Це стаття про монастир Дадіванк Стаття про село у якому розташований монастир Дадіванк село lon sec lat dir region lon d

Це стаття про монастир Дадіванк. Стаття про село, у якому розташований монастир — Дадіванк (село)

lon_sec = lat_dir = region = lon_dir = lat_sec = lat_min = скасований = CoordScale = lon_min =
Дадіванк вірм. Դադիվանք
Вигляд на монастир Вигляд на монастир
40°09′41″ пн. ш. 46°17′16″ сх. д. / 40.1613917° пн. ш. 46.2880139° сх. д. / 40.1613917; 46.2880139Координати: 40°09′41″ пн. ш. 46°17′16″ сх. д. / 40.1613917° пн. ш. 46.2880139° сх. д. / 40.1613917; 46.2880139
Країна	Азербайджан
Місто	с. Дадіванк
Район
Конфесія	Вірменська апостольська церква
Єпископство	Арцаська єпархія
Тип	монастир і пам'ятка культури
Стиль	вірменська архітектура
Перша згадка	IX століття
Дата заснування	IX століття




Статус	діючий
Дадіванк Дадіванк (Азербайджан)

Медіафайли у Вікісховищі

Дадіванк (вірм. Դադիվանք), інша назва Хутаванк (вірм. Խութավանք, дослівно «монастир на холмі») — вірменський монастир IX–XIII ст., розташований у селі Дадіванк Шаумянівського району Нагірно-Карабаської Республіки (офіційно — Кельбаджарського району Азербайджану) у півкілометрі на північ від річки Трту/Тертер. Архітектурний комплекс розташований на схилі пагорбу, з усіх сторін оточений лісами.

Після завершення Другої карабаської війни, з листопада 2020 року монастир контролював російський «миротворчий контингент». З середини квітня 2024 року монастир Худаванг охороняється азербайджанською поліцією.

Етимологія

Перша назва пов'язана з ім'ям Св. Даді, який проповідував християнство на заході Вірменії і був учнем Тадея, апостола з сімдесяти учнів Христа. За переказами монастир був побудований над його могилою.

Друга назва походить від вірменського «хут» (пагорб) і «ванк» (монастир): «монастир на пагорбі».

Історія

Перше святилище на могилі загиблого в I столітті н. е. Св. Даді було побудоване в ранньому середньовіччі.

Перші згадки монастиря відносяться до IX століття.

У першій половині XIII століття монастирські споруди, зруйновані вщент сельджуками були відновлені, з'явилися нові споруди. Цей час вважається періодом розквіту монастиря. В 1214 році Арзухатун Арцруні, дружиною Вахтанга Тагаворазна була зведена соборна церква монастиря, першою половиною століття також датований притвор-каплиця єпископа Грігора.

До кінця XVIII століття монастир був великим культурно-релігійним центром, обслуговувало монастир велике мирське селище Хут.

Починаючи з XVIII століття монастир починає втрачати свої землі, населення десятків сусідніх сіл, в тому числі, і тих, що належали монастирю були насильно переселено до Персії. Наприкінці XVIII століття 300 сімей покинули Хут і переселилися в Ериванську губернію.

У XIX столітті монастир остаточно спорожнів. Відвідавши монастир у середині століття архієпископ Саргіс Джалалянц описував руїни, які «служили укриттям для розбійників, які здійснювали набіги на Арцах» (на території монастиря поселилися курди і айруми). Древні святині були перетворені на пасовища «для худоби овець і скоту». Перед льохами та кімнатами розкинулися покинуті великі сади, де ще продовжують рости вже здичавілі плодові дерева. Наприкінці того ж століття журнал «Арарат» писав:

Монастир Тадея своїми спорудами схожий на багатий квартал велелюдного міста, якому подих і життя надає тільки присутність людей.

Після приєднання Східної Вірменії до Росії, в 1830-і роки митрополит Багдасаров Асан-Джалалян почав рух по поверненню монастиря, підтриманий пізніше Католікосом всіх вірмен і новим настоятелем монастиря ієреєм Аствацатуром. На початку 1910-х років керуючим монастирських володінь був призначений житель Тіфліса, Мікаеловіч Левон Тер-Аветікян, який, зібравши необхідні документи, звернувся до суду. Всупереч позитивній для монастиря Постанові суду, кочівники тривалий час не бажали покидати присвоєнні землі. Проте до 1917 року Тер-Аветікяну вдалося домогтися переходу до монастиря численних пасовищ.

Із встановленням радянської влади всі монастирські володіння було націоналізовано, а Дадіванк був переданий у підпорядкування азербайджанській владі і знову обезлюднів.

Незабаром після переходу контролю над монастирем до Нагірно-Карабаської Республіки у березні 1993 року, тут були розпочаті реставраційні роботи на кошти Вірменської Апостольської Церкви та держави. Роботи тривають і досі.

У 1994 р. Дадіванк був знову освячений і в наш час^[] є діючим монастирем Арцаської єпархії Вірменської апостольської церкви.

У липні 2007 року у Дадіванку були проведені розкопки, в результаті яких були виявлені мощі святого Даді.

Фотогалерея

Загальний вигляд монастиря
Фасад притвору-каплиці
Вигляд на дзвіницю з боку воріт
Хачкари у дзвіниці

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дадіванк

Див. також

Посилання

Рачья Арзуманян. Бастион духа.^{[недоступне посилання з квітня 2019]}(рос.)

Примітки

Віктор Голобородько (17 квітня 2024). РОСІЯ ВИВОДИТЬ ВІЙСЬКА З КАРАБАХУ ЧЕРЕЗ ДАГЕСТАН. Дзеркало тижня.
Рубен ЗАРГАРЯН: Карабахская реконкиста. «Карабахский курьер», № 3(25)/2008(рос.)

[1] Віктор Голобородько (17 квітня 2024). РОСІЯ ВИВОДИТЬ ВІЙСЬКА З КАРАБАХУ ЧЕРЕЗ ДАГЕСТАН. Дзеркало тижня.

[2] Рубен ЗАРГАРЯН: Карабахская реконкиста. «Карабахский курьер», № 3(25)/2008(рос.)