У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім ям Іоанн V Іоанн V Палеолог грец Ίωάννης Παλαιολόγος Iōánnēs Palaiológos

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Іоанн V.

Іоанн V Палеолог (грец. Ίωάννης Παλαιολόγος, Iōánnēs Palaiológos; 18 червня 1332 — 16 лютого 1391) — візантійський (римський) імператор (1341—1376, 1379—1391). Представник династії Палеологів. Народився у Дідімотісі. Син візантійського імператора Андроніка III і савойської графині Анни, доньки савойського графа Амадея V. В юності правив під опікою регентської ради у складі імператриці-вдови, патріарха Івана XIV й мегадуки Олексія Апокавка.

Іоанн V
грец. Ιωάννης Ε' Παλαιολόγος

Уявний портрет XV ст.

Візантійський імператор

1341—1379 — 1376—1391

Попередник:

Андронік IV Палеолог

Наступник:

Мануїл II Палеолог

Народження:

18 червня 1332
Дідімотіха, Візантія

Смерть:

16 лютого 1391 (58 років)
Константинополь, Візантія

Причина смерті:

хвороба

Країна:

Візантійська імперія

Рід:

Палеологи

Батько:

Андронік III Палеолог

Мати:

Анна Савойська

Шлюб:

Олена Кантакузина

Діти:

Андронік IV, Мануїл II, Михаїл, Феодора, Ірина

Медіафайли у Вікісховищі

Після великої міжусобної війни (1341—1347) став співправителем Івана VI Кантакузина, одружився з його донькою Оленою. Внаслідок зречення співправителя (1354) став імператором-самодержцем, але очолив уже ослаблену міжусобицями Візантію, що перетворилася з наддержави у регіонального гравця. Безуспішно протистояв турецькій навалі на Балканах; втратив Галліполі (1357), Адріанополь (1361), Ніссу (1368). Намагався залучити католиків до антитурецького союзу: безрезультатно відвідав Угорщину (1366), а на зворотному шляху потрапив у полон до православних болгар. Звільнений католиками-хрестоносцями Амадея VI Савойського, які допомогли йому повернути Галліполі й . Згодом відвідав Рим, де прийняв католицтво від папи Урбана V (1369). Дорогою назад арештований у Венеції за борги, був змушений віддати венеційцями острів Тенедос.

Після поразки сербів від турків у битві на Мариці (1371) визнав сюзеренітет османського султана: став турецьким данником і васалом. Внаслідок турецьких інтриг і сімейних міжусобиць втратив престол на користь старшого сина Андроніка IV (1376), опинився у в'язниці. Звільнився і повернув собі трон, пообіцявши туркам збільшити данину (1379). На кінці правління не зміг відновити владну вертикаль: імперія розпалася на удільні володіння, які контролювали члени дому Палеологів. На вимогу султана Баязида I зруйнував нові укріплення Константинополя (1391), після чого помер у столиці, не переживши ганьби.

Імена

Іоанн Палеолог (грец. Ίωάννης Παλαιολόγος, Iōánnēs Palaiológos) — у візантійській традиції імператори не нумерувалися, а називалися за іменами та прізвиськами.
Іоанн V Палеолог (грец. Ιωάννης Ε' Παλαιολόγος) — усталене в історіографії ім'я з порядковим номером; 5-й Іоанн на візантійському троні. Також — Іван V, Йоан V.

Біографія

Молоді роки. Перша міжусобиця

Докладніше: Громадянська війна у Візантії (1341—1347)

Іоанн V народився 18 червня 1332 року в Дідімотісі. Він був сином візантійського імператора Андроніка III і савойської графині Анни, доньки савойського графа Амадея V.

По батьковій лінії Іоанн був нащадком візантійських імператорів з грецького дому Палеологів і вірменських царів з Хетумського дому; по материнській лінії — нащадком саксонського Савойського дому і франкського .

15 червня 1341 року помер імператор-батько Андронік III. Його спадкоємцеві Іоанну V було лише 9 років. Хлопця проголосили новим імператором, але реальна влада перейшла до регентської ради у складі імператриці-вдови Анни, константинопольського патріарха Івана XIV й мегадуки Олексія Апокавка.

Того ж 1341 року проти регентської ради повстав Іоанн VI Кантакузин, сподвижник покійного імператора. У країні спалахнула міжусобна війна, яка спустошила Візантію. Сусідні країни підтримали різні ворогуючі партії, а 1345 року на боці повсталих виступили турки-Османи. Війна закінчилася 1347 року перемогою Іоанна Кантакузина (Іоанна VI), який став старшим імператором-співправителем малолітнього Іоанна V і одружив його на своїй доньці Олені.

Перемога повстанців дорого котувала Візантії. Так, серби відірвали від неї Македонію, Албанію, а з часом — Епір і Фессалію, утворивши власне Сербське царство. Болгари ж забрали собі північні райони Фракії.

