Вільям Томас Бекфорд 29 вересня 1760 2 травня 1844 англійський прозаїк мистецтвознавець плантатор і політик У певний час

Вільям Томас Бекфорд (29 вересня 1760 — 2 травня 1844) — англійський прозаїк, мистецтвознавець, плантатор і політик. У певний час він мав репутацію найбагатшого простолюдина Англії. Син та Марії Гамільтон, доньки , він був членом парламенту від в 1784—1790 роках і Гіндона в 1790—1795 та 1806—1820 роках. Бекфорд найбільш відомий за написання готичного роману 1786 року , за будівництво у Вілтширі та в Баті, а також за його велику колекцію творів мистецтва.

Вільям Бекфорд
William Thomas Beckford
Портрет Вільяма (Томаса) Бекфорда, 1782
Народився	29 вересня 1760(1760-09-29) , Лондон, Англія
Помер	2 травня 1844(1844-05-02) (у віці 83 роки) Бат, Сомерсет, Англія
Поховання	^d
Країна	Королівство Велика Британія Сполучене Королівство^[1]
Національність	англієць
Діяльність	письменник, політик, архітектор, прозаїк-романіст, плантатор, колекціонер мистецтва
Відомий завдяки	Письменник, колекціонер.політик
Знання мов	англійська^[2]
Magnum opus	^d
Суспільний стан	рабовласник^[d]
Посада	Член 4-го парламенту Сполученого Королівства^[d], Член 3-го парламенту Сполученого Королівства^[d], Член 5-го парламенту Сполученого Королівства^[d], Член 6-го парламенту Сполученого Королівства^[d], ^d і ^d
Батько	^d^[3]
Мати	^d^[4]^[3]
Брати, сестри	^d
У шлюбі з	^d^[3]
Діти	^d^[3] і ^d^[4]^[3]
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Бекфорд народився 29 вересня 1760 року в лондонському будинку сім'ї за адресою , 22. У віці десяти років він успадкував статок від свого батька , який двічі був лорд-мером міста. Лондон . Він складався з 1 мільйона фунтів стерлінгів готівкою, маєтку у у Вілтширі (включаючи особняк Палладія ), кількох та близько 3000 чорношкірих рабів.

Це багатство дозволило йому віддатися інтересу до мистецтва та архітектури, а також письменства. Він недовго навчався музиці у Вольфганга Амадея Моцарта, але його майстер малювання Александер Козенс мав більший вплив, і Бекфорд продовжував листуватися з ним протягом кількох років, поки вони не посварилися.

5 травня 1783 року Бекфорд одружився з леді Маргарет Гордон, донькою . Однак він був бісексуалом і після 1784 року вибрав самовигнання з британського суспільства, коли його листи до , пізніше 9-го графа Девона, були перехоплені дядьком хлопчика, який розмістив інформацію про їх роман у газетах. Кортні було лише десять років, коли вона вперше зустріла Бекфорда, який був на вісім років старший. Приблизно через шість років було виявлено, що Бекфорд (за словами гостя будинку) «шмагав Кортні в тій чи іншій позі» після того, як знайшов лист, написаний Кортні своєму коханцю. Незважаючи на те, що Бекфорд ніколи не був звинувачений у розбещенні дітей, розпусті чи спробі хуліганства, згодом він вирішив вислати себе на континент разом зі своєю багатостраждальною дружиною, яка померла під час пологів у віці 24 років.

Великий тур Європою Вільяма Бекфорда, показано червоним

Протягом багатьох років вважалося, що Бекфорд водночас мав роман із дружиною свого двоюрідного брата (бл. 1755—1791).

Навчаючись у сера Вільяма Чемберса та Козенса, Бекфорд у 1782 році подорожував до Італії та написав книгу про свої подорожі: «Dreams, Waking Thoughts and Incidents» (1783). Незабаром вийшов його найвідоміший твір — готичний роман (1786), спочатку написаний французькою мовою; він хвалився, що роман був написаний за один підхід протягом трьох днів та двух ночей, хоча є підстави вважати, що це був політ уяви.

Іншими його основними творами були «Memoirs of Extraordinary Painters» (1780), сатиричний твір, і "Letters from Italy with Sketches of Spain and Portugal " (1834) з блискучими описами сцен і манер. У 1793 році він відвідав Португалію, де оселився на деякий час і закрутив роман з молодим музикантом на ім'я Грегоріо Франкі.

