Олександр Форд

Олександр Форд (пол. Aleksander Ford, справжнє ім'я — Моше Лівшиць; 24 листопада 1908 — 4 квітня 1980) — польський кінорежисер.

Олександр Фордпол. Aleksander FordІм'я при народженніМоше ЛівшицьДата народження24 листопада 1908(1908-11-24)^[1][2][…]Місце народженняКиїв, Російська імперія^[1]Дата смерті4 квітня 1980(1980-04-04)^[1][4][…](71 рік)Місце смертіНейплс, Колльєр, Флорида, СШАГромадянство Республіка Польща
 Ізраїль
 СШАAlma materВаршавський університетПрофесіякінорежисер, сценаристНагороди

IMDbID 0285497  Олександр Форд у Вікісховищі

Біографія

Олександр Форд (справжнє ім'я Моше Лівшиць) народився у Києві в єврейській родині. Вивчав історію мистецтва у Варшавському університеті. Як режисер дебютував на початку 1930-х. Першим фільмом, який зробив його відомим, став знятий в 1932 році , що розповідає про варшавських газетярів. У цьому ж році він виїхав до Палестини, щоб зняти фільм і репортажі про єврейських поселенців («Сабра», «Палестинська хроніка», «Маккабіада»). Соціальна тематика зачіпалася режисером також в стрічках про бокорашів (1938, спільно з за мотивами роману Г. Богушевської та Є. Корнацького «Вісла») і «Ми йдемо» («Mir Kumen On» на їдиш), що розповідає про центр для хворих на туберкульоз дітей в Медзешині (1936).

Під час Другої світової війни Форд евакуювався до СРСР, де співпрацював з кіностудією Війська Польського «Czołówka», перетвореної в 1945 році в державне підприємство .

До цього ж періоду відносяться фільми «Присягаємо землі польській», де показано формування та приведення до присяги Першої дивізії Війська Польського (1943), а також «Майданек — кладовище Європи» (1944) — репортаж, знятий 24 і 25 липня 1944 року, відразу після звільнення концтабору Майданек радянськими військами.

Першим післявоєнним фільмом Олександра Форда стала «Гранична вулиця» (1948), у якому розповідалося про трагічні долі євреїв в окупованій Варшаві. Режисер називав його «картиною про маленьких людей на тлі великої епохи», оскільки його головними героями були юні варшавці. Фільм отримав Золоту Медаль на Венеціанському кінофестивалі у 1949 році.

У 1951 році Форд зняв фільм за мотивами романів Єжи Брошкевича, , і про знаменитого польського композитора Фредеріка Шопена. Форд показує становлення генія Шопена на тлі великих соціально-політичних подій 1825—1830 років: композитор обертається в товаристві революційної варшавської молоді, потім їде в село, де знайомиться з польської музичною традицією і піснями селян і, нарешті, опиняється в еміграції, де дізнається про поразку Листопадового повстання.

Соцреалістичною картиною «П'ятеро з вулиці Барської» 1954 року режисер повернувся до сучасної тематики, не перестаючи при цьому міркувати про наслідки війни. Ця стрічка, що знята за мотивами роману , розповідала про п'ятеро хлопців, які не змогли знайти собі місця в післявоєнному житті і вибрали злочинний шлях. В головний ролях знялися і Тадеуш Янчар. Фільм отримав Приз журі Каннського кінофестивалю.

Наступною кінороботою Форда став один з перших польських кольорових фільмів «Хрестоносці» (знятий у форматі на плівці ), легенда польського кінематографа, рекордсмен з кінопрокату (всього фільм подивилося понад тридцять мільйонів глядачів), екранізація роману Генрика Сенкевича (сценаристи — Олександр Форд і Єжи Стефан Ставінський — також зверталися до текстів «Хрестоносці 1410» Юзефа Ігнація Крашевського), для якого було підготовлено 28 тисяч костюмів і де взяли участь понад 10 тисяч статистів і 470 коней. Фільм зняли на замовлення влади і він виконував пропагандистську функцію.

Після успіху «Хрестоносців» Олександр Форд зняв також психологічну кінодраму (1964), героями якого були німецький лікар і його дочки, яким після війни довелося зіткнутися з поляками, що повертаються з фронту. Фільм показали в програмі головного конкурсу Каннського кінофестивалю.

В кінці 1960-х років Форд взявся за роботу над фільмом про Януша Корчака, проте проєкт закрили під тиском антисемітських сил (Форду вдалося здійснити його пізніше). В обставинах політичної кризи 1968 року його звільнили з роботи і він емігрував до Ізраїлю, потім до Данії і США. Екранізація роману Солженіцина «У колі першому», попри участь в ній і , була зустрінута критикою негативно; засудив її і сам Солженіцин. Інші фільми Форда, зняті за кордоном, не мали успіху у публіки і критики.

Олександр Форд наклав на себе руки в готелі курортного американського містечка під назвою Неаполь у Флориді після розлучення з дружиною.

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #136928137 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Filmportal.de — 2005.
   d:Track:Q15706812
3. Енциклопедія Брокгауз
   d:Track:Q237227
4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

Посилання

• Олександр Форд на сайті IMDb (англ.)
• Knights of the Teutonic Order — Aleksander Ford [ 9 січня 2015 у Wayback Machine.] at Culture.pl