясь волною непослушной, Чуть осенял твой стан полувоздушный; Вся в локонах, обвитая венком, Прелестницы глава благоухала; Грудь белая под жёлтым жемчугом Румянилась и тихо трепетала… (1822) Няне Подруга дней моих суровых, Голубка дряхлая моя! Одна в глуши лесов сосновых Давно, давно ты ждёшь меня. Ты под окном своей светлицы Горюешь, будто на часах, И медлят поминутно спицы В твоих наморщенных руках. Глядишь в забытые вороты На чёрный отдалённый путь; Тоска, предчувствия, заботы Теснят твою всечасно грудь. То чудится тебе… (1826, незавершене. Вперше опубліковано у 1855 році)

Зимний вечер Буря мглою небо кроет, Вихри снежные крутя; То, как зверь, она завоет, То заплачет, как дитя, То по кровле обветшалой Вдруг соломой зашумит, То, как путник запоздалый, К нам в окошко застучит. Наша ветхая лачужка И печальна и темна. Что же ты, моя старушка, Приумолкла у окна? Или бури завываньем Ты, мой друг, утомлена, Или дремлешь под жужжаньем Своего веретена? Выпьем, добрая подружка Бедной юности моей, Выпьем с горя; где же кружка? Сердцу будет веселей. Спой мне песню, как синица Тихо за морем жила; Спой мне песню, как девица За водой поутру шла. Буря мглою небо кроет, Вихри снежные крутя; То, как зверь, она завоет, То заплачет, как дитя. Выпьем, добрая подружка Бедной юности моей, Выпьем с горя; где же кружка? Сердцу будет веселей. (Картина життя Пушкіна на засланні в Михайловському, 1825)

Примітки

1. Ульянський, 1940, с. 83—114.
2. Мейлах Б. С., Горницкая Н. С. А. С. Пушкин. Семинарий. — Л. : Учпедгиз. Ленингр. отд‑ние, 1959. — С. 252.
3. Друзья Пушкина, 1985, с. 115—133.
4. Черейський, 1988, с. 524.
5. Грановская Н. И. Если ехать вам случится... — Л. : Лениздат, 1989. — С. 62—63. — 100000 прим. — .
6. Філін, 2008, с. 35—38, 40—41, 43, 45—48, 50—62 и др.
7. Ульянський, 1940, с. 7; 83.
8. Ульянський, 1940, с. 12; 90.
9. Чичагов В. К. Из истории русских имён, отчеств и фамилий. — М. : Учпедгиз, 1959. — С. 63, 64. з джерела 28 вересня 2015
10. Унбегаун Б. Г. Отчества на -ич и их отношение к русским фамилиям / АН СССР. Ин-т славяноведения и балканистики. Отв. ред. Е. В. Чешко // Исследования по славянскому языкознанию. — М. : Наука, 1971. — С. 280—286. — 500 с.
11. Его же. Русские фамилии : Пер. с англ / Общ. ред. Б. А. Успенского. — М. : Прогресс, 1989. — С. 13—16. — .
12. Суслова А. В., Суперанская А. В. О русских именах. — .
13. Никонов В. А. Словарь русских фамилий / Сост. Е. Л. Крушельницкий. — М. : Школа-Пресс, 1993. — С. 206—215. — .
14. Щеголев П. Е. Пушкин и мужики. — М. : Федерация, [1928]. — С. 264.
15. Ульянський, 1940, с. 34; 120.
16. Ульянський, 1940, с. 98.
17. Нині — Гатчинський район, Ленінградська область, Росія
18. Цоффка В. В. А. С. Пушкин и Финляндия [ 16 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Санкт-Петербург и страны Северной Европы: Матер. науч. конф. — СПб., 2003.
19. Ю. Дружников. Няня в венчике из роз [ 5 листопада 2019 у Wayback Machine.]. На думку Дружникова, цей вірш присвячено не няні Пушкіна, а його бабусі Марії Ганнібал.

Література

• Друзья Пушкина. Переписка; Воспоминания; Дневники: в 2 т. / Сост., биогр. очерки и примеч. В. В. Кунина. — М. : Правда, 1985. — Т. 1. — 640 с. — Из содерж.: Арина Родионовна Яковлева. — С. 115—133. — 500 000 экз.
• Ульянский, А. И. Няня Пушкина. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1940. — 124 с.
• Филин, М. Д. Арина Родионовна. — М. : Молодая гвардия, 2008. — 256 с. — (Жизнь замечательных людей). — Библиогр.: с. 209—211. — 5000 экз. — .
• Черейский, Л. А. Пушкин и его окружение / АН СССР, Отд‑ние лит. и яз. — 2-е изд., доп. и перераб. [1‑е изд. — 1975]. — Л. : Наука, 1988. — 544 с. — Из содерж.: Яковлева Арина Родионовна. — С. 524. — 50 000 экз.