Після заклику філософа права Джеремі Бентама в 1817 році до Бекфорда співпрацювати разом з ним у адвокації за скасування смертної кари за содомію, Бекфорд також міг бути автором або одним із авторів , поетичного трактату про захист гомосексуалів.

Однак слава Бекфорда ґрунтується як на його ексцентричності як будівельника та колекціонера, так і на його літературних зусиллях. Будуючи свої будівлі, він зміг розтратити свій статок, який, за оцінками його сучасників, давав йому дохід у 100 000 фунтів на рік. Втрата однієї з ямайських цукрових плантацій була особливо дорогою. Лише 80 000 фунтів стерлінгів від його капіталу залишилися після його смерті.

Колекція мистецтва

, виготовлена з китайської , але прикрашена металевими кріпленнями в Європі, була найпершим виробом китайської порцеляни, документально потрапивши до Європи в 1338 році. Колись ним володів Вільям Бекфорд. Зараз він знаходиться в Національному музеї Ірландії .

Бекфорд був наполегливим і невгамовним колекціонером, який також часто продавав роботи, іноді згодом викуповуючи їх. Його колекція відрізнялася великою кількістю італійських картин кватроченто, які тоді були мало зібрані та відносно недорогі. Незважаючи на його інтерес до романтичного середньовіччя, йому належало небагато середньовічних артефактів, хоча багато творів епохи Відродження. Він також цікавився ефектними азіатськими об'єктами, такими як могольська різьба з твердого каменю . Хоча він уникав класичного мармуру, якого зазвичай шукали добре освічені англійські колекціонери, більшу частину його колекції складали французькі меблі 18-го століття та предмети декоративного мистецтва, які тоді цінувалися надзвичайно високо в порівнянні з картинами за сучасними стандартами. Він купив одину роботу Тернера у 1800 році, коли художнику було лише 25 років (, £157,10), у 1828 році малюнки Вільяма Блейка до " Грея " та кілька робіт Річарда Паркса Бонінгтона, але загалом він віддавав перевагу більш старим творам.

До 1822 року Бекфорд відчував брак коштів і борги. Він виставив на продаж абатство Фонтхілл, для чого було продано 72 000 примірників ілюстрованого каталогу Christie's по гінеї за штуку; огляд перед продажем заповнив кожен фермерський будинок по сусідству відвідувачами з Лондона. Фонтхілл разом із частиною його колекції був проданий перед початком торгів за 330 000 фунтів стерлінгів , який заробив статок на продажу пороху в Індії. Фаркугар відразу виставив на аукціон предмети мистецтва та меблі під час «продажу Фонтхілл» 1823 року, на якому Бекфорд і його зять, герцог Гамільтон, купили багато речей, часто дешевше, ніж перша ціна, яку Бекфорд заплатив, оскільки ринок був дещо пригнічений. Те, що залишилося від колекції, яка зберігалася та доповнювалася в Ленсдаун-Тауер, яка становила фактично другу колекцію, успадкували герцоги Гамільтонські . Значна частина цього була розпорошена під час «розпродажу палацу Гамільтона» 1882 року, одного з головних продажів століття.

Розпродаж у Фонтхілл призвів до гострого відгуку Вільяма Газліта про смак Бекфорда до «пустих раритетів і цікавинок або механічних навичок», тонких палітурок, біжутерії та високоякісних картин, "квінтесенції духу натюрморту ", перевиданого в «Ескізах Картинних галерей Англії» (1824) і багато демонструє свої власні упередження. Твори Бекфорда зараз знаходяться в музеях по всьому світу. Газліт не знав, що продаж був підкріплений лотами, вставленими аукціоністом Філліпсом, які не пройшли перевірку Бекфорда: «Я б не зганьбив свій будинок китайськими меблями», — зауважив він пізніше в житті. " не страждав би від цього у своїй ".

