Координати 45 03 09 пн ш 33 53 24 сх д 45 0527028 пн ш 33 8902556 сх д 45 0527028 33 8902556 ТНА 400 перший радянський в

Координати: 45°03′09″ пн. ш. 33°53′24″ сх. д. / 45.0527028° пн. ш. 33.8902556° сх. д. / 45.0527028; 33.8902556

ТНА-400 — перший радянський високоточний малосерійний радіотелескоп з діаметром головного рефлектора 32 метри. Створений для забезпечення запусків космічних апаратів до Місяця і планет сонячної системи. Розташований в селищі Шкільне, за 21 км від Сімферополя. Досвід створення та експлуатації радіотелескопа став основою для серії радянських радіотелескопів П-400.

ТНА-400.
Вид на радіотелескоп ТНА-400.
Розташування	Шкільне, Крим.
Координати	45°03′09″ пн. ш. 33°53′24″ сх. д. / 45.052702780027772178° пн. ш. 33.890255560028° сх. д.
Організація	Євпаторійський центр дальнього космічного зв'язку
Довжина хвилі	радіо
Збудовано	1962
Стиль телескопа	рефлектор
Діаметр	32 м.
Збиральна площа телескопа	400 м²
Купол	немає
Вебсайт	www.spacecenter.gov.ua

ТНА-400 у Вікісховищі

Конструкція

Антена ТНА-400 виконана за дводзеркальною схемою з параболічним профілем рефлектора. У 1971 році була модифікована до тридзеркальної дводіапазонної системи. До складу кожної антени входять:

Дзеркало діаметром 32 м;
Контррефлектор;
Опромінювальна система;
Хвилеводні тракти;
Опорно-поворотний пристрій;
Електросиловий привід;
Датчики кутів;
Апаратура наведення;
Кабіни для розміщення приймально-передавальної апаратури.

Конструкція дзеркала складається з опорної основи, каркаса та відбивних щитів. Каркас та основа виконані зі сталі.

Нерухомою опорною основою опорно-поворотного пристрою є вежа-фундамент — залізобетонна будівля у вигляді порожнистої зрізаної шестигранної піраміди, фундаментом якої служить монолітна плита, що забезпечує стійкість усієї антенної системи. Усередині вежі-фундаменту розташовуються механізми та електрорадіоустаткування. Для розміщення радіоапаратури додатково передбачено кабіни на обертовій частині опорно-поворотного пристрою.

Обертання антени забезпечується опорно-поворотним пристроєм баштового типу з великою базою між підшипниками вертикальної осі.

Система цифрового управління була розроблена та надалі модернізувалася Проблемною лабораторією електронно-обчислювальних машин Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти СРСР при Фізико-технічному інституті Горьківського державного університету.

Обидва параболічні допоміжні дзеркала мають діаметр близько 1 м. Перше допоміжне дзеркало розташоване поблизу фокусу параболоїда головного дзеркала, друге допоміжне дзеркало — біля його вершини. Опромінювач сантиметрового діапазону стоїть у фокусі другого допоміжного дзеркала. Перше допоміжне дзеркало виконане з диполів і є прозорим для поля опромінювача дециметрового діапазону, який встановлено у фокусі головного дзеркала. Електродинамічний проєктування антени було виконано в ^[ru] під керівництвом ^[ru].

Історія

В СРСР

В 1959 році, у в зв'язку з прийнятою урядом СРСР програмою польотів у бік Місяця, ^[ru] Московського енергетичного інституту (ОКБ МЕІ) внесло дві пропозиції, одна з яких стосувалась створення великої антени з ефективною поверхнею 200 м² з метою забезпечення зв'язку з космічними апаратами в районі Місяця.

Розробка антени ТНА-200 ґрунтувалася на роботах ОКБ МЕІ, розпочатих у Секторі спеціальних робіт у складі Відділу науково-дослідних робіт МЕІ в 1956 році. Після розробки технічної документації в ^[ru] були розгорнуті роботи з будівництва двох антен ТНА-200: на полігоні ОКБ МЕІ «Ведмежі озера» під Москвою і біля селища Шкільне. Першою була введена в дію антена ТНА-200 з діаметром дзеркала 25 метрів біля Шкільного, незабаром вона була модернізована, і під назвою ТНА-400 її успішно використовували для багатьох космічних місій аж до кінця XX століття.

