У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Падалка Іва н Іва нович Па далка 15 листопада 1894 Жорнокльови Золотон

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Падалка.

Іва́н Іва́нович Па́далка (*15 листопада 1894, Жорнокльови, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — †13 липня 1937, Київ, тюрма НКВД, УРСР, СРСР) — український художник та педагог доби Розстріляного відродження. Учень Опанаса Сластіона та Михайла Бойчука. Професор живопису Київського художнього інституту. Автор теоретичних праць у журналах «Нове мистецтво», «Мистецтво».

Іван Іванович Падалка



Народження	15 листопада 1894(1894-11-15) Жорнокльови, Золотоніський повіт, Полтавська губернія
Смерть	13 липня 1937(1937-07-13) (42 роки)
	Київ
Національність	українець
Країна	Російська імперія УНР Українська РСР СРСР
Діяльність	художник, графік
Відомі учні	Нерубенко Володимир Федорович, Йоффе Семен Ісайович, Мусієнко Пантелеймон Никифорович, Ке-Ша Інокентій Павлович, Базилєв Микола Іванович, Вовченко Василь Мусійович, Огнівцев Микола Петрович, Зубар Михайло Іванович, Пікалов Микола Лаврентійович, Космачов Георгій Сергійович і Сергєєва-Соколова Зінаїда Іванівна



Падалка Іван Іванович у Вікісховищі

Роботи у Вікіджерелах

Жертва сталінських репресій 1930-х рр. Убитий разом із Василем Седляром та вчителем Михайлом Бойчуком.

Життєпис

І.Падалка. Ескіз ілюстрації до «Слова о полку Ігоревім», 1928

Родина

Іван Падалка народився 15 листопада 1894 р. у селі Жорнокльови Золотоніського повіту - на теренах колишнього Переяславського полку Гетьманщини. Батько Іван Григорович, хлібороб середнього достатку, Дарія Костянтинівна — мати. Родина складалася з десяти осіб, тож ледве зводили кінці з кінцями. Крім Івана, було ще семеро дітей — старший брат Кіндрат і шестеро сестер: Варвара, Ганна, Марія, Настасія, Христина й Уляна.

Початок творчості

Любов до навчання Іванові прищепив батько, який сам полюбляв читати історію. Початкову науку юнак здобув у церковно-парафіяльній школі, де займався мистецтвом. До художньо-промислової керамічної школи в Миргороді вступив завдяки отриманню стипендії, яку виклопотав для нього місцевий дворянин. На формування мистецької майстерності Івана зробив свій вплив його вчитель Опанас Сластіон (1855—1933) — живописець, графік, етнограф і мистецтвознавець. Часто керівництво школи ставило його самого та його художні витвори за взірець усім учням. Вироби Івана експонувалися на щорічних виставках школи, у якій навчався з 1909-го по 1913 рік. Але зразковий студент став бунтівником і був виключений за свої погляди, а також за організацію учнівських виступів проти адміністрації й окремих викладачів. 1912 року учні школи, так звані гоголівці (від школи імені Миколи Гоголя), зорганізували демонстрацію, під час якої викрикували гасло: «Геть царя!».

Падалка поїхав у Полтаву, де йому пощастило пропрацювати півроку при Полтавському етнографічному музеї. Там виготовляв копії українських килимів для ткацької майстерні на Київщині, власником якої був Богдан Ханенко (1858—1917), український колекціонер картин, скульптур і творів українського ужиткового мистецтва, а також благодійник і меценат. Заробіток дав змогу Іванові восени 1913 року вступити до Київського художнього училища, у якому одержав дві нагороди від ради цієї школи — «Похвалу совєта» — за взірцеве навчання. За час науки репрезентувався на виставках цього закладу та серед групи молодих художників під назвою «Вінець». У той сам час мистець займався графікою й почав оформляти дитячі книжечки.

«Він був старший за мене на курс і дуже сприяв мені. Лагідний такий, чемний, довірливий, як дитина, і наївний. Іван був також гарний: довге золоте волосся мав, „під макітру“ обстрижений», — згадувала художниця Оксана Павленко.

Професійний художник

Після закінчення науки в училищі 1917 року Падалка на початку наступного записався до Української академії мистецтв, де став студентом майстерні Михайла Бойчука. Учився там на «відмінно» й одночасно оформляв святкові колони до революційних свят, клуби, приміщення й аґітаційні пароплави та вагони. Захоплений і задоволений своїми успіхами, він виконав замовлення Державного видавництва України на збірку «Казки» й разом із Тимофієм Бойчуком ілюстрував дитячу збірку «Барвінок». Після цього він потрапив до найактивнішої бригади малярів, які розписували стіни Луцьких військових казарм у Києві. Михайло Бойчук був тим майстром, який навчив Падалку робити все, «як материні килими». Вдячний своєму вчителеві, молодий художник по закінченні Академії 1920 року став педагогом у Миргородському художньо-керамічному технікумі, а через два роки перейшов до Межигірського технікуму, де викладав той самий предмет.

Як відомого фахівця, його було скеровано до Харківського художньо-промислового інституту, де працював майже десять років (1925—1934). Два наступних роки Падалка був професором живопису в Київському художньому інституті.

Чудовий педагог, вихователь для своїх студентів і знаменитий художник, цей мистець створив велику кількість різних творів:

Живопис

«Атака червоної кінноти»,
«Фотограф на селі»,
«Молочниці»,
«Збирання баклажанів»,
«Збирання яблук»,
«Змагання шахтарів»,
«Двоє»,
«Українка»,
«Натюрморт»,
«Портрет Валер'яна Поліщука»,
«Портрет дружини Марії Пасько»,
«Автопортрет».