Роботи що належали Бекфорду

Зараз у Національній галереї, Лондон :

Свята Катерина Олександрійська ; Національна галерея заплатила приблизно 6000 фунтів стерлінгів у 1839 році як частину оптової покупки у Бекфорда.
, куплена на розпродажі Джошуа Рейнольдса в 1795 році за 5 фунтів стерлінгів, продана у Fonthill і викуплена Бекфордом на розпродажі Fonthill (як Мантенья) за 52,10 £.
, Джованні Белліні, куплений у 1807 році, 13 гіней, проданий NG у 1844 році за 630 фунтів.
Ексгумація Святого Губерта, Рогіра ван дер Вейдена та майстерні, куплені Бекфордом у 1802 році за 96,12 фунтів стерлінгів, Н. Г. у 1868 році за 1500 фунтів стерлінгів.
у виконанні Дієго Веласкеса, куплений NG за 6300 фунтів стерлінгів на розпродажі в 1882 року, що було дуже високою ціною для іспанської картини того часу.
Тучча і Софонісба, Андреа Мантенья, 1785 фунтів стерлінгів за пару в 1882 році
Поклоніння волхвів, Філіппіно Ліппі, £1227 у 1882 році
Магазин пташників, Герріт Доу
Обрізання, Лука Синьореллі, £3150, 1882.
Святий Ієронім у пейзажі, Чима-да-Конельяно
Богородиця з немовлям і святим Іоанном, Перуджіно .
Вівтарний образ «Розп'яття» Якопо ді Чіоне або "Стиль Орканья ", головний твір треченто в колекції.

Зараз у колекції Фріка :

Клод Лоррен, «Нагірна проповідь», успадкований від батька, прибл. 1656 .
Джентіле Белліні, дож Джованні Моченіго

Інші колекції:

«Альтьєрі-Клоди», тепер в , «Батько Психеї, що приносить жертву в храмі Аполлона», 1663 рік і «Висадка Енея», написана в 1675 році. Відомий показник смаку, оскільки вони були продані з аукціону в маєтку герцога Кентського в 1947 році всього за 5300 фунтів стерлінгів у 1947 році та куплені лордом Ферхейвеном для абатства Англсі, коли Бекфорд заплатив 6825 фунтів стерлінгів у 1799 році та продав їх за 10 500 фунтів стерлінгів у 1808 році, а Філіп Джон Майлз заплатив за них 12 000 фунтів стерлінгів у 1813 році, щоб повісити їх у , що зробило їх одними з найдорожчих картин того часу.
Ваза Рубенса
The , китайська порцелянова ваза 14-го століття, яка є найранішим відомим виробом китайської порцеляни, який прибув до Європи, де її поставили на металеві кріплення 14-го століття. Зараз в Національному музеї Ірландії .

Інші роботи знаходяться в музеї Метрополітен, Нью-Йорк («Мадонна Пезелліно з немовлям і шістьма святими», приписувана Бекфордом Фра Анджеліко; Джованні Белліні, «Богоматір з немовлям», приписана Бекфордом Чімі да Конельяно; Бенджамін Вест, пам'ятні портрети дідуся та бабусі Бекфорда, замовлений у 1797 році для абатства Фонтхілл 13-го століття абатство Мальмсбері Limoges champlevé emal , відповідний комод і секретер, зроблені Жаном-Анрі Різенером для Марії Антуанетти, і два з 400 предметів столового сервізу з мейсенської порцеляни для Принца Оранського, приблизно 1770 р.; Національна художня галерея Вашингтона (Бронзіно, Елеонора Толедська), Колекція Уоллеса (Каналетто та Корнель де Ліон), Музей Гетті (Герріт Доу, Астроном при свічках) Художній музей Волтерс (візантійська агатова ваза Рубенса), Гантінгтонська бібліотека та картинна галерея Джорджа Ромні, портрет Бекфорда в молодості та його подвійний портрет дочок Бекфорда).
Зростаюча база даних (NIRP), що включає (NICE або NICEP), містить список 20 інших робіт із колекції в інших публічних колекціях Великобританії.

Абатство Фонтхілл

Можливість придбати повну бібліотеку Едварда Гіббона дала Бекфорду основу для його власної бібліотеки, а побудував , де розмістив цю колекцію та колекцію мистецтва власника. Лорд Нельсон разом із Гамільтонами відвідував абатство Фонтхілл у 1800 році. Будинок був завершений в 1807 році. Бекфорд увійшов до парламенту як член від , а пізніше від , покинувши парламент, прийнявши ; але він жив здебільшого усамітнено, витрачаючи значну частину багатства свого батька, не додаючи його.