Основна робота комплексу антени відбувалася за програмами «Луна» і «Луноход»: тут було прийнято перше зображення з поверхні Місяця, передане космічним апаратом «Луна-9», тут знаходився центр управління «Луноходами».

З грудня 1968 по листопад 1969 року велося стеження за космічними кораблями експедицій «Аполлон-8", «Аполлон-10», «Аполлон-11» і «Аполлон-12».

Роботи з далекого космосу проводилися спільно з Євпаторійським центром далекого космічного зв'язку. Звідси велося управління польотами космічних апаратів серій "Венера" і "Марс". Тут були прийняті перші зображення поверхні Венери з "Венери-13".

Руїни центру управління «Луноходами» (2009).

Під владою незалежної України

У 2006 році з'ясовано можливості використання антени ТНА-400 спільно з РТ-70 для бістатичної локації об'єктів ближнього космосу. Планувалося оснащення та застосування антени в європейській РНДБ-мережі за наявності фінансування цієї програми.

Станом на 2013 рік сама антена ТНА-400 була єдиним уцілілим об'єктом у Шкільному. Інші будівлі та споруди на території техмайданчика було продано як будматеріал у 2003—2004 роках. Зруйновані та пограбовані Лунодром, музей та інші будівлі.

Після анексії Криму Росією

Після анексії Криму Росією в 2014 Роскосмос оголосив про плани відновити антену для управління апаратами для далеких космічних польотів.

У 2020-х роках на території Центру далекого космічного зв'язку «Шкільне» планувалось створення високоточних сучасних антенних систем з діаметрами дзеркал 12 метрів (ТНА-12М) та 32 метри (ТНА-32Л).

Примітки

ОКБ МЭИ^{[недоступне посилання з червня 2019]}
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 травня 2014. Процитовано 15 березня 2010.
ОКБ МЭИ — новые задачи^{[недоступне посилання з Июнь 2019]}
Черток Б. Є. Глава 4. ЖЕСТКИЙ ПУТЬ К МЯГКОЙ ПОСАДКЕ // Книга 3. Ракеты и люди.
Шишлов А. В. Теория и техника многозеркальных антенн // Антенны. — 2009. — Вип. 7 (146) (14 липня). — С. 14—29. з джерела 30 липня 2019.
ІСТОРІЯ КІК. Третій період 1960-1966 рр. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 25 грудня 2012.
Молотов Е. П. Мы «видели», как американцы садились на Луну… // Новости космонавтики. — 2005. — Вип. 8 (271) (14 липня). з джерела 7 квітня 2015.
. Архів оригіналу за 7 жовтня 2006. Процитовано 22 червня 2010.
Алексей Никольский «Будем работать с Китаем по исследованию дальнего космоса», — Олег Остапенко, руководитель Роскосмоса Архівна копія на сайті Wayback Machine. // «Ведомости», № 3576 (23 апреля 2014)
Настоящее и будущее наземных комплексов управления дальними космическими аппаратами. оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 11 березня 2020.

[okb1-1] ОКБ МЭИ^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[CM-2] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 травня 2014. Процитовано 15 березня 2010.

[okb2-3] ОКБ МЭИ — новые задачи^{[недоступне посилання з Июнь 2019]}

[4] Черток Б. Є. Глава 4. ЖЕСТКИЙ ПУТЬ К МЯГКОЙ ПОСАДКЕ // Книга 3. Ракеты и люди.

[shi09-5] Шишлов А. В. Теория и техника многозеркальных антенн // Антенны. — 2009. — Вип. 7 (146) (14 липня). — С. 14—29. з джерела 30 липня 2019.

[kik-6] ІСТОРІЯ КІК. Третій період 1960-1966 рр. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 25 грудня 2012.

[nk2-7] Молотов Е. П. Мы «видели», как американцы садились на Луну… // Новости космонавтики. — 2005. — Вип. 8 (271) (14 липня). з джерела 7 квітня 2015.

[8] . Архів оригіналу за 7 жовтня 2006. Процитовано 22 червня 2010.

[9] Алексей Никольский «Будем работать с Китаем по исследованию дальнего космоса», — Олег Остапенко, руководитель Роскосмоса Архівна копія на сайті Wayback Machine. // «Ведомости», № 3576 (23 апреля 2014)

[10] Настоящее и будущее наземных комплексов управления дальними космическими аппаратами. оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 11 березня 2020.