Ри зька духо вна семіна рія лат Rīgas Garīgais seminārs вищий духовний навчальний заклад Латвійської православної церкви

Ри́зька духо́вна семіна́рія (лат. Rīgas Garīgais seminārs) — вищий духовний навчальний заклад Латвійської православної церкви Московського патріархату (з 1926). З 1850 до 1919 року була державним духовним навчальним закладом відомства православного сповідання.

Ризька духовна семінарія
(РДС)
Riga seminary.jpg
Оригінальна назва	лат. Rīgas Garīgais seminārs
Дата заснування	1850
Конфесія	Православ'я
Церква	Російська православна церква
Розташування	Рига, Латвія

Історія

До 1919

Семінарію було утворено указом Святійшого Синоду 1850 року з переформованого Ризького духовного російсько-латисько-естонського училища; з вересня 1851 року розпочався курс власне семінарських наук. За благословенням архієпископа Ризького й Мітавського Платона (Городецького) першим ректором семінарії був призначений архімандрит Павло (Доброхотов), переведений до Риги з Полоцька, а інспектором — архімандрит . У семінарії як обов'язкові викладались естонська, латиська та німецька мови.

1859 року архієпископ Платон клопотав перед обер-прокурором графом щодо припинення доступу до семінарії дітям селян естів і латишів, у зв'язку з чим було видано відповідне розпорядження. Утім, 1866 було вжито заходів до приведення семінарії у відповідність до місцевих умов. Відтоді третину вихованців, які навчалися за державний кошт, становили діти місцевого духовенства, а решту дві третини обов'язково були дітьми латишів та естів.

З 1874 року за наполяганням архієпископа Ризького при Ризькій семінарії була створена спеціальна комісія з перекладу богослужебних книжок латиською та естонською мовами.

1915 року Семінарія, після наступу німців під час Першої світової війни, була евакуйована до Нижнього Новгорода, а 1918 припинила своє існування. Весь педагогічний персонал залишився в Радянській Росії. Будівля Семінарії у Ризі була націоналізована.

Відновлення діяльності (1926–1936)

Архієпископ Ризький та всієї Латвії Іоанн (Поммер) домігся ухвалення закону про юридичне становище Православної церкви в Латвії, на підставі якого уряд Латвійської Республіки 1926 року дозволив Латвійській православній церкві знову організувати навчальний заклад. Історична будівля семінарії при цьому повернута не була, надбагата бібліотека втрачена. Програма семінарії розраховувалась на два роки навчання. Перший випуск знову відкритої семінарії відбувся у жовтні 1928 року.

З 1931 року запроваджено трирічний термін навчання. З 1926 до 1933 року семінарію закінчили 40 осіб, з них — 11 латишів і 29 росіян. Найкращі випускники направлялися для дальшого здобуття освіти до в Парижі.

Богословський інститут (1936–1940)

У серпні 1936 року Синод Латвійської православної церкви ухвалив рішення про ліквідацію Ризької духовної семінарії, а на її базі відкрити Богословський інститут, а 1937 за пропозицією уряду було відкрито православне відділення на теологічному факультеті Латвійського університету (1937 там навчались 12 студентів).

Відновлення діяльності (1993)

Ризька духовна семінарія
RGS\|рівень акредитації

Будівля Ризької духовної семінарії при у Ризі
56°56′31″ пн. ш. 24°08′15″ сх. д. / 56.94194444447177261° пн. ш. 24.13750000002777796° сх. д.Координати: 56°56′31″ пн. ш. 24°08′15″ сх. д. / 56.94194444447177261° пн. ш. 24.13750000002777796° сх. д.
Тип	Церковний
Країна	Латвія
Розташування	Рига, Латвія
Засновано	1993
Ректор	Митрополит Олександр (Кудряшов)
Випускники
Адреса	Рига LV-1003, вул. Католю, 10
Сайт	pravoslavie.lv/index.php?newid=1144&id=43

Orthodox Theological Seminary in Riga у Вікісховищі

26 квітня 1993 року Ризька духовна семінарія відновила свою діяльність у приміщеннях при у Ризі (1868–1884, арх. ).

Ректори семінарії

1851–1855 — Павло (Доброхотов), архімандрит
1856–1857 — Никанор (Бровкович), архімандрит
1857–1871 — , архімандрит
1872–1880 — , протоієрей
1881–1882 — , архімандрит
1883–1893 — , протоієрей
1893–1896 — Яким (Левицький), архімандрит з України
1897–1899 — , протоієрей
1900–1915 — , протоієрей
1915–1918 — Іоанн Щукін, протоієрей
1918–1919 — Дмитро Брянцев, протоієрей
1926–1934 — Іоанн (Поммер), архієпископ
1934–1936 — , протопресвітер
1993–1997 — Леонід Абашев, протоієрей
1997 — дотепер — Олександр (Кудряшов), митрополит

Відомі випускники

1886 — , естонський державний діяч
1890 — , єпископ, священномученик
1894 — , митрополит
1895 — , митрополит
1897 — Іоанн (Поммер), архієпископ, священномученик
1900 — Герман (Аав), архієпископ Карельський та всієї Фінляндії
1905 — Адо Бірк, естонський державний діяч, дипломат
1936 — , архієпископ
2000 — , єпископ Даугавпілський

Примітки

Учреждение Рижской духовной семинарии // Сборник материалов по истории Прибалтийского края. 1882. Т. 4. С. 552–598 (рос.)
Несколько слов о состоянии православия и о православном духовенстве в Прибалтийском крае. СПб., 1883. С. 14 (рос.)
Труфанов. Из истории Рижской Духовной семинарии (1926–1936) // Православие в Латвии: Исторические очерки — 2. Рига, 1997. С . 5-12 (рос.)
Latvijas universitate 75. Riga, 1994. Lp. 228

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ризька духовна семінарія

http://www.pravoslavie.lv/index.php?newid=41&id=43 [ 7 лютого 2015 у Wayback Machine.]

[1] Учреждение Рижской духовной семинарии // Сборник материалов по истории Прибалтийского края. 1882. Т. 4. С. 552–598 (рос.)

[2] Несколько слов о состоянии православия и о православном духовенстве в Прибалтийском крае. СПб., 1883. С. 14 (рос.)

[3] Труфанов. Из истории Рижской Духовной семинарии (1926–1936) // Православие в Латвии: Исторические очерки — 2. Рига, 1997. С . 5-12 (рос.)

[4] Latvijas universitate 75. Riga, 1994. Lp. 228