Єфет Євген Борисович

Євген Борисович Єфет (нар. 21 грудня 1909, Євпаторія, Таврійська губернія — 14 листопада 1941, Фінська затока) — радянський військовий моряк караїмського походження, капітан 3-го рангу, командир есмінця «Гордий».

Єфет Євген Борисович
Народження	21 грудня 1909(1909-12-21)^[1] Євпаторія, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть	14 листопада 1941(1941-11-14) (31 рік) Фінська затока
Країна	СРСР
Освіта	Санкт-Петербурзький військово-морський інститут (1933)
Партія	ВКП(б)^[2]
Звання	капітан 3-го рангу
Війни / битви	радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна
Нагороди

Життєпис

Ранні роки

Народився і виріс в Євпаторії в караїмській сім'ї. З дитинства мріяв стати моряком, захоплювався історією вітчизняного флоту та вивчав все, що пов'язано з військово-морською службою. Під час літніх канікул працював човнярем, корзинщиком в пекарні, матросом на рятувальній станції. У 1927 році закінчив 1-шу Євпаторійську дев'ятирічну школу. У 1929 році переїхав до Ленінграда, працював на заводі «Червоний путиловець».

Служба на Балтиці

У 1930 році вступив до Військово-морського училища імені М. В. Фрунзе, де й став членом Комуністичної партії. Успішно закінчивши в 1933 році училище, направлений викладачем на курси прискореної підготовки командного складу флоту в Кронштадт. У квітні 1934 року домігся переведення на посаду штурмана есмінця «Ленін». З вересня 1935 на тральщику «Клюз» служив спочатку помічником, а згодом і командиром. У листопаді 1937 року був призначений командиром тральщика «Стріла», а в 1939 році — командиром есмінця «Карл Маркс». Зі своїм кораблем брав участь у радянсько-фінській війні, удостоєний ордена Червоного Прапора, а дванадцятьох членів його екіпажу нагородили орденами й медалями.

Напередодні Німецько-радянської війни, в 1940 році, став командиром ескадреного міноносця «Гордий».

Смерть

Під час операції з евакуації гарнізону військово-морської бази Ханко 12 листопада 1941 року загін кораблів у складі есмінців «Суворий» і «Гордий», мінного загороджувача «Урал», 4 тральщиків (Т-206, Т-217, Т-211, Т -215), 6 катерів «малий мисливець» і двох підводних човнів Л-2 і М-98 вийшов у напрямку ВМБ Ханко. На шляху кораблі двічі зазнали торпедних атак, після півночі почали форсування мінного поля, в тралах почалися підриви. В 00:44 14 листопада на міні підірвався й затонув катер МО-301 (весь екіпаж загинув), о 01:05 підірвався й затонув тральщик Т-206 «Верп» (з екіпажу врятовані 21 чоловік, загинули 32 людини). Відразу після вибуху через неузгоджені дії зіткнулися есмінець «Суворий» і тральщик Т-217, при цьому есмінець отримав значну пробоїну. Коли його екіпаж усунув пошкодження й корабель почав набирати хід, біля борту вибухнула міна, корабель втратив хід й отримав значні пошкодження. Для надання йому допомоги повернулися 2 тральщика. Після безуспішної боротьби за порятунок корабля, його екіпаж (230 осіб) прийнятий на борт катерами й тральщиками, есмінець затоплений. Також загинула на мінах підводний човен Л-2 (з екіпажу загинули 49 осіб, врятовано 3 особи), а підводний човен М-98 пропав безвісти (його доля невідома по теперішній час).

До Ханко продовжували рухатися лише есмінець «Гордий», «Урал», 1 тральщик й 3 катери. Протраленої тральщиком смуги було вочевидь замало для безпечного плавання, до того ж всі кораблі «нишпорили» при русі, йти в кільватері один до одного було практично неможливо. У підсумку о 03:20, о 03:30 та в 3:36 есмінець «Гордий» тричі підірвався на мінах, отримав важкі пошкодження й затонув в семи милях на північ від острова Наїссаар. Врятовано були 87 членів екіпажу. Серед загиблих були командир есмінця Є. Б. Єфет, комісар, старпом й інші офіцери, які відмовилися рятуватися раніше своїх підлеглих. О 08:46 на Ханко прибули лише мінний загороджувач «Урал» і 2 катери «малий мисливець» (на їх борту були члени екіпажу загиблого «Гордого»).

Про це повідомлялося в листівці політуправління Червонопрапорного Балтійського флоту, випущеної в 1942 році:

... Корми есмінця так глибоко пішла під воду, що по верхній палубі стало неможливо ходити. Пересуватися по ній можна було тільки поповзом, чіпляючись за скоби і виступи ... До загибелі корабля залишалися лічені секунди, але ні командир, ні комісар не покидали містка. З інших кораблів чули, що з містка гинучого есмінця щось кричали тим, хто чіплявся за якірні пристрої на здибленому баку. Єфет і Сахно підбадьорювали червонофлотців. І раптом пролунав спів. Спершу ледь чутні голоси звучали все голосніше й голосніше. Над нічним морем пливли звуки «Інтернаціоналу». Його співали командир корабля Єфет, воєнком Сахно, співали червонофлотці, що залишилися на кораблі.

Нагороди

• Орден Червоного Прапора (07.02.1940)

Сім'я

Батько — Борис Єфет, столяр, покинув сім'ю, коли Євгенію було 6 місяців.

Мати — Гулюш Рувимовна Єфет, кравчиня.

З 1937 року родина Єфетів проживала в Оранієнбаумі (нині Ломоносов).