У 1822 році він продав Фонтхілл і значну частину своєї колекції творів мистецтва Джону Фаркугару за 330 000 фунтів стерлінгів і переїхав до Бата, де купив № 20 і № 1 Lansdown Place West, об'єднавши їх одноповерховою аркою. перекинуто через під'їзну дорогу. У 1836 році він також купив № 18 і 19 (залишивши № 18 порожнім, щоб забезпечити спокій і тишу). Більша частина абатства Фонтхілл зруйнувалася під вагою його погано побудованої вежі в ніч на 21 грудня 1825 року. Уламки повільно видаляли, залишивши лише фрагмент, який зберігся як приватний будинок. Це перша частина, до якої увійшла святиня святого Антонія — покровителя Бекфорда, коли він жив у Лісабоні .

Lansdown Crescent і Lansdown Tower (Вежа Бекфорда)

Гробниця Бекфорда з вежею на задньому плані

Останні роки Бекфорд провів у своєму будинку в Ленсдаун Кресент, Бат, і в цей час він доручив архітектору спроектувати вражаючу дурість на північному кінці його землі на пагорбі Ленсдаун: , тепер відому як , в якій він зберігав багато своїх скарбів. Зараз вежа належить та управляється Beckford Tower Trust як музей Вільяма Бекфорда; частина нерухомості здана в оренду , що робить її доступною для публічної оренди як вражаючий будинок для відпочинку. Музей містить численні гравюри та хромолітографії оригінального інтер'єру вежі, а також меблі, замовлені Бекфордом спеціально для вежі та поступово зібрані завдяки зусиллям Bath Preservation Trust та інших. У ній також є багато інформації про Бекфорда, включно з об'єктами, пов'язаними з його життям у Баті, у Фонтхілл та інших місцях.

Після його смерті в 2 травня 1844 року, у віці 84 років, його тіло поклали в саркофаг і помістили на штучний курган, як це було у звичаї саксонських королів, від яких він стверджував, що походить. Бекфорд хотів, щоб його поховали на території вежі Ленсдаун, але його тіло було поховано на в Лінкомб-Вейл 11 травня 1844 року (до нього можна дістатися з дороги Ральфа Аллена). Вежу продали місцевому митарю, який перетворив її на пивний сад. Зрештою його викупила молодша дочка Бекфорда, , яка передала землю навколо нього парафії Волкот для освячення під кладовище в 1848 році. Це дозволило перепоховати останки Бекфорда біля вежі, яку він любив.

Спроектована Бекфордом могила, масивний саркофаг із полірованого рожевого граніту з бронзовими гербовими дошками, тепер стоїть на пагорбі кладовища, оточеного овальним ровом. З одного боку саркофагу є цитата з : «Смиренно насолоджуючись найціннішим даром небес для людини — Надією», а з іншого рядки з його вірша «Молитва» : «Вічна сила! Даруй мені крізь очевидні хмари один минущий відблиск твоєї світлої сутності в мою передсмертну годину».

Генрі Гудрідж спроектував візантійські вхідні ворота на кладовище, оточені бронзовими поручнями, які оточували оригінальну гробницю Бекфорда на цвинтарі Батського абатства.

Кладовище Уолкот закрите для поховань, але все ще відкрите для відвідування, як і вежа у звичайні дні року. (Див. веб-сайт Bath Preservation Trust.)

Інші роботи

Як письменника Бекфорда запам'ятали , сприйняття якого з усіх боків задовольнило його амбіції щодо кар'єри в belles-lettres, а також своїми мемуарами про подорожі «Італія: з деякими замальовками Іспанії та Португалії». Після Ватека він роздався двома пародіями на поточну культурну моду: типовим сентиментальним романом у «Сучасному романі, або Елегантний ентузіаст» (1796) та , сатирою на романи , написаною як «Джакетта Агнета Маріана Дженкс, монастиря Белгроув в Уельсі»;, а також опублікував «Біографічні спогади видатних художників» (1780), літературний жарт, який нагадує серйозні біографічні енциклопедії. Наприкінці свого життя він опублікував збірку подорожніх листів під назвою «Спогади про екскурсію до монастирів Алкобаса і Баталья» (1835), спогади про подорож, здійснену в 1794 році.

Beckford, William (1834). Italy, with sketches of Spain and Portugal. 1.
Beckford, William (1834). Italy, with sketches of Spain and Portugal. 2.