Андронік ІІІ
Анна Савойська
Олексій Апокавк
Іоанн Кантакузин

Співправління. Друга міжусобиця

З 1347 по 1354 рр. Іоанн VI Кантакузин правив спільно з Іоанном V Палеологом. Самостійним правителем Іоанн V Палеолог став лише у 1355 р., хоча і повинен був боротися за це ще близько 4 років з сином Іоанна VI Кантакузина — Матвієм, який був проголошений співправителем батька і коронований ще у квітні 1353 р.

Турецька загроза. Детронізація

Візантія часів Іоанна V Палеолога (1355).

Суперники Візантії — турки-османи, в цей час спрямували всі свої зусилля для повного завоювання Малої Азії та Балканського півострова. У 1357 вони захопили Галліполі, у 1361 р. — Адріанополем, який став столицею османських володінь на півострові. У 1368 р. османи вже підійшли під стіни Константинополя. Під тиском обставин, Іоанн V Палеолог поїхав до Риму, проте допомоги з Заходу не отримав. Зважаючи на ці обставини Іоанн V Палеолог погодився у 1373 році стати данником і васалом султана. Це не завадило однак, туркам оволодіти Салоніками і допомогти Андроніку IV Палеологу відняти у батька престол. Іоанна V Палеолога, разом з іншими його синами було заточено у в'язницю у 1376 р.

Друге правління

Тільки через три роки у 1379 році його було звільнено з ув'язнення із зобов'язанням збільшити щорічну данину османам. Новий османський султан, Баязет I, зажадав від Іоанна V Палеолога знищення новозбудованих укріплень Константинополя. Через кілька днів, 16 лютого 1391, після вимушеного виконання цієї вимоги, Іоанн V Палеолог помер у Константинополі, і як казали очевидці — від осоромлення.

Сім'я

Емблема Візантії з монет Іоанна V (XІV ст.): хрест і 4 літерами «В»

Докладніше: Палеологи

Батько: Андронік III — візантійський імператор.
Матір: Анна (1333—1396) — савойська графиня, донька савойського графа Амадея V.
Дружина: Олена Кантакузина — донька візантійського імператора Іоанна VI Кантакузина.
Діти:
- Андронік IV (1348—1385) — візантійський імператор (1376—1379).
- Ірина (1349 — 1362) — дружина турецького султанича Халіля, сина Орхана I
- Мануїл II (1350—1425) — візантійський імператор (1391—1425).
- Феодор I (1355—1407) — морейський деспот (1383—1407).
- Михаїл (? — 1376/1377) — правитель Месембрії, претендент на трапезундський трон.
- Марія (? — 1376) — наречена османського султана Мурада I
- NN — невідома донька, наречена кіпрського короля Петра II.
- NN — невідома донька, черниця (з 1373).
- NN — невідома донька, черниця (з 1373).

Родовід

8. Андронік II, візантійський імператор

4. Михаїл IX, візантійський імператор

9. Анна, угорська принцеса

2. Андронік III, візантійський імператор

10. Лев III, вірменський цар

5. Ріта, вірменська царівна

11. Керан, вірменська шляхтянка

1. Іоанн V, візантійський імператор

12. Тома II, савойський граф

6. Амадей V, савойський граф

13. Беатриса, фієскська графиня

3. Анна, савойська графиня

14. Жан I, брабантський герцог

7. Марія, брабантська герцогиня

15. Маргарита, фландрійська графиня

Монети

Срібник
Золотий
1347—1353
Срібник
1347—1353
Срібник
1347—1353

Примітки

Кузенков, 2008, т. 11, с. 509.

Бібліографія

Джерела

Ducas, Historia
Georgius Sphrantzes, Chronicon maius
Ioannes VI Cantacuzenus, Historiae
Laonicus Chalcocondyles, Historiae
Nicephorus Gregoras, Historia Romana (usque ad 1359)

Монографії. Статті

Harris, J. The End of Byzantium. New Haven and London: Yale University Press, 2010.
Nicol, D. M. The Last Centuries of Byzantium, 1261-1453. Cambridge: Cambridge University Press, 1972 (1993).
Pieralli, L. Un imperator di Bisanzio a Roma: la professione di fede di Giovanni V Paleologo. // Marie-Hélène Blanchet – Frédéric Gabriel: L'Union à l'épreuve du formulaire. Professions de foi entre Églises d'Orient et d'Occident (XIIIe-XVIIIe siècle). Leuven [u. a.] 2016, s. 97–144.
Vasiliev, A. History of the Byzantine Empire 324-1453. Madison: University of Wisconsin Press, 1952.

Довідники

Schreiner, P. Johannes V. Palaiologos // Lexikon des Mittelalters 5, Sp. 534.
Кузенков П. В. Иоанн V Палеолог [ 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Большая российская энциклопедия, Москва, 2008, т. 11, с. 509.
Степанов С. Л. Иоанн V Палеолог [Архівовано 25 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1894, Т. XIIIa, С. 701.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іоанн V Палеолог

Біографія Йоана V Палеолога у церковному лексиконі [ 29 червня 2007 у Wayback Machine.]
Дашков, С. Б. Византии. Матфей Кантакузин, Иоанн V Палеолог^{[недоступне посилання]}

[Кузенков-1] Кузенков, 2008, т. 11, с. 509.