Алича слива розлога Prunus cerasifera або Prunus divaricata плодове дерево родини розових роду слива Має невеликі кисло

Алича́, слива розлога (Prunus cerasifera або Prunus divaricata) — плодове дерево родини розових, роду слива. Має невеликі кисло-солодкі плоди жовтого або червоного кольору. З них виготовляють варення, повидло, консерви.

Алича

Алича під час цвітіння
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Розоцвіті (Rosales)
Родина:	Трояндові (Rosaceae)
Рід:	Слива (Prunus)
Підрід:	Слива (Prunus subg. Prunus)
Секція:	Prunus sect. Prunus
Вид:	*Алича (P. cerasifera)*
Біноміальна назва
*Prunus cerasifera* Ehrh.

Назва

Алича — запозичення з азербайджанської мови alça (дрібна слива), що у свою чергу походить від перської aluče.

В англійській мові аличу називають сливо-вишня (англ. Cherry plum).

Будова

Дерево висотою 4—10 м. Має гладеньку, як у вишні, але сірішу кору.

Цвіте в кінці березня — на початку квітня, медопродуктивність до 40кг/га.

Плоди невеликі, жовті, рідше — рожеві або червоні, округлі, кислуваті.

Поширення та середовище існування

В дикому стані росте на Кавказі, в Криму, Молдові, Середній Азії, на Балканах.

Практичне використання

Цінна плодова порода з групи кісточкових, проте недостатня зимостійкість дерев обмежує її поширення.

У харчуванні

У плодах аличі багато цукрів, органічних кислот, вітамінів, пектинових речовин. Тому з них готують стійкі й красиві на колір желе, мармелади, джеми, повидло. Вироби з аличі мають дуже приємний аромат, який довго зберігається. З аличі роблять соки, сиропи, соуси, екстракти, наливки, що мають приємну оригінальну кислотність. Консервована цукром алича має прозорий золотистий колір. У Середній Азії аличу сушать для киселів і компотів. На Кавказі із неї готують лаваш. Плоди чавлять у ємності, дістають всі кісточки, розливають тонким шаром на підноси чи дошки і сушать на сонці. Щоб готовий лаваш не склеювався — його пересипають крохмалем чи борошном з плодів маслинки. Алича є основним компонентом соусу ткемалі.

Сорти

У Криму виведено ряд великоплідних аличово-сливових гібридів (Сунична, Десертна та ін.). Алича використовується як підщепа для сливи, персика та абрикоси.

Найкращими є сорти Нікітського ботанічного саду: Десертна, Василевська, Красуня, Люша вишнева і ін.

Шкідники

Міль серпокрила персикова

Галерея

Цвіт аличі
Цвіт аличі
Гілка червоної аличі
Гілка жовтої аличі
Плоди аличі
Цвіт аличі

Див. також

Список видів роду слива

Примітки

Алича // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с. - С.61
Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 15.

Література

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Алича

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Межжеріна Я. О. Алича // Велика українська енциклопедія. T. 2. / Упорядник д. і. н., проф. Киридон А. М. — К. : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2020. — 768 с. — C. 103. (link)
Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.

[1] Алича // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.

[2] Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1982. Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с. - С.61

[3] Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 15.