Спадок

Бекфорд залишив двох доньок, молодша з яких (, іноді звана Сьюзен) була одружена з Олександром Гамільтоном, 10-м герцогом Гамільтона, і успадкувала більшу частину його колекції, яку потім перемістили на північ до , який зараз зруйновано. Старша, Маргарет Марія Елізабет Бекфорд, вийшла заміж за генерал-лейтенанта. Джеймс Орд.

Бекфорда зіграв в постановці Центрального телебачення 1982 року «Я пам'ятаю Нельсона», і за останні десятиліття він був темою кількох біографій.

Бекфорд написав значну кількість музики, більшу частину якої заручив його amanuensis , з яким він співпрацював над своєю найбільшою композицією: Arcadian Pastoral . Нотні рукописи, які лежали серед речей Бекфорда в Гамільтонському палаці, були куплені та подаровані Безілу Блеквеллу як прощальний подарунок. Він, у свою чергу, заповів їх Бодліанській бібліотеці . У 1998 році Майкл Максвелл Стір відредагував і опублікував всю музику Бекфорда, включно зі збіркою Modinhas Brasileiras, яка була скопійована для нього під час його перебування в Сінтрі в 1787 році. Вони особливо цікаві, оскільки є другим збереженим зразком цієї португальської пісні. Видання доступне в шести томах від The Beckford Edition. З нею можна ознайомитися в Бодліані та в інших місцях.

Культурні посилання

За словами Е. Г. Колріджа, Бекфорд — це особа, про яку йдеться в короткій поемі лорда Байрона «Притча про багача і Лазаря» . Байрон описує особу великого багатства, «розумну, як у Генії, так і в Першому багатстві», яка відчуває, як «фляга Гніву на твоїй високій голові лопне», коли її «спокушають до нечестивих вчинків» і «вражають нечесна жага безіменного злочину».. Байрон також згадує про нього в Чайльд Гарольді, пісня I, строфа 22.

У 1974 році опублікував Fonthill: A Comedy, сатиричний портрет Бекфорда.

Нотатки

Other sources give a different day (1st October) or year (1759) or location (, Wiltshire) for his birth.

