Федір Васильович Рідигер

Федір Васильович Рідигер (нар. грудень 1783 — пом. 11 червня 1856) — російський військовий діяч, граф, генерал-ад'ютант.

Рідигер Федір Васильович
Народився	грудень 1783 Мітава, Курляндія
Помер	11 червня 1856(1856-06-11)^[1] (72 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	військовослужбовець
Учасник	Наполеонівські війни, Війна четвертої коаліції, Російсько-шведська війна, Французько-російська війна 1812, Війна шостої коаліції, Російсько-турецька війна 1828–1829, Листопадове повстання 1830—1831, Краківське повстання 1846 і придушення Угорського повстання (1848—1849)
Роки активності	з 1799
Посада	член Державної ради Російської імперії^[d]
Військове звання	генерал від кавалерії
Конфесія	лютеранство
Рід	^d
Батько	^d
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Бойову кар'єру розпочав у війну з Наполеоном 1806—1807 років; брав участь у у 1808—1809 роках, був поранений в бою біля кирки Корстула.

Під час російсько-французької війни 1812 року, перебуваючи в армії Вітгенштейна, командував Гродненським гусарським полком; з відзнакою брав участь у боях при Друї, Клястицях, Полоцьку і Чашниках. У 1813 році, перебуваючи в корпусі Клейста, бився при Люцені і Бауцені. У 1814 році був при взятті Парижа.

У 1828 році під час війни з Туреччиною перейшов через Дунай (біля Сатунова) на чолі російського авангарда і примусив Кюстенджі до капітуляції. У бою під Базарджиком розбив восьмитисячний турецький кінний загін. Восени 1828 року отримав посаду командувача 7-м піхотним корпусом і брав участь у всіх вважливих битвах кампанії 1829 року, по закінченні якої був призначений начальником військ у Молдавії.

Під час Польської війни 1831 року успішно діяв проти Дверницького на Волині (бій під Боремлем), проти Ромаріно і Ружицького в Люблінському воєводстві і на лівому березі Вісли.

Коли в 1846 році в Кракові сталися заворушення, був поставлений на чолі російської загону, що зайняв це місто разом з прусськими та австрійськими військами.

У 1847 році отримав титул графа.

Під час придушення Угорського повстання 1849 року, командуючи російським авангардом, невідступно переслідував угорського головнокомандувача Гергея і змусив його до капітуляції під Вілагошем.

У 1850 році призначений членом Державної ради, в 1855 році — головнокомандувачем гвардійським і гренадерського корпусами, пізніше — головою комісії для поліпшень по військовій частині.

Література

• Майков П. Ридигер, Федор Васильевич // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
• Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 533. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо)
• Шилов Д. Н., Кузьмин Ю. А. Члены Государственного совета Российской империи. 1801—1906: Биобиблиографический справочник. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2006. —

Примітки

1. BBLD - Baltisches biografisches Lexikon digital — 2012.
   d:Track:Q18616550