Графічні роботи

«Несуть товариша»,
«З поля»,
«Пастушок»,
«Селяни»,
«Повстанці»,
«Портрет Григорія Сковороди»,
«Червона кіннота»,
«Вантажники»

Ілюстрації книжок

«Слово о полку Ігоревім»,
«Леґенди Татр»,
«Черниця»,
«Небіж Рамо»,
«Кобзар»
«Енеїда».

Декоративні тарілки

«В. І. Ленін»,
«Я пролетарій Мамай. Стережись мене, буржую!»,
«Ми всіх катів зітрем на порох!»

Плакати

Серія «Жінки, йдіть у Ради, комнезами, кооперацію!»

Гравюри на дереві

Серія «Дніпрельстан».

Також автор обкладинок до видань творів І. Франка, В. Вражливого, П. Барто, П. Вороніна, Ю. Смолича, М. Йогансена, С. Таранушенка, П. Усенка, Л. Квітко, І. Нечуя-Левицького, В. Короленка, І. Котляревського, О. Досвітнього, О. Соколовського й інших поетів і письменників.

Участь у міжнародних виставках

«1930 року відбулася велика виставка радянського мистецтва в Стокгольмі, і майже всі експонати продано, у тім числі графічні твори Касіяна, Падалки, Довгаля, Налепинської-Бойчук і інших», — зазначено в газеті «Комуніст» за 19 травня 1930-го. Про виставку різних радянських художників, що відбулася в Парижі 1931 року, також схвально відгукнувся французький письменник Е. Дабі в журналі Europe. Він, між іншим, написав: «Із цікавістю й деякими побоюваннями йдеш на цю виставку — чекаєш зустріти щось на взірець креслень, абстрактних конструкцій, народжених кубізмом. Нічого подібного. Перед нами — правдиве й просте мистецтво, у якому, зрозуміло, відбилися теми того світу праці, яким є СРСР: порти, будови, заводи. Це мистецтво не прагне ні засліпити, ні обманути, ні навіть переконати. Воно щире у своїх пошуках; це могутнє мистецтво, що чарує молодістю та здоров’ям. Радянські художники прагнуть показати живі картини того нового світу, яким є Росія»^[].

Убивство художника

29 вересня 1936 І. І. Падалку викрала група НКВС. Згодом він виявився у тюрмі, де працівники російської спецслужби катували митця. 13 липня 1937 Військова Колегія Верховного Суду СССР засудила Івана Падалку як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СССР та реставрацію капіталізму» до смерті. Того ж дня художника розстріляли в тюрмі НКВС СССР.

1 лютого 1958 року комуністи самі реабілітували убитого — Військова Колегія Верховного Суду СРСР визнає справу на Падалку сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Проте рідні не отримали жодних компенсацій.

Виставки

Травень—жовтень 1928 року — Кельн (Міжнародна виставка).
Квітень—червень 1929 року — Амстердам.
1929 рік — Вінтертур (Швейцарія).
Рік 1930. Березень-квітень — Стокгольм, Осло, Данціг (виставка графіки, рисунку, плакату й книжок). Червень — Венеція, Цюрих, Берн (XVII Міжнародна виставка мистецтва). Липень — Берлін. Жовтень-листопад — Відень. Жовтень — Лондон, Кембридж, Оксфорд, Манчестер, Ліверпуль.
Рік 1931. Лютий—квітень — Цюрих, Берн, Женева, Базель. Лютий-березень — Прага. Травень-серпень — Париж (Міжнародна виставка 1 «Мистецтво книги»).
Рік 1932. Травень — Японія (виставка сучасного мистецтва). Червень — Венеція (XVIII Міжнародна виставка мистецтва). Червень-серпень — Цюрих.
Рік 1933. Березень-квітень — Варшава. Травень — Копенгаген.

Учні

Серед багатьох учнів — Олександр Довгаль, Ісак Хотінок.

Цитата із Сталінських списків

«ПАДАЛКА Иван Іванович

26.06.37 Украинская ССР, г. Киев Кат.1»

«За Сталин, За Каганович, За Ворошилов»

Див. також

Бойчукізм

Джерела

http://memorial.org.ua/education/draw/19/17.htm [ 14 грудня 2007 у Wayback Machine.]
http://memorial.org.ua/education/draw/2/k1.htm [ 3 жовтня 2008 у Wayback Machine.]

Примітки

Списки жертв — Падалка Иван Иванович. НИПЦ «Мемориал». Процитовано 8 січня 2024.
. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 7 лютого 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

Посилання

Падалка Іван Іванович // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 37
Марко Роберт Стех «Очима культури» № 37. Про Михайла Бойчука та стиль бойчукізму [ 29 листопада 2018 у Wayback Machine.]
Б. Чигринець. Півень-хвалько. Ілюстрації Івана Падалки. Київ, Державне видавництво України, 1927. [Архівовано 16 травня 2021 у Wayback Machine.]
Барвінок. Збірник для дітей середнього віку. Ілюстрували Іван Падалка та Тимко Бойчук. Київ, 1919.

[memo.ru-1] Списки жертв — Падалка Иван Иванович. НИПЦ «Мемориал». Процитовано 8 січня 2024.

[2] . Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 7 лютого 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()