Примітки

LIBRIS — 2006.
d:Track:Q1798125
Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
Kindred Britain
d:Track:Q75653886
Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259d:Track:Q21401824
John Burke, Genealogical and Heraldic History of The Commoners of Great Britain and Ireland, vol. 1, London, 1833, p. 678.
William Beckford. Britannica. Encyclopaedia Britannica Inc. Процитовано 15 лютого 2022.
Beckford, William (1759-1844) . Dictionary of National Biography. London: Smith, Elder & Co. 1885–1900. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()
William Thomas Beckford - Profile & Legacies Summary. Centre for the Study of the Legacies of British Slavery. University College, London - Department of History. Процитовано 15 лютого 2022.
Beattie, Sarah. William Beckford (1760–1844). National Trust for Scotland. Процитовано 15 лютого 2022.
Frost, Amy. Big Spenders: The Beckfords and Slavery. BBC. Процитовано 11 січня 2014.
Beckford and the Slave Trade https://beckfordstower.org.uk/wp-content/uploads/2012/08/Beckfords-and-Slavery-leaflet-2007.pdf Retrieved 18 December 2020.
Bryson, Bill (2011). At Home: A Short History of Private Life (англ.). New York: Anchor Books. с. 175. ISBN .
Rogers, T.D. Catalogue of the papers of William Beckford, 1772–1857. Bodleian Library, University of Oxford. Процитовано 11 січня 2014.
Griffin, Gabriele (16 червня 2004). Who's Who in Lesbian and Gay Writing. ISBN .
William Thomas Beckford. NNDB. Процитовано 11 січня 2014.
Murray, Christopher John (2013). Encyclopedia of the Romantic Era, 1760-1850. Routledge. ISBN .
Makdisi, Saree (2008). The Arabian Nights in Historical Context: Between East and West. Oxford University Press. с. 177—179. ISBN .
Keymer, Thomas (2013). Vathek. Oxford University Press. с. xvi. ISBN .
Biography of Beckford, William (English patron, writer, collector, and amateur architect, 1760–1844). Holburne Museum. Процитовано 11 січня 2014.
Peter Parker (24 червня 1998). A life as a Gothic fantasy. The Independent.
Upchurch, Charles, Beyond The Law: The Politics Of Ending The Death Penalty For Sodomy In England, Temple University Press, 2021, passim.
Reitlinger, Vol. I, 85 and 250
"He is fortunate who can find a vacant chair within twenty miles of Fonthill, " a contributor to The Times reported. «Ostrich feathers, which by their very waving we can trace back to Piccadilly are seen nodding at a casement window over a dispopulated poultry yard». (quoted in Lewis Saul Benjamin, The life and letters of William Beckford of Fonthill, 1910:315).
Quoted in Lewis Saul Benjamin, The life and letters of William Beckford of Fonthill, 1910:314.
Beckfordiana: "Fonthill Abbey" (1824). c18.net.
Reitlinger, Vol. II, pp. 82–85.
Reitlinger, Vol. I, p. 85, and passim, Vols I—II.
(Benjamin 1910:320) Beckford was dismissive of Walpole, who "hated me, " he told Cyrus Redding. «I began Fonthill two or three years before his death. Mischief-making people annoyed him by saying that I intended to buy up all his nic-nackery [sic] when he was dead. Some things I might have wished to possess — a good deal I would not have taken as a gift. The place was a miserable child's box — a species of gothic mousetrap — a reflection of Walpole's littleness…. My having his playthings he could not tolerate, even in idea, so he bequeathed them beyond my reach.» (Benjamin 1910:299). The Strawberry Hill sale of 1842 gave him his opportunity.
Reitlinger, Vol. I
Davies, 59; Reitlinger, Vol. I, p. 122
Davies, 55; Reitlinger, Vol. I, p. 122
Reitlinger, Vol. I, pp. 130 and 217
Reitlinger, Vol. I, p. 135
Davies, p. 287
All 1882 prices from Reitlinger, Vol. I, pp. 128—129
Davies, p. 145.
Davies, p. 402.
Davies, p. 398/
. frick.org. Архів оригіналу за 14 червня 2016. Процитовано 22 вересня 2023.
Getty Provenance Index
Albert Ten Eyck Gardner, «Beckford's Gothic West» The Metropolitan Museum of Art Bulletin, New Series, 13.2 (October 1954), pp. 41–49 describes and illustrates Beckford objects in the Metropolitan Museum.
Getty Provenance Index and Reitlinger, passim
The National Inventory of Continental European Paintings.
Ostergard (2001), p. 275.
Noted by W. H. Rogers, «The Reaction Against Melodramatic Sentimentality in the English Novel, 1796—1830», Modern Language Notes 1934.
Both noted by W. H. Rogers, «The Reaction Against Melodramatic Sentimentality in the English Novel, 1796—1830», Modern Language Notes 1934.
, 1822: Sept. pp. 202; Temple Bar, 1900:June p. 182.
Beckford Intro. msteer.co.uk.

Джерела

- «Davies»: National Gallery Catalogues: Catalogue of the Earlier Italian Schools, ^[en], National Gallery Catalogues, London 1961, reprinted 1986,
- Getty Provenance Research databases (Public collections etc.)
- ^[en]; The Economics of Taste, Vol I: The Rise and Fall of Picture Prices 1760—1960, Barrie and Rockliffe, London, 1961
- Hugh Chisholm, ред. (1911). Beckford, William . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 3. Cambridge University Press. (англ.)
- Garnett, Richard (1885). Beckford, William (1759–1844) . У (ред.). Dictionary of National Biography. Т. 4. London: Smith, Elder & Co. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()
- McConnell, Anita. Beckford, William Thomas (1760–1844). (Oxford Dictionary of National Biography) (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/1905. {{}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER25=, |HIDE_PARAMETER24=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER3=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER27= та |HIDE_PARAMETER12= () (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
- Ostergard, Derek E., ред. (2001). William Beckford 1760–1844: An Eye for the Magnificent. Yale University Press. ISBN .

