Демич Василь Федорович

Василь Федорович Демич (*6 (18) березня 1858(18580318) — † 28 грудня 1930) — український дерматолог, венеролог, військовий лікар Імператорської армії Романових.

Василь Федорович Демич
Народився	6 (18) березня 1858(1858-03-18) Свеса
Помер	28 грудня 1930(1930-12-28) (72 роки) Київ
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна	УНР
Національність	українець
Діяльність	лікар
Alma mater	Дерптський університет
Галузь	медицина
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Нагороди	Орден Святого Володимира Орден Святого Станіслава
Демич Василь Федорович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Демич.

Доктор медицини (1888). Дослідник військової медицини. Етнограф.

Біографія

Народився 6 березня (за старим стилем) в селі Свеса Чернігівської губернії.

Після отримання початкової освіти вступив на медичний факультет Дерптського університету в Естонії. Свої перші дослідження проводив на кафедрі фармакології під керівництвом професора .

1888 — у Дерптському університеті захистив докторську дисертацію «Studien uber die wichtigsten russischen Volkscheilmittel aus dem Plauzeureiche. Diss., Derpt, 1888» (опублікована та видана німецькою мовою). Пізніше впродовж тривалого часу працював педіатром у лікарні принца О. Ольденбургського в Петербурзі.

З 1896 на військово-медичній службі російської армії.

1891 — переведений до Брест-Литовського військового шпиталю на посаду старшого ординатора.

1899 вже виконував обов'язки ординатора молодшого ординатора Київського військового госпіталю. Цього ж року обраний медичним факультетом Університету Святого Володимира на посаду асистента при клінічному відділенні нашкірних хвороб Київського військового госпіталю.

Крім досліджень народної медицини і педіатрії Демич вивчав дерматовенерологію та внутрішні хвороби у відділені шкірних і венерологічних хвороб клініки професора С. П. Томашевського.

З початком Російсько-японської війни Демич був направлений на Далекий Схід, де він очолив Харбінський зведений № 4 госпіталь. Це був найбільший за кількістю передбачених місць військово-лікувальний заклад. Шпиталь функціонував з 26 травня 1904 по 21 липня 1906.

У повоєнні роки Демич вже був у чині колезького радника. 1907 його нагородили орденом Святого Станіслава 3-го ступеня. В цьому ж році, з дозволу військового міністра, на один рік відряджений закордон (Німеччину та Францію) з метою отримання «высшего научного образования» для вивчення шкірних, венеричних хвороб і сифілісу.

28 серпня 1911 колезький радник Демич відряджався до Новочеркаська строком до 1 жовтня 1910 для боротьби з холерою.

З початком Першої Світової війни очолював один із додаткових шпиталів, що були відкриті у Києві.

Після падіння УНР Демич вже не служив. Його сім'я певний час проживала в Житомирі, пізніше вони переїхали до Трипілля, де Василь Федорович завідував диспансером. Займався лікуванням шкірних і дитячих хвороб.

Помер 28 грудня 1930 р. на 73-му році життя через важку травму, яку отримав при поїздці верхи на виклик до чергового пацієнта. Проходив лікування у Києві, де й помер. Похований у Києві на Лук'янівському кладовищі.

Нащадки та родинні зв'язки

З майбутньою дружиною познайомився у Санкт-Петербурзі. 1883 лікар одружився з випускницею Інституту шляхетних дівиць Єлизаветою Іванівною Янович — для нього це був вже другий шлюб. Від першої жінки, яка померла у пологах, у Демича була дочка Лідія, котра проживала в Києві. У сім'ї Василя Федоровича і Єлизавети Іванівни з'явилось ще троє дітей — дві дочки і син.

Рідний дядько Василя Федоровича — Дмитро Павлович Демич — був землеміром. 1847 йому пощастило зустрітися з Т. Г. Шевченком. Про це Демич написав розповідь «Тарас Григорович Шевченко. До його біографії. 1847 р.».

Примітки

1. Архів оригіналу за 12 листопада 2012. Процитовано 16 жовтня 2012.

Література

• М. П. Бойчак. История Киевского военного госпиталя. Киевский госпиталь в первой половине ХХ века // Преса України.  — Київ, 2006  — С. 51—61 [ 25 вересня 2012 у Wayback Machine.]