Алпарслан Тюркеш

Алпарслан Тюркеш (тур. Alparslan Türkeş; 25 листопада 1917, Нікосія — 4 квітня 1997, Анкара) — турецький політичний і державний діяч, полковник турецької армії. Ультраправий націоналіст, , антикомуніст. Засновник і її молодіжної бойової організації Сірі вовки. Заступник прем'єр-міністра Туреччини в 1975–1978 роках. Депутат парламенту Туреччини в 1965–1980 і 1991–1995. Başbuğ  — «провідник» — турецьких націоналістів.

Алпарслан Тюркеш
тур. Alparslan Türkeş
Народився	25 листопада 1917(1917-11-25) Нікосія, Нікосія, Кіпр
Помер	4 квітня 1997(1997-04-04) (79 років) Анкара, Туреччина ·інфаркт міокарда
Поховання	Анкара
Країна	Туреччина  Турецька Республіка Північного Кіпру
Діяльність	політик, військовослужбовець
Галузь	націоналізм
Alma mater	^d і Турецька військова академія
Знання мов	турецька
Посада	Член Великих національних зборів Туреччини^[d]
Військове звання	полковник
Партія	Партія націоналістичного руху і ^d
Конфесія	іслам
Діти	^d і ^d
Медіафайли у Вікісховищі

Походження та навчання

Народився на Кіпрі в родині нащадків вимушеного переселенця з Анатолії. При народженні отримав ім'я Алі Арслан Хамді. Згодом прийняв ім'я на честь шанованого турецькими націоналістами Сельджукського султана Алп-Арслана і символічне прізвище Тюркеш.

Закінчив Військову академію в Стамбулі. Вирізнявся крайніми правими націоналістичними поглядами.

Офіцер-змовник

Див. також:

У 1944 капітан Тюркеш був притягнутий до військово-польового суду за звинуваченням у націоналістичній пропаганді і діяльності. 7 вересня 1944 в стамбульському Суді надзвичайного стану відкрився . Перед судом постали 23 активісти на чолі з , Зеки Велід Тоганом, Хамзою Сади Узбеком — серед них Алпарслан Тюркеш. 10 осіб були засуджені до тюремного ув'язнення строком на 10 років. Кілька місяців провів у в'язниці і Тюркеш, звільнений з лав збройних сил.

У другій половині 1940-х політична ситуація змінилася: головною небезпекою став уже не фашизм, а комунізм. Вже в 1947 р. засуджені були виправдані Військовим касаційним судом. Антикомунізм Алпарслана Тюркеша сприяв його реабілітації.

У 1949 він повернувся на армійську службу, у 1959 отримав звання полковника. Підвищував кваліфікацію у США. Займався організацією взаємодії турецького Генерального штабу з командуванням НАТО.

Алпарслан Тюркеш був прихильником встановлення в Туреччині правої військової диктатури. 27 травня 1960 р. він взяв участь в і поваленні уряду Аднана Мендереса (у 1961 Мендерес був страчений). Перебував у «Комітеті національної єдності» — військовій хунті, котра прийшла до влади, зачитував по радіо звернення нової влади.

Однак генерала Джемаля Гюрселя, який став на чолі нового режиму, не влаштовував націоналістичний радикалізм полковника Тюркеша. Разом з групою однодумців Тюркеш був відсторонений від військових і політичних посад і відправлений з місією в Індію.

Прапор

Лідер ультраправого націоналізму

На чолі націоналістичної партії

Повернувшись до Туреччини у 1963 , Алпарслан Тюркеш очолив право-популістську . У 1969 на з'їзді в місті Адана організація була перетворена в ( MHP ). Партія будувалася з незаперечним лідерством Тюркеша, який іменувався Başbuğ (Вождь) і Albay (Полковник).

Накази повинні неухильно виконуватися. З нешанобливими, м'якими, недисциплінованими, неорганізованими людьми наше справа не просунеться.
Алпарслан Тюркеш

З MHP тісно афілійована молодіжна організація Сірі вовки (інші назви — «Корпус ідеалістів», «Ідеалістичні вогнища»), яка перетворилася на штурмові загони турецького націоналізму. Молодшими соратниками Алпарслана Тюркеша були такі відомі бойовики і терористи, як , Мехмет Алі Агджа, , .

Партійна ідеологія

Ідеологія і програма MHP повною мірою відображали вкрай націоналістичні погляди Алпарслана Тюркеша. Відстоювалися ідеї пантюркізму і переваги турецької нації. У соціальному плані Тюркеш займав популістські позиції, орієнтувався на інтереси середніх шарів і люмпенських соціальних низів.

Наша мета - зробити власником кожного, хто належить до турецької нації .

Ще у 1965, очолюючи Республіканську селянську національну партію, Алпарслан Тюркеш випустив політичний памфлет під назвою «Дев'ять основ доктрини». Цей текст містив дев'ять основних принципів, які лягли в основу турецької націоналістичної ідеології: націоналізм, ідеалізм, колективізм, аграризм, сцієнтизм, народність, , свобода і прогрес.

