Старий Крим (місто)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Старий Крим (значення).

Стари́й Крим (крим. Eski Qırım) — місто в Україні, в Феодосійському районі Автономної Республіки Крим. Було відоме під різними назвами: Солхат, Крим, Ескі-Крим, Левкополь.

Старий Крим
Герб Старого Криму Прапор Старого Криму
Основні дані
Країна	Україна
Область	Автономна Республіка Крим (окупована й анексована Росією)
Район	Феодосійський район
Код КАТОТТГ:	UA01180630010017505
Засноване	І ст.
Статус міста	з 1784 року
Населення	▼9478 (на 2014 рік)
Площа	9.97 км²
Густота населення	950.65 осіб/км²
Поштові індекси	97345-97347
Телефонний код	+380-6555
Координати	45°01′45″ пн. ш. 35°05′08″ сх. д. / 45.02917° пн. ш. 35.08556° сх. д. / 45.02917; 35.08556
Висота над рівнем моря	450 м
Водойма	р. Чурук-Су,
Назва мешканців	старокри́мець старокри́мка старокри́мці
Відстань
Найближча залізнична станція	Феодосія
До станції	24 км
До обл./респ. центру
- фізична	77 км
- автошляхами	88,9 км
До Києва
- фізична	690 км
- автошляхами	856 км
Міська влада
Рада	Старокримська міська рада
Адреса	97345, Автономна Республіка Крим, Кіровський р-н, м. Старий Крим, вул. Леніна, 70
Вебсторінка	Старокримська міськрада
Міський голова	Котюк Петро Максимович
Старий Крим у Вікісховищі Карта Старий Крим Старий Крим

Розташоване в північно-східній частині Кримських гір. Старий Крим уперше згадується на початку І тисячоліття як таврське м. Карія, з кінця І тисячоліття — Сурхат; з XIII до поч. XV ст. — Солхат (дещо пізніше — Керим) — резиденція намісника золотоординського хана і важливий транзитний пункт торгівлі. Пізніше, по створенні Кримського ханства, втратив своє значення і став називатися Ескі Крим (Старий Крим).

Клімат

Клімат слабовираженним низькогірський (висота бл. 400 м). Знаходячись біля підніжжя г. Агармиш на висоті близько 400 м н. р. м., місто має сприятливі умови для лікувальння легеневих хвороб. Нагріваючись вдень, Агармиш створює до вечора висхідний повітряний потік, що в свою чергу призводить до того, що в Старий Крим надходить повітря з боку Чорного та Азовського морів, а також повітря зі степів Керченського півострова. Змішуючись з повітрям потужного лісового масиву Агармиш і прилеглих околиць морське повітря створює неповторний клімат східного краю кримських гір.

Населення

Старий Крим — місто з найбільшою часткою кримськотатарського населення — 40,8 %.. Динаміка чисельності населення: 1805 рік — 114 осіб (89 кримських татар, 25 циган); 1926 рік — 4738 осіб (1897 росіян, 1183 болгар, 900 греків, 266 кримських татар, 175 українців, 84 євреї, 63 німці); 1939 рік — 5141 осіб; 1989 рік — 9196 осіб; 2001 рік — 9960 осіб; 2011 рік — 9446 осіб.

Історія

Старий Крим. Картина Костянтина Богаєвського

Старий Крим уперше згадується на початку І тисячоліття як таврське м. Карія, з кінця І тисячоліття п. н. Сурхат; з 13 до поч. 15 ст. п. н. Солхат (дещо пізніше — Керим) — резиденція намісника золотоординського хана і важливий транзитний пункт торгівлі. Пізніше, по створенні Кримського ханства, втратив своє значення і став називатися Ескі Крим (Старий Крим).

1783 у складі Криму увійшов до Російської імперії. Григорій Потьомкін планував перетворити місто на адміністративний центр півострова і навіть вигадав для нього нову назву — Сімферополь, проте зрештою центр (разом із назвою) вирішили перенести до Акмесджита, натомість Старий Крим перейменували на Левкополь — так, як спочатку планували назвати Акмесджит. Створений одночасно Левкопольський повіт в 1787 році став Феодосійським, а Левкополь отримав статус позаштатного міста Феодосійського повіту Таврійської губернії (який зберігав до 1917 року). Назва Левкополь зрештою теж не прижилася і за правління Павла I місту повернули звичну назву Старий Крим.