Додаткова література

Alexander, Boyd, ред. (1957). Life at Fonthill 1807-1822 with Interludes in Paris and London. From the Correspondence of William Beckford. Rupert Hart-Davis.
Alexander, Boyd, ред. (1954). The Journal of William Beckford in Portugal and Spain 1787-1788. Rupert Hart-Davis.
Alexander, Boyd (1962). England's Wealthiest Son: A Study of William Beckford. Centaur.
Brockman, H. A. N. (1956). The Caliph of Fonthill. Werner Laurie.
Gemmett, Robert J., ред. (1972). Dreams, Waking Thoughts and Incidents by William Beckford of Fonthill. Edited with an Introduction and Notes. Fairleigh Dickinson University Press. ISBN .
Gemmett, Robert J., ред. (1971). Sale Catalogues of Libraries of Eminent Persons. Vol. 3: William Beckford. Mansell/Sotheby.
Gemmett, Robert J. (2003). Beckford's Fonthill: The Rise of a Romantic Icon. Michael Russell. ISBN .
Gemmett, Robert J. (2000). The Consummate Collector: William Beckford's Letters to his Bookseller. Michael Russell. ISBN .
(1976). William Beckford. Compton Russell. ISBN .
Millington, Jon (1973). Beckford's Tower, Lansdown, Bath. L. T. Hilliard.
Millington, Jon (2008). William Beckford. A Bibliography. The Beckford Society. ISBN .
(1998). William Beckford: Composing For Mozart. John Murray. ISBN .
Ostergard, Derek E., ред. (2001). William Beckford 1760–1844: An Eye for the Magnificent. Yale University Press. ISBN .

Посилання

Beckfordiana: веб-сайт Вільяма Бекфорда
Нортон, Ріктор. «Вільям Бекфорд: Дурень із Фонтхіла», Історія та література геїв, оновлено 16 листопада 1999 р., доступ 2 березня 2013 р.
Нортон, Ріктор. «Гей-скрапбуки Вільяма Бекфорда», історія та література геїв, оновлено 16 листопада 1999 р., доступ 2 березня 2013 р.
Нортон, Ріктор. «Візит у Фонтхілл», « Гей-історія та література»., оновлено 30 червня 2000 р., доступ 2 березня 2013 р.
Його некролог з Bath and Cheltenham Gazette, с. 3
Вхід до абатства Фонтхілл від The DiCamillo Companion до британських та ірландських заміських будинків
Зображення Ленсдаунської вежі (Бекфордської вежі) у Баті
Трест збереження Бату
Landmark Trust
William Thomas Beckford на сайті Бібліотеки Конгресу (записів у каталозі: 72)
Колекція Вільяма Бекфорда . Загальна колекція. Бібліотека рідкісних книг і рукописів Бейнеке.

Праці

Free eBooks by William Beckford at Manybooks

[10] Other sources give a different day (1st October) or year (1759) or location (, Wiltshire) for his birth.

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q856638"_data-entity-id="Q1798125">[https://libris.kb.se/katalogisering/xv8bfb6g3gz2k3c_LIBRIS]<span_class="wef_low_priority_links">_—_2006.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q1798125]]</div>-1] LIBRIS — 2006.
d:Track:Q1798125

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q36524_citetype_Q7094076_citetype_Q27031827_citetype_Q595971"_data-entity-id="Q19938912"><i_class="wef_low_priority_links">[[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]</i>_[http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb11890896m_BNF]:_платформа_відкритих_даних<span_class="wef_low_priority_links">_—_2011.</span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]</div>-2] Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q33270056_citetype_Q7094076"_data-entity-id="Q75653886">[[:d:Q75653886|Kindred_Britain]]<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q75653886]]</div>-3] Kindred Britain
d:Track:Q75653886

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q35127_citetype_Q33270056_citetype_Q7094076"_data-entity-id="Q21401824"><i_class="wef_low_priority_links">[[:d:Q67129259|Lundy&nbsp;D.&nbsp;R.]]</i>_The_Peerage<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q67129259]][[d:Track:Q21401824]]</div>-4] Lundy D. R. The Peerage
d:Track:Q67129259d:Track:Q21401824

[5] John Burke, Genealogical and Heraldic History of The Commoners of Great Britain and Ireland, vol. 1, London, 1833, p. 678.

[6] William Beckford. Britannica. Encyclopaedia Britannica Inc. Процитовано 15 лютого 2022.

[7] Beckford, William (1759-1844) . Dictionary of National Biography. London: Smith, Elder & Co. 1885–1900. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= ()

[8] William Thomas Beckford - Profile & Legacies Summary. Centre for the Study of the Legacies of British Slavery. University College, London - Department of History. Процитовано 15 лютого 2022.

[9] Beattie, Sarah. William Beckford (1760–1844). National Trust for Scotland. Процитовано 15 лютого 2022.

[11] Frost, Amy. Big Spenders: The Beckfords and Slavery. BBC. Процитовано 11 січня 2014.