Він також був духовним лідером ідеалістичної школи фонду культури і мистецтва (тур. Ülkü Ocakları Еğitim ve Kültür Vakfı).

Алпарслан Тюркеш виявляв інтерес до ідей корпоративізму. Його соціальні погляди в цілому представляли собою один з різновидів «третього шляху», відмінного і від капіталізму, і від комунізму. У галузі політичного устрою Тюркеш, незважаючи на участь у парламентській системі, залишався прихильником встановлення націоналістичної диктатури.

Противник СРСР

Антикомунізм Тюркеша зумовлював його антисовєтизм. СРСР розглядався MHP як головний ворог Туреччини, і ліві організації — як радянська агентура. При цьому антисовєтизм Тюркеша носив не тільки соціально-політичний, а й геополітичний характер. У своїй книзі «Основні погляди», яка вийшла в березні 1975, Тюркеш наводить великі витяги з протоколу судового процесу 1944:

Оскільки найбільша маса тюркського населення проживає в Росії, то найбільший наш ворог — Росія. Росія нас привела до нинішнього стану, Росія точила на нас зуби, Росія зруйнувала нашу імперію. І знову ж таки Росія приречена гризтися і возитися з нами через наше географічне положення.

Своєю чергою, пропагандистський апарат СРСР різко розкритикував Тюркеша. У радянських матеріалах про турецьку політику Тюркеш характеризувався як «вірний послідовник Гітлера», електоральні успіхи його партії у 1977 р. оцінювалися як такі, що «викликають занепокоєння». Між MHP як парламентською партією і «Сірими вовками» як націоналістичною організацією не робилось жодної різниці.

У той же час Тюркеш як націоналіст насторожено ставився до Заходу. Прозахідну орієнтацію турецької інтелігенції, притаманну кемалістам він називав «страшним лихом нашої країни», вимагав відстоювати самобутність турецької культури і незалежність турецької політики.

Командир турецького «Гладіо»

Друга половина 1970-х років пройшла в Туреччині під знаком політичної напруженості, яка нагадувала громадянську війну малої інтенсивності. З 1976 по 1980 в терактах і вуличних зіткненнях між правими і лівими радикалами загинули понад 5 тисяч осіб. «Сірі вовки» полковника Тюркеша брали в цих подіях найактивнішу участь.

Вважається, що Алпарслан Тюркеш стояв на чолі оперативної системи  — турецького підрозділу міжнародної антикомуністичної системи Гладіо. Згодом Халук Кирджі оцінював дії турецьких ультраправих як протистояння комуністичній загрозі в контексті Холодної війни.

Очолюючи загони вуличних бойовиків, Тюркеш при цьому прагматично брав участь у парламентських коаліційних домовленостях. Протягом п'ятнадцяти років він був депутатом турецького парламенту. MHP вступала в коаліції з менш радикальними правими силами — консервативною Партією справедливості, ісламістською Партією національного порятунку. З березня 1975 по січень 1978 Тюркеш займав урядовий пост — був віце-прем'єром в урядах лідера Партії справедливості Сулеймана Деміреля.

Переворот 1980. Арешт і ув'язнення

12 вересня 1980 в Туреччині стався державний переворот. Було встановлено військовий режим на чолі з Кенаном Евреном. Генерал Еврен і його сподвижники стояли на позиціях націоналізму і антикомунізму, що відповідало уявленням Алпарслана Тюркеша про оптимальну державну владу. Однак військовий режим жорстко придушував всі прояви політичного екстремізму, як зліва, так і справа.

Діяльність MHP і її бойових організацій було заборонено, активісти зазнали жорстких переслідувань. Тюркеш був заарештований і провів в ув'язненні чотири з половиною роки (більшу частину цього часу перебував у тюремному госпіталі). Звільнений у квітні 1985 року.

Новий курс

У другій половині 1980-х і в 1990-х Алпарслан Тюркеш проводив дещо більш помірковану політику. Це було зумовлено загальною стабілізацією положення в країні, дезактуалізацією комуністичної загрози, ефективними реформами Тургута Озала і в значній мірі руйнуванням підпільних інфраструктур МНР при військовому режимі. У нових умовах Тюркеш наголошував на боротьбі за цілісність Туреччини, проти курдського сепаратистського руху.

Після повернення Туреччини до парламентської демократії партія Тюркеша (під назвою «Національна партія праці») брала участь у виборах 1991 в блоці з ісламістською Партією благоденства Неджметтіна Ербакана (у 1983 і 1987 її кандидати не були допущені до голосувань). Депутатом парламенту в 1991 став і сам Алпарслан Тюркеш. На виборах 1995 MHP (назва була відновлена в 1993) отримала понад 8 %, але в парламент не пройшла.

