Повстання Бучуктепе

Повстання Бучуктепе (Buçuktepe olayı) — це повстання яничар в 1446 році, яке змусило покинути престол Мехмеда II. У підсумку Мурад II знову став османським султаном, збільшивши зарплати яничар. Це повстання — перше повстання яничар в історії Османської імперії.

Передумови

З 1432 року султан Мурад II вів військові кампанії з метою підкорення решти Балканського півострова. Також відбуваються походи до Валахії та Трансильванії. У відповідь 1443 року було організовано хрестовий похід до Сербії. Зазнавши низки поразок, султан у 1444 році розпочав в Едірне перемовини з послами угорського короля Владислава III. Зрештою, 15 серпня 1444 року було укладено Сегедський мирний договір.

Мурад II після цього вирішив передати владу 12-річному сину Мехмеду, що до того виховувався в Манісі. З огляду на молодість нового султана було сформовано раду на чолі із великим візиром . 14 липня проти Османської імперії виступив бейлік Караман. Війська володаря Ісмаїл-бея II  атакували Анкару, , Кютаг'ю, Карахісар, Болвадін і Гамід, які були зруйновані. 1 вересня в порушення Сегедського миру король Угорщини в союзі з Сербією, Валахією, Молдавією та болгарськими володарями відновили хрестовий похід проти османів. За цих обставин, на прохання вищих сановників, командування військом взяв колишній султан, що переміг хрестоносців у битві під Варною 10 листопада того ж року. Потім було завдано поразки Караману.

Утім, внутрішня суперечка між вищими військовими та цивільними сановниками імперії поновилася: великий візир намагався зберегти Мехмеда II на троні, в той час як значна частина військовиків вимагала повернення на трон Мурада II. Невдоволенню новим султаном і його великим візиром, також сприяли поразки від албанців і венеційців. В цей час, внаслідок тривалих війн погіршилося фінансове становище Османської імперії, відбувалося швидке падіння вартості грошей.

Повстання

Складна ситуація в господарстві відбилася на затримках зарплатні яничарам та знецінення їх зарплати, призвівши до загального збурення у 1446 році в тодішній столиці імперії Едірне. Повсталі яничари виступили проти Шахабеддін-паші, бейлербея Румелії, одного з найближчих соратників Мехмеда II. В результаті було пограбовано маєток бейлербея. Султан наказав схопити призвідників, що ще більше погіршило ситуацію. Яничари висунули вимогу значно збільшити їхню зарплатню, зібравшись на пагорбі Бучуктепе, звідки виступили проти султана. Водночас великий візир написав листа колишньому султану, закликаючи повернутися до столиці. Внаслідок цього Мехмед II не наважився протистояти яничарам, передав владу батькові, а сам повернувся до Маніси.

Джерела

• İstanbul'un Fethinden Önce Yazılmış Tarihî Takvimler (nşr. Osman Turan), Ankara 1984, s. 47;
• Die altosmanischen anonymen chroniken (nşr. F. Giese), I, Breslau 1922, s. 70, 205;
• Oruç b. Âdil, Tevârîh-i Âl-i Osmân, s. 58-59;
• Neşrî, Cihannümâ (Unat), II, 647—657;
• XVI. Yüzyılda Yazılmış Grekçe Anonim Osmanlı Tarihi (haz. Şerif Baştav), Ankara 1973, s. 134—135;
• Hoca Sâdeddin, Tâcü’t-tevârîh, I, 375—387;
• Solakzâde, Târih, s. 173—179; Hüseyin, Bedâyiu'l-vekāyi‘ (nşr. A. S. Tveritinovoy), Moskova 1961, I, 373—381;
• Dimitri Kantemir, Osmanlı İmparatorluğu'nun Yükseliş ve Çöküş Tarihi (trc. Özdemir Çobanoğlu), Ankara 1979, I, 99-100;
• Hammer (Atâ Bey), II, 224—225;
• Cevad Paşa, Târîh-i Askerî-i Osmânî, İstanbul 1299, I, 219—220;
• Danişmend, Kronoloji, I, 212—218;
• Uzunçarşılı, Osmanlı Tarihi, I, 439—440;
• Fr. Babinger, Mahomet II le Conquérant et son Temps (1432—1481), Paris 1954, tür.yer.;
• Mustafa Akdağ, Türkiye'nin İktisadî ve İçtimaî Tarihi, İstanbul 1979, I, 383—385, 421—422;
• S. Shaw — E. K. Shaw, Osmanlı İmparatorluğu ve Modern Türkiye (trc. Mehmet Harmancı), İstanbul 1982-83, I, 84-87;
• Halil İncalcık, Fatih Devri Üzerinde Tetkikler ve Vesikalar I, Ankara 1987, s. 69-109;
• E. Verner, Büyük Bir Devletin Doğuşu: Osmanlılar, Halk Ayaklanmaları ve Askerî Feodalizm (trc. Yılmaz Öner), İstanbul 1988, II, 100—105;
• Ali, «Murâd-ı Sâni Sikkeleri», TTEM, XIV/14 (91) (1926), s. 82.