Ptah, the El Daoud

Ptah, the El Daoud — третій сольний альбом Еліс Колтрейн, записаний і випущений у 1970 році. Альбом був записаний у підвалі її будинку в Дікс-Гіллс на Лонг-Айленді, штат Нью-Йорк.

Ptah, the El Daoud
Студійний альбом
Виконавець	Еліс Колтрейн
Дата випуску	Вересень 1970
Записаний	26 січня 1970
Жанр	Постбоп
Тривалість	46:03
Мова	^d
Лейбл	Impulse!
Продюсер	Ед Мішель
Хронологія Еліс Колтрейн
Попередній (1969) Journey in Satchidananda (1971) Наступний

Це був перший альбом Колтрейн з мідними духовими (окрім одного треку на A Monastic Trio 1968 року, на якому Фароа Сандерс грав на бас-кларнеті). Сандерс записаний на правому каналі, а Джо Гендерсон — на лівому. Колтрейн зазначала: «Джо Гендерсон більше на інтелектуальній стороні, в той час як Фароа більш абстрактний, більш трансцендентний».

Всі композиції були написані Еліс Колтрейн. Заголовний трек названо на честь єгипетського бога Птаха, «El Daoud», що в перекладі з арабської означає «коханий». «Турія», згідно з анотацією, «була визначена Колтрейн як „стан свідомості — високий стан нірвани, мета людського життя“, а 'Рамакрішна' — бенгальський релігійний діяч XIX століття, а також позначає рух, заснований його учнями». На «Blue Nile» Колтрейн переходить від фортепіано до арфи, а Сандерс і Гендерсон — від тенор-саксофонів до альтових флейт.

Дизайн обкладинки альбому створив Джим Еванс.

Відгуки критиків

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело	Рейтинг
AllMusic
The Penguin Guide to Jazz Recordings
The Rolling Stone Jazz & Blues Album Guide

У рецензії для AllMusic Стейша Профрок назвала Ptah, the El Daoud «справді чудовим альбомом», написавши «Слухачі, які віддаються йому, виходять з іншого боку його 46 хвилин перетвореними. Від очищувального катарсису перших моментів заголовного треку до останніх моментів „Mantra“, з її безладним фортепіанним танцем і пристрасними стрічками тенора, що вилітають у всесвіт, альбом резонує красою, ясністю та емоціями… Поза увагою і роками похований у невідомості, цей альбом заслуговує на те, щоб його сприйняли як перлину, якою він є.» Марк Річардсон писав для Pitchfork: «На цьому альбомі Колтрейн надзвичайно багатогранна, в деяких моментах занурюючись у сітчастий містицизм, в той час як в інших місцях зосереджується на логічному, дисциплінованому соло. Відлуння її заземлення в постбоп-джазі все ще присутнє, хоча й менше, ніж на її дебютному альбомі 1968 року A Monastic Trio. Восьмихвилинна 'Turiya and Ramakrishna' охоплює весь діапазон і містить деякі з її найкращих фортепіанних партій на записі, коли вона переходить від жорсткого блюзу головної теми до ширяючого, імпресіоністичного і, так, арфоподібного шквалу нот, які, здається, зависають у просторі».

На сайті JazzIz Метт Мікуччі включив альбом до свого списку «П'ять найважливіших альбомів 1970», назвавши його «кульмінацією її 'першого періоду', позначеного музикою, що нагадує її співпрацю з покійним чоловіком Джоном та її дослідженнями концертної арфи як імпровізаційного інструменту». Морган Енос у статті для сайту Ґреммі назвав альбом «потойбічним, але просякнутим блюзом», і заявив, що він «містить велику гіпнотичну силу та емоційну важливість». Стаття містить вшанування від багатьох музикантів, включаючи менеджера та продюсера лейблу ESP-Disk Стіва Голтьє, який зазначив: «У мене є певна пристрасть ставити цей альбом у ряд DIY-записів… Це чорношкіра артистка, яка бере під контроль свою музику», та Мелвін Гіббс, який прокоментував: «Він домашній. У ньому є відчуття недільного дня після церкви… таке відчуття, ніби ваші родичі грали для вас. Це викликає у мене асоціації». Щодо того, що альбом був записаний у період скорботи після смерті Джона Колтрейна, піаністка Кет Торен зазначила: «У неї було четверо маленьких дітей, і вона втратила кохання всього свого життя. Я думаю, що це величезна втрата. Це говорить про її силу як жінки, яка продовжує йти вперед, незважаючи на всі негаразди, що відбуваються в її житті. Мені було б цікаво дізнатися про її мережу підтримки і про те, як вона змогла створити цю неймовірну роботу в таких складних умовах».

Автори Penguin Guide to Jazz Recordings писали: «Птах — найвищий аватар Бога в єгипетській релігії, а заголовна п'єса — це хвилеподібне есе про трансцендентність, парні горни, що звучать з абсолютно різних напрямків… Їхнє подвоєння на альт-флейті у 'Blue Nile' є чудовим, ідеальним доповненням до фортепіано та арфи». Вони назвали «Turiya and Ramakrishna» «величезною медитацією, яка є потрійно дистильованим духом легкості».

Трек-лист

Всі треки написані Еліс Колтрейн і записані в домашній студії Колтрейн в Дікс-Гіллс, Нью-Йорк, 26 січня 1970 року.

#	Назва	Тривалість
1.	«Ptah, the El Daoud»	13:58
2.	«Turiya and Ramakrishna»	8:19
3.	«Blue Nile»	6:58
4.	«Mantra»	16:33

Персоналії

• Еліс Колтрейн — арфа (3), фортепіано
• Фароа Сандерс — тенор-саксофон (1, 4, правий канал), альтова флейта (3), дзвіночки
• Джо Гендерсон — тенор-саксофон (1, 4, лівий канал), альтова флейта (3)
• Рон Картер — бас
• Бен Райлі — барабани

Примітки

1. New Album Releases for October. Billboard. 3 жовтня 1970. с. 53.
2. Enos, Morgan (30 грудня 2020). 'Ptah, The El Daoud' At 50: How Alice Coltrane Straddled Heaven And Earth. Grammy Awards. Процитовано 15 квітня 2024.
3. Coltrane, Alice (1970). Album notes for Ptah, the El Daoud. Impulse! Records.
4. Proefrock, Stacia (2011). Ptah the El Daoud - Alice Coltrane | AllMusic. allmusic.com. Процитовано 15 квітня 2024.
5. Cook, Richard; Morton, Brian (2008). The Penguin Guide to Jazz Recordings (вид. 9th). Penguin. с. 283. ISBN .
6. Swenson, John, ред. (1999). The Rolling Stone Jazz & Blues Album Guide. Random House. с. 169.
7. Richardson, Mark (16 січня 2007). Universal Mother. Pitchfork. Процитовано 15 квітня 2024.
8. Micucci, Matt (4 липня 2019). Year By Year: Five Essential Albums of 1970. JazzIz. Процитовано 15 квітня 2024.

Посилання

• Сторінка альбому на офіційному вебсайті Еліс Колтрейн