Успішними для партії стали вибори 1999 — друге місце з майже 18 % — які проходили вже після смерті Тюркеша.

Підтримка пантюркізму

Після розпаду СРСР Алпарслан Тюркеш активно підключився до пантюркістської орієнтації у пострадянських країнах, у першу чергу в Азербайджані та старався підтримати на президентських виборах Абульфаза Ельчибея.

Однак пантюркістський курс не отримав розвитку в Азербайджані після повалення Ельчибея у 1993 р. супротивники Народного фронту і вважали таку політику небезпечною і безперспективною,. Неоднозначно сприймалися в Азербайджані і тісні зв'язки Алпарслана Тюркеша з лідером Етібаром Мамедовим.

За участю Тюркеша турецькі організації Європи створили фінансовий фонд для підтримки пантюркістів у Азербайджані і Чечні.

Сім'я

Алпарслан Тюркеш був двічі одружений. Його перша дружина Музаффар Ханим померла в 1974. У 1976 р. він одружився з Севаль Ханим. У першому шлюбі мав п'ятьох дітей, у другому — двох.

Після смерті Алпарслана Тюркеша між його дочками Айзіт і Умай виник конфлікт через права розпорядження фондом, створеним для підтримки пантюркістів на Кавказі. В ході судових розглядів було встановлено, що обидві знімали помітні суми з рахунку фонду. Це викликало сильне невдоволення і обурення в партійних колах.

Двоє синів Алпарслана Тюркеша — та  — політики і депутати парламенту. Перший з них після смерті батька претендував на лідерство в MHP, проте не був обраний головою. Йилдирим Тугрул Тюркеш створив свою політичну організацію, але згодом повернувся в MHP. Ахмет Куталміш Тюркеш примикає до ісламістської Партії справедливості і розвитку Реджепа Ердогана.

Смерть. Політичний авторитет

Алпарслан Тюркеш помер у квітні 1997 р. Похований в Анкарі.

Три місяці по тому з'їзд MHP обрав головою партії економіста Девлета Бахчелі, який в цілому продовжив курс засновника партії з поправкою на мінливі умови. Під керівництвом Бахчелі партія помітно зміцнила свої позиції, розширила парламентське представництво.

«Башбуг Алпарслан Тюркеш» шанується турецькими націоналістами як ідеологічний основоположник і політичний засновник руху. Дати його біографії урочисто відзначаються партійними активістами. Точка зору Алпарслана Тюркеша на різні політичні питання враховується в сучасній Туреччині. Висловлювання Тюркеша на користь посилення влади глави держави наводилися як обґрунтування прямих виборів президента Туреччини в 2014 р. і конституційної реформи.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 26 січня 2019.
2. Киреев Н. Г. [http: / /gendocs.ru/docs/18/17390/conv_2/file2.pdf {{{Заголовок}}}]. — 1-е. — Москва : Крафт +, 2007. — С. 267. — (История стран Востока XX век. Институт востоковедения РАН) — 1000 прим. — .
3. . Архів оригіналу за 7 квітня 2015. Процитовано 26 січня 2019.
4. . Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2019.
5. . Архів оригіналу за 27 грудня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
6. . Архів оригіналу за 15 липня 2010. Процитовано 26 січня 2019.
7. Там же.
8. The Rise and Fall of Nine Lights Ideology
9. GÖKHAN BACIK / The Nationalist Action Party in the 2011 Elections: The Limits of Oscillating Between State and Society. The Origin of the MHP's Obscurantism: The 1960 Junta and Alpaslan Türkeş.
10. . Архів оригіналу за 27 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
11. «Новий час», червень 1977.
12. turkes-olum-yildonumunde-aniliyor.html Başbuğ Alparslan Türkeş Ölüm Yıldönümünde Anılıyor Forum Alev. Türkeş ölüm yıl dönümünde anılıyor^{[недоступне посилання]}
13. Devrimci Yol Savunması (Defense of the Revolutionary Path)
14. . Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2019.
15. . Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 26 січня 2019.
16. Arslan Tekin. Son Başbuğ. Elips Kitap, Ankara, Haziran, 2005.
17. . Архів оригіналу за 22 травня 2018. Процитовано 26 січня 2019.
18. «Cumhuriyet».  // см. «Дрошак». — 12.08.1992. — С. 39.
19. А. Расизаде. . — Москва, 1992. — С. 9-10.
20. . Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 26 січня 2019.
21. . Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
22. . Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 26 січня 2019.
23. . Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 26 січня 2019.
24. Türkischer Nationalismus: 'Graue Wölfe' und 'Ülkücü '(Idealisten) -Bewegung / 1.6. Entwicklungen in der Ülkücü-Bewegung nach dem Tod von Türkeş [ 2015-02-16 у Wayback Machine.]
25. . Архів оригіналу за 26 січня 2019. Процитовано 26 січня 2019.
26. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 січня 2019.
28. . Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 26 січня 2019.