Тарас Трясило також відомий як Повість про гаряче серце і Татари український радянський художній німий фільм 1926 року з

«Тарас Трясило» (також відомий як «Повість про гаряче серце» і «Татари») — український радянський художній німий фільм 1926 року, знятий на Одеській кінофабриці ВУФКУ.

Тарас Трясило
Офіційний україномовний постер №1
Жанр	історичний
Режисер	Петро Чардинін
Сценарист	Василь Радиш
У головних ролях	Амвросій Бучма, Наталя Ужвій, Іван Замичковський, , Матвій Ляров, Іван Капралов,
Оператор	Борис Завєлєв, Олексій Панкратьєв
Кінокомпанія	ВУФКУ Одеса
Тривалість	2268 м. / 62 хв.
Мова	німий (українські інтертитри)
Країна	СРСР
Рік	1926
IMDb	ID 11885930

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тарас Трясило.

Фільм створено за однойменною поемою Володимира Сосюри 1925 року. Знятий в жанрі народної епічної трагедії про боротьбу козаків на чолі з козацьким гетьманом Тарасом Трясилом (Тарасом Федоровичем) проти польської шляхти в XVII столітті.

Сюжет

Дія фільму розгортається в XVII столітті, коли соціальний антагонізм досягає піку. Бідність селян і козацької голоти протиставляється розкішному життю панів, ксьондзів, козацької старшини та польської шляхти. Козаки відбивають напади іновірців-татар, але поступово усвідомлюють, що справжній ворог набагато ближче. Тарас Трясило підіймає козацтво на допомогу повсталим селянам.

Робота знімальної групи

Драматичний історичний наратив, віртуозно зняті масові сцени кінних атак, рукопашних боїв і народних гулянь контрастують із «салонними» сценами в палаці — балами, застіллями, розвагами багатіїв та їхніх сімей в одязі з парчі. Режисер з епічним розмахом і уважністю до деталей вибудовує фактуру фільму та характери персонажів. Типажі козаків підбирали за картиною Рєпіна «Запорожці», яка висіла в кімнаті Чардиніна на Одеській кіностудії. Студія тоді на якийсь час перетворилася на музей зброї та артефактів доби Запорізької Січі, а в Одесі побудували ціле містечко — курені, хати, церкви. Художник фільму звертався за порадами до знавця історії Дмитра Яворницького. Натурні зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Катеринославі та Умані.

Режисер — Петро Чардинін
Сценарист — Василь Радиш
Оператори — Борис Завєлєв, Олексій Панкратьєв
Художник — Василь Кричевський

Акторський склад

Стаття Євгена Деслава в журналі «Кіно» (1928), в якій згадується показ стрічки «Тарас Трясило» у Парижі.

Дві головні ролі в фільмі зіграли провідні актори театру Леся Курбаса «Березіль». Амвросій Бучма втілив романтизований образ запорізького ватажка — Тараса Трясила, роль його сестри, до якої залицяється молодий шляхтич, виконала Наталя Ужвій. У ролі жорстокої панянки — дружина режисера Маргарита Барська, яка в українському кінематографі дебютувала у Довженка в фільмі «Ягідка кохання». Кошового Кобзу виконав відомий театральний актор Іван Замичковський (це його перша кінороль). І хоча «в зморшках його обличчя записана вся історія українського театру», як писав кінокритик Е. Гудін у журналі «Кіно», наприкінці 1920-х років він стане обличчям багатьох фільмів ВУФКУ («Непевний багаж», «Гамбурґ», «Тарас Шевченко», «Два дні», «Беня Крик»).

Амвросій Бучма — Тарас Трясило
Наталія Ужвій — Марина, його сестра
Микола Кучинський — Гетьман
Іван Замичковський — Кобза, кошовий отаман
Маргарита Чардиніна-Барська — Ягелла
Матвій Ляров — польський магнат, батько Ягелли
Леонід Чембарський — Ладислас, син магната
Дмитро Федоровський — шляхтич, друг сина магната
М. Смоленський — гайдук Войцех, дворецький магната
Іван Капралов — Іван, гайдук магната
М. Гершуненко — запорожець Перекоти-Поле
— ксьондз
Афанасій Бєлов — голий запорожець
Олександр Мальський — запорожець Попсуй Шапка

Реліз

Під назвою «Тарас Трясило» фільм вийшов на екрани Києва 15 березня 1927 року та Москви — 25 жовтня 1927 року. Після прем'єри режисерові закидали зухвалу натуралістичність, театральність, ілюстративний етнографізм, формалізм і націоналістичні вподобання.

Картину перемонтовано та озвучено 1937 року під назвою «Повість про гаряче серце».

Віднайдена копія

Фільм довго вважався втраченим, проте 1998 року кінокритик Любомир Госейко віднайшов стрічку на 16-міліметровій плівці в архівах Французької сінематики, де вона зберігалася під назвою «Татари» («Les Tartares»). Зусиллями Національного центру Олександра Довженка плівку привезли до України та реставрували.

Відгуки кінокритиків

Наприкінці 1920-х років фільм не раз показували за кордоном. Про успішний показ у Парижі писав, зокрема, журналіст і режисер Євген Деслав. Згодом у паризькому кіножурналі «Сінеопс» вийшла рецензія на фільм, в якій відзначалася добра гра акторів, гарні краєвиди і «могутність реалізації фільму».

Під час показу в Чернівцях на Буковині, яка в той час була окупована Румунією, фільм викликав фурор, натовп стояв аж на вулиці.

У єврейській газеті «Форвертс», що випускалася в США та активно поширювалася в Східній Європі, «Тарас Трясило» анонсувався як найвидатніший фільм виробництва ВУФКУ: «Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10 000 осіб. Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…»

Джерела та примітки

Госейко Л. Історія українського кінематографа. 1896 — 1995. — К.: KINO-КОЛО, 2005 р. .
Тарас Трясило. vufku.org, 2020
Матеріали взято з друкованого промо-видання 7-го фестивалю німого кіна та сучасної музики «Німі ночі», 2016.
Віднайдений кіношедевр: в Україні реставрували німий фільм про козаків, який заборонили в СРСР

Посилання

Тарас Трясило на сайті vufku.org

[1] Госейко Л. Історія українського кінематографа. 1896 — 1995. — К.: KINO-КОЛО, 2005 р. .

[2] Тарас Трясило. vufku.org, 2020

[source-3] Матеріали взято з друкованого промо-видання 7-го фестивалю німого кіна та сучасної музики «Німі ночі», 2016.

[24тв-4] Віднайдений кіношедевр: в Україні реставрували німий фільм про козаків, який заборонили в СРСР