Дружина — Валентина Іванівна Єфет (28 січня 1909 — 12 червень 1999), працювала лікарем-терапевтом у поліклініці. У 1972 році при середній школі № 6 Ломоносова (нині ГБОУ ЗОШ № 436) відкритий музей «Бойовий шлях ескадреного міноносця „Гордий“», засновниками якого виступили В. І. Єфет та директор школи Л. А. Мочалова.

• Син — Євген Євгенович Єфет (21 червня 1938 — 3 березня 1993), навчався в Тбіліському Нахімовському училищі, в 1956 році закінчив Вище військово-морське училище радіоелектроніки імені А. С. Попова. Служив флотським офіцером-зв'язківцем, звільнився в запас 1960 року в званні старшого лейтенанта. Працював інженером. Разом з матір'ю і дідом Іваном Івановичем Куровим (1880-1950) похований на Свято-Троїцькому православному кладовищі Ломоносова.
  • Онук — Олександр Євгенович Єфет.

Пам'ять

• Вулиця Євгена Єфетов в Ломоносові (скасована в 2021 році).
• Вулиця Єфета в Євпаторії.
• У 1976 році на Іллічівському суднобудівному заводі побудований теплохід «Євгеній Єфет», який зображений на поштових конвертах, випущених у 1980 і 1982 роках. Належав Євпаторійському морському торговельному порту. На початку 2000-их років виведений з експлуатації, а в 2010 році проданий приватній особі і відбуксирували в Стрілецьку бухту Севастополя. Відновлений, виведений на воду, з 2016 року носить назву «Балаклава».
• Меморіальна дошка на будинку гімназії імені І. Сельвінського в Євпаторії з текстом:

У цій школі, в 30-х роках, навчався командир есмінця «Гордий» Червонопрапорного Балтійського флоту капітан 3-го рангу Є. Єфет, героїчно загинув при обороні п- острова Ханко 14 листопада 1941 року.

• Меморіальна дошка на будинку, де жив Євген Єфет по вул. Караїмській, 66 в Євпаторії. Відкрита у вересні 2020 року.
• 18 листопада 2020 року ім'я Євгена Єфета присвоєно середній загальноосвітній школі № 436 Петродворцового району Санкт-Петербурга.

Примітки

1. https://sites.google.com/eu436spb.ru/museum/экспозиция
2. https://pamyat-naroda.ru/heroes/memorial-chelovek_donesenie76659026/
3. Смирнов, 1973, с. 85.
4. Драчук, Смирнова, Челышев, 1979, с. 62.
5. Правиленко, 1972, с. 105.
6. Павленкова Н. Юность Адмирала // Евпаторийская здравница. — 2020. — № 35 (19432) (9). — С. 12.
7. Трибуц В. П. Балтийцы сражаются. — Воениздат. — М, 2020. — С. 156—168.
8. Правиленко, 1972, с. 106.
9. Ельяшевич, 1993, с. 67.
10. Ельяшевич, 1993, с. 68.
11. Герои битвы за Ленинград : биографический словарь / Доценко В. Д., Гетманец Г. М., Хмыров В. Л., Щербаков В. Н. — СПб. : Судостроение, 2005. — С. 87.
12. Правиленко, 1972, с. 229.
13. М. Корсунский. Командир «Гордого» (рос.)
14. Представители караимских семей // Караимская народная энциклопедия / под ред. Ю. А. Полканова, М. Э. Хафуза, А. И. Очан, Э. И. Чауш, Р. А. Айваза, Э. И. Лебедевой. — М. : ОАО „Астра семь“, 2000. — Т. 6. — С. 68—69. — (Караимская народная энциклопедия) — ISBN S-201-14258-6(1).
15. Мельник, Нина (8 травня 2017). В память о «Гордом». Газета педагогов. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 19 жовтня 2020.
16. Правиленко, 1972, с. 242.
17. Эскадренный миноносец «Гордый» (из сборника «Великая Отечественная в письмах») [Архівовано 20 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
18. Парахуда В. А., Панов В. А. Ораниенбаумский некрополь: Опыт исторической реконструкции // Невский архив. Вып. VII. СПб., 2006. С. 349—392
19. Правиленко, 1972, с. 250.
20. Фуки, 1995, с. 72.
21. Балаклава. fleetphoto.ru. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2020.
22. Кропотов В. С. (11 лютого 2011). Сохранение исторической памяти. ЭКЦ «Кале». Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 27 квітня 2019.
23. Правиленко, 1972, с. 248—249.
24. Рыжков А. И все-таки «Зенит»! // Санкт-Петербургские ведомости. — 2020. — 17 июля.
25. Школе №436 присвоено имя Героя войны Евгения Ефета. Новости Петродворцового района Санкт-Петербурга. 18 листопада 2020. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 19 листопада 2020.

Джерела

• Войскунский Е. Баллада о Финском заливе // Дружба народов. — 2005. — № 3. Архівовано з джерела 18 жовтня 2020. Процитовано 20 травня 2021.
• Никто не забыт, ничто не забыто // Евпатория / В. С. Драчук, В. П. Смирнова, Ю. В. Челышев. — Симферополь : Таврия, 1979. — 160 с. — 50000 прим.
• Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимы / под ред. М. Н. Губогло, А. И. Кузнецова, Л. И. Миссоновой, Ю. Б. Симченко, В. А. Тишкова. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.
• Правиленко Г. Т. Повесть о «Гордом». — Калининград : Калининградское книжное издательство, 1972. — 256 с.
• Смирнов Н. К. Честь командира // Заметки члена Военного совета / Н. К. Смирнов. — М. : Политиздат, 1973. — 192 с.
• Фуки А. Караимы — сыновья и дочери России. — М. : Интерпринт, 1995. — 152 с. — .

Посилання

• Теплоход «Евгений Ефет» [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.] (рос.)