1875 року для міста було створено проєкт герба: на чорному щиті золота голова дракона з червоними очима та язиком; у вільному куті щита герб Таврійської губернії. Проєкт дістав попереднє схвалення Департаменту герольдії Сенату, однак остаточного затвердження не дістав.

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року:

Національність	Відсоток
росіяни	53,79 %
кримські татари	29,17 %
українці	10,22 %
білоруси	0,64 %
вірмени	0.23 %
азербайджанці	0,14 %
поляки	0,11 %
інші/не вказали	5,70 %

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Російська	6 185	62,10 %
Кримськотатарська	2 572	25,82 %
Українська	522	5,24 %
Грецька	49	0,49 %
Білоруська	21	0,21 %
Вірменська	11	0,11 %
Болгарська	8	0,08 %
Румунська	6	0,06 %
Німецька	4	0,04 %
Інші/Не вказали	582	5,85 %
Разом	9 960	100 %

Пам'ятки

У Старому Криму збереглися пам'ятки старовинної архітектури середньовіччя: мечеть хана Узбека (45°02′02″ пн. ш. 35°06′01″ сх. д. / 45.03389° пн. ш. 35.10028° сх. д. / 45.03389; 35.10028) з розташованими поруч руїнами медресе, вірменський монастир Сурб-Хач (45°00′34″ пн. ш. 35°03′53″ сх. д. / 45.00944° пн. ш. 35.06472° сх. д. / 45.00944; 35.06472), руїни мечетей Бейбарса (найстарішої в Криму) та Куршум-Джамі, караван-сараю та церкви Іоанна Хрестителя. В 6 км на південь від міста Старий Крим і в 3 км від монастиря Сурб-Хач знаходиться колишній вірменьський монастир Сурб Степанос. У місті розташований будинок-музей Олександра Гріна (45°01′41″ пн. ш. 35°05′21″ сх. д. / 45.02806° пн. ш. 35.08917° сх. д. / 45.02806; 35.08917), Костянтина Паустовського, музей етнографії кримських татар, літературно-художній музей.

• На північному заході від міста — гірський масив Агармиш (722,5 м н. р. м.);
• На півдні — хребет Туар-Алан (748,2 м н. р. м.);
• На сході — курган Кара-Оба (333,9 м н. р. м.).

Релігія

Мечеть хана Узбека

Мечеть Зубейр-Джамі

Відомі люди

• Євсюков Олександр Євгенович (1978—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Скорий Сергій Анатолійович (* 1949) — український археолог.

Галерея

• Мечеть хана Узбека, початок 14 ст.
• Руїни медресе, кінець 14 ст.
• Руїни візантійської церкви Іоанна Хрестителя, 14 ст.
• Руїни мечеті Бейбарса, найдавнішої мечеті в Криму
• Музей О.Гріна
• Могила О.С.Гріна
• Могила О.Я.Каплера і Ю.В.Друніної
• Комплекс монастиря Сурб-Хач
• Комплекс монастиря Сурб-Хач
• Фонтани монастиря Сурб-Хач
• Колишній монастир Сурб-Стефанос (Георгіївський монастир) (руїни)
• Агармишський ліс
• Музей К.Паустовського

Виноски

1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
2. http://tyzhden.ua/Publication/3334
3. Олексій Мустафін. Вигадані міста Причорномор'я. Краплені карти Російської імперії. Еспресо. 2022-08-18.
4. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
5. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання

• Старий Крим (рос.)
• Сергій Криниця. Eski Qirim — Частина 1. Солхат // Via est Vita. Дорогами України, 22.09.2010
• Погода в Старому Криму
• Картка на сайті ВР^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Додаткова література

• стаття Старий Крим — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Байцар Андрій . Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
• Жарких М. І. Старий Крим // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 808. — .
• Крым Старый // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Домбровский О. И.,Сидоренко В. А. Солхат и Сурб-Хач. Симферополь, 1978.
• Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.