[12] Beckford and the Slave Trade https://beckfordstower.org.uk/wp-content/uploads/2012/08/Beckfords-and-Slavery-leaflet-2007.pdf Retrieved 18 December 2020.

[13] Bryson, Bill (2011). At Home: A Short History of Private Life (англ.). New York: Anchor Books. с. 175. ISBN .

[14] Rogers, T.D. Catalogue of the papers of William Beckford, 1772–1857. Bodleian Library, University of Oxford. Процитовано 11 січня 2014.

[15] Griffin, Gabriele (16 червня 2004). Who's Who in Lesbian and Gay Writing. ISBN .

[16] William Thomas Beckford. NNDB. Процитовано 11 січня 2014.

[17] Murray, Christopher John (2013). Encyclopedia of the Romantic Era, 1760-1850. Routledge. ISBN .

[18] Makdisi, Saree (2008). The Arabian Nights in Historical Context: Between East and West. Oxford University Press. с. 177—179. ISBN .

[19] Keymer, Thomas (2013). Vathek. Oxford University Press. с. xvi. ISBN .

[20] Biography of Beckford, William (English patron, writer, collector, and amateur architect, 1760–1844). Holburne Museum. Процитовано 11 січня 2014.

[21] Peter Parker (24 червня 1998). A life as a Gothic fantasy. The Independent.

[22] Upchurch, Charles, Beyond The Law: The Politics Of Ending The Death Penalty For Sodomy In England, Temple University Press, 2021, passim.

[23] Reitlinger, Vol. I, 85 and 250

[24] "He is fortunate who can find a vacant chair within twenty miles of Fonthill, " a contributor to The Times reported. «Ostrich feathers, which by their very waving we can trace back to Piccadilly are seen nodding at a casement window over a dispopulated poultry yard». (quoted in Lewis Saul Benjamin, The life and letters of William Beckford of Fonthill, 1910:315).

[25] Quoted in Lewis Saul Benjamin, The life and letters of William Beckford of Fonthill, 1910:314.

[26] Beckfordiana: "Fonthill Abbey" (1824). c18.net.

[27] Reitlinger, Vol. II, pp. 82–85.

[28] Reitlinger, Vol. I, p. 85, and passim, Vols I—II.

[29] (Benjamin 1910:320) Beckford was dismissive of Walpole, who "hated me, " he told Cyrus Redding. «I began Fonthill two or three years before his death. Mischief-making people annoyed him by saying that I intended to buy up all his nic-nackery [sic] when he was dead. Some things I might have wished to possess — a good deal I would not have taken as a gift. The place was a miserable child's box — a species of gothic mousetrap — a reflection of Walpole's littleness…. My having his playthings he could not tolerate, even in idea, so he bequeathed them beyond my reach.» (Benjamin 1910:299). The Strawberry Hill sale of 1842 gave him his opportunity.

[30] Reitlinger, Vol. I

[31] Davies, 59; Reitlinger, Vol. I, p. 122

[32] Davies, 55; Reitlinger, Vol. I, p. 122

[33] Reitlinger, Vol. I, pp. 130 and 217

[34] Reitlinger, Vol. I, p. 135

[35] Davies, p. 287

[36] All 1882 prices from Reitlinger, Vol. I, pp. 128—129

[37] Davies, p. 145.

[38] Davies, p. 402.

[39] Davies, p. 398/

[40] . frick.org. Архів оригіналу за 14 червня 2016. Процитовано 22 вересня 2023.

[41] Getty Provenance Index

[42] Albert Ten Eyck Gardner, «Beckford's Gothic West» The Metropolitan Museum of Art Bulletin, New Series, 13.2 (October 1954), pp. 41–49 describes and illustrates Beckford objects in the Metropolitan Museum.

[43] Getty Provenance Index and Reitlinger, passim

[44] The National Inventory of Continental European Paintings.

[45] Ostergard (2001), p. 275.

[46] Noted by W. H. Rogers, «The Reaction Against Melodramatic Sentimentality in the English Novel, 1796—1830», Modern Language Notes 1934.

[47] Both noted by W. H. Rogers, «The Reaction Against Melodramatic Sentimentality in the English Novel, 1796—1830», Modern Language Notes 1934.

[48] , 1822: Sept. pp. 202; Temple Bar, 1900:June p. 182.

[49] Beckford Intro. msteer.co.uk.

[1]

[2]

[3]

[4]