Олімпій Панов болг Олимпий Панов нар 29 червня 1852 Шоп Тараклія пом 6 березня 1887 Русе Болгарія болгарський військовий

Олімпій Панов (болг. Олимпий Панов; нар. 29 червня 1852, Шоп-Тараклія — пом. 6 березня 1887, Русе, Болгарія) — болгарський військовий діяч.

Олімпій Панов
болг. Олимпий Панов

Ім'я при народженні	болг. Олимпий Спиридонов Панов
Народження	29 червня 1852(1852-06-29) Шоп-Тараклія, Аккерманський повіт, Бессарабська область, Російська імперія
Смерть	6 березня 1887(1887-03-06) (34 роки) Русе, Князівство Болгарія
Країна	Болгарія
Рід військ	артилерія
Освіта	Болградська гімназія (1867) Технічне дорожньо-мостове училище
Звання	майор
Командування	Q12272386?
Війни / битви	Сербсько-болгарська війна
Нагороди
Олімпій Панов у Вікісховищі

Біографія

Освіта і участь у визвольному русі

Олімпій Панов — бессарабський болгарин, уродженець села Шоп-Тараклія. Його предки (ймовірно, шопи із Західної Болгарії) емігрували до Російської імперії, рятуючись від турецького ярма.

Після Паризького договору 1856, яким завершилася Кримська війна, Росія поступилася Молдові частиною Південної Бессарабії — округи міст Кагул, Ізмаїл, Болград. Після цих територіальних втрат, Росія не мала доступу до стратегічно важливого гирла Дунаю. А 40 болгарських і 83 гагаузьких колоній підпали під владу Молдовського князівства, яке було турецьким васалом. Шоп-Тараклія залишилось в складі Росії. Однак, в 1858 болгарин Нікола Богоріді, за згодою молдовських властей, урочисто відкрив в Болграді гімназію "Святого Кирила і Мефодія "- і Олімпій Панов вступив туди. Закінчивши Болградську гімназію (1867), Панов продовжив освіту в Бухаресті, де закінчив Технічне дорожньо-мостове училище. У Бухаресті він познайомився з діячами болгарського національно-визвольного руху Васілом Левским, Любен Каравеловим, Ангел Кинчевим і прославленим воєводою Панайотом Хитовим. У 1872-1874 — член і секретар Болгарського революційного центрального комітету в Бухаресті. Збирав пам'ятки болгарського фольклору, які публікував у періодичних виданнях.

У 1876 Панов повернувся в Бухарест, де став заступником голови Болгарського центрального благодійного товариства і брав участь в наборі болгарських добровольців для участі в Сербсько-турецькій війні (сам також був добровольцем). Коли ж 12 квітня 1877 Росія оголосила війну Туреччині, Панов підписав «Заклик до болгарського народу» і сам вступив до лав ополченців.

Військова служба

На початку Російсько-турецької війни 1877—1878 Панов вступив до 1-ї роти Болгарського ополчення. Відзначився в битвах при Стара-Загора і Шипці, за що нагороджений Відзнакою Військового ордена (Георгіївським хрестом) 4-го ступеня.

Панов закінчив Михайлівську артилерійську академію в Санкт-Петербурзі. З 1883 служив в 12-й батареї, з 1884 — ад'ютант начальника артилерії Болгарської армії, потім командир 5-ї батареї в 1-му артилерійському полку. Після об'єднання княжої Болгарії та Східної Румелії в 1885 російські офіцери, які займали командні пости в Болгарської армії, на вимогу Олександра III, покинули країну. А капітан Панов став начальником артилерії. Під час Сербсько-болгарської війни 1885 керував успішним перегрупуванням сил нечисленної Болгарської армії, а потім командував військами, що отримали перемогу в битві при Сливниці, яка вирішила результат війни.

Звання

Нагороди

Орден «За хоробрість» 2-го ступеня.
Георгіївський хрест 4-го ступеня.

Посилання

Джерела

Недев, С., «Командването на българската войска през войните за национално обединение», София, 1993, Военноиздателски комплекс «Св. Георги Победоносец», стр. 24 – 25
Руменин, Румен (1996). Офицерският корпус в България 1878 – 1944 г. Т. 3 и 4. София: Издателство на Министерството на отбраната „Св. Георги Победоносец“.
Радев, Симеон (1990). Строителите на съвременна България. Том 1, Том 2. София: Български писател.