Алекса ндер Па улус в миру Александер Паулус ест Aleksander Paulus 2 лютого 1872 містечко Орікюла Перновський повіт Ліфл

Народився 2 лютого 1872 року в селянській родині. Навчався в саалемській допоміжній школі, феннернській парафіяльній школі; потім в Ризькому духовному училищі (1884-1888), в Ризькій духовній семінарії (1888-1894).

Після закінчення семінарії був зарахований в клір Ризької єпархії та призначений на посаду псаломщика-вчителя на прихід в Лєезі, в 1897 році був переведений в Колґа-Яані, в 1900 - в Феллін (Вільянді).

У 1901 році одружився з Зінаїдою Ахтманн, в 1909 році овдовів.

29 серпня 1901 єпископом Ризьким і Мітавським Агафангелом Преображенським був висвячений у сан пресвітера і служив на естонських парафіях Ризької єпархії: у Кирґессааре на о-ві Даго (Хійумаа) (1901-1903), в Карксі (1903-1908), в Лайузе (1908-1916) і в Пярну (1916-1920).

21 березня 1919 року на першому Соборі Естонської Православної Церкви в Талліні протоієрей Александер Паулус був обраний кандидатом на заміщення посади вікарного єпископа Естонської Православної Церкви (кафедра єпископа Ревельского вдовувала після вбивства більшовиками єпископа Платона Кульбуша в січні 1919 року). Незабаром після обрання протоієрей Александер відмовився від запропонованої йому хіротонії, з формальним посиланням на поганий стан здоров'я; іншою причиною відмови була відсутність підтримки з боку представників етнічно російських парафій, які бажали для себе обрання російського вікарного єпископа і тих, хто утримався при голосуванні.

Естонська Церква, яка перебувала в межах новоствореної Естонської держави, отримала від Патріарха Тихона рішенням Священного Синоду і Вищої Церковної Ради від 10 травня 1920 року, статус Автономної Церкви.

У вересні 1920 року прот. Александер Паулус Собором Естонської Православної Церкви був знову обраний таємним голосуванням (одноголосно) архієпископом Таллінським і всієї Естонії, що було затверджено Московським Патріархом. Архієрейська хіротонія відбулася в Талліні 5 грудня 1920 року в Олександро-Невському соборі і була здійснена колишнім архієпископом Псковським і Порховським Євсевієм Гроздовим і архієпископом Фінляндським і Виборзьким Серафимом Лук'яновим.

23 вересня 1922 року Собор Естонської Церкви ухвалив рішення про звернення до Патріарха Константинопольського з проханням про надання автокефального статусу.

7 липня 1923 року, після переговорів, Вселенський Патріарх Мелетій IV Метаксакіс вручив єпископу Александеру Томос, яким затверджувався новий канонічний статус Естонської Церкви, яка перетворювалася в автономний округ у складі Константинопольського Патріархату під назвою «Естонська Православна Митрополія». У липні 1926 року вона стала офіційно іменуватися Естонською апостольсько-православною церквою. Московський Патріархат не визнав рішень з канонічної перебудови Естонської Церкви.

У 1938 році в Талліні були відкриті богословсько-пастирські курси для підготовки духовенства. Митрополит Александер висвятив понад сто священнослужителів, серед яких: протоієрей Михайло Рідігер (батько московського патріарха Алексія II), протопресвітер Олександр Кисельов, протоієрей Георгій Алексєєв (згодом, з 14 серпня 1961 - архієпископ Горьковський Нижегородський і Арзамаський Іоанн (Георгій Алексеєв), Олександр Осипов, Ростислав Лозинський.

Після Окупації Прибалтики Радянським Союзом в серпні 1940 року митрополит Александер був переведений в юрисдикцію Московського Патріахату (24 лютого 1941).

Могила митрополита Александера на Лісовому цвинтарі в Стокгольмі

19 вересня 1941 року одержав реєстрацію німецької влади як предстоятель відновленої ЕАПЦ. Циркуляр митрополита Олександра від 14 жовтня 1941 року сповіщав про припинення поминання митрополита Сергія Стагородського і митрополита Сергія Воскресенського (Екзарха Латвії та Естонії).

Указом від 5 листопада 1942 митрополит Сергій Воскресенський звільнив Александера від управління єпархією, заборонивши у священнослужінні і зрадивши суду архієреїв. Етнічно естонські парафії і частина російських парафій Естонії продовжували вважати Александера главою Естонської Церкви до кінця його перебування в країні.

20 вересня 1944 року німецькою владою був насильно евакуйований в північну Німеччину в концтабір Омштеде під Ольденбургом, незважаючи на це продовжував вважати себе главою Естонської православної церкви і весь час носив свій титул. Там в тимчасовій табірній церкві-бараку митрополит Александер відкрив перший закордонний естонський прихід. В інших таборах Німеччини також з'явилися тимчасові храми, в яких богослужіння відбувалося естонською мовою.

У березні 1947 року отримав дозвіл оселитися в Швеції і до своєї смерті проживав у Стокгольмі.

15 січня 1948 року ним був заснований Синод для управління 17 естонськими парафіями в різних країнах: Швеції (7), США (4), Канаді (3), Англії (1), Німеччини (1) і Австралії (1).

Помер 18 жовтня 1953 року і 25 жовтня був похований на православній ділянці Лісового кладовища в Стокгольмі.

Після смерті митрополита Александера парафії естонської діаспори на їхнє прохання були включені в місцеві єпархіальні структури Константинопольського Патріархату.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Александр (Паулус)
Александр (Паулус) [ 2 січня 2019 у Wayback Machine.] Стаття в Православній енциклопедії (2000)
на сайте Русское Православие

Джерела

A. Lr. Aleksander Paulus [ 19 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Eesti biograafilise leksikoni täiendusköide / Peeter Tarvel, Hans Kruus, Jaan Olvet; Akadeemiline Ajalooselts. — Tallinn/Tartu: Loodus, 1940. — L. 7. (ест.)