Хрестовий похід на Варну

Хрестовий похід на Варну (1 січня 1443 — 19 листопада 1444) — один із значних хрестових походів середини XV століття. Хрестовий похід було оголошено 1 січня 1443. Брали участь у ньому переважно поляки під проводом короля Владислава III та угорці на чолі з воєводою Яношом Гуньяді, які намагалися зупинити натиск османів на Центральну Європу. У поході взяв участь герцог Філіп Бургундський. Початок походу виголосив римський папа Євгеній IV 1 січня 1443 року. Кульмінацією стала битва під Варною 10 листопада 1444, в якій сили османського султана Мурада II вщент розбили хрестоносців. Під час битви загинули Владислав III та папський легат Джуліо Цезаріні.

Хрестовий похід на Варну
Частина Хрестових походів
Битва під Варною Битва під Варною
Дата: 1 січня 1443 — 19 листопада 1444 Місце: Балкани Результат: Перемога османів
Сторони
Хрестоносці: Королівство Польське Угорське королівство Богемія Велике князівство Литовське Волощина Молдовське князівство Священна Римська імперія Папська держава Держава Тевтонського ордену Болгарські повстанці	Османська імперія
Командувачі
Владислав III Варненчик Янош Гуньяді Мірча ІІ Фружин	Мурад II

Хрестовий похід на Варну в історії часто називають «останнім». Висловлюючись точніше, він був швидше останнім великим хрестовим походом, оскільки дрібніші, переважно острівні операції, називалися хрестовими походами й пізніше. Більше того, всі, навіть найдрібніші зіткнення західних європейців з мусульманами, називалися хрестовими походами аж до кінця XVII століття.

Передумови походу

У 1428 році, коли Османська імперія воювала з Венеціанською республікою та Угорським королівством, вони зрештою домовились про тимчасовий мир, сформувавши Сербський деспотат як буферну державу. Але по закінченню війни в 1430 році османи повернулися до своєї попередньої мети контролю над усіма країнами на південь від Дунаю. У 1432 році султан Мурад II почав набіги в Трансільванію. Наприкінці 1439 року Мураду II вдалося зробити Сербський деспотат османською провінцією. Його деспот Георгій Бранкович утік до своїх маєтків в Угорщині. У 1440 році Мурад II обложив головну прикордонну фортецю Угорщини. Не встигнувши взяти фортецю, він був змушений повернутися до Анатолії, щоб зупинити навалу Караманідів.

Римо-католицька церква давно виступала за хрестовий похід проти османів. Поштовх для його старту дав Гуньяді. У 1441 році він зупинив рейд, який очолив Ісхак паша зі Смедерево. 22 березня 1442 він ледь не знищив армію Мезід Бея в Трансільванії, а у вересні відбив атаки генерал-губернатора Румелії Шехабеддіна паши. Георгій Бранкович, сподіваючись на звільнення Сербії, також підтримав цю ідею після того, як останнє велике сербське місто Ново Брідо захопили османи у 1441 році.

Хід походу

Початкові дії

1 січня 1443 року папа Євген IV видав буллу про хрестовий похід. На початку травня було повідомлено, що «османи у поганій кондиції і що їх можна легко вигнати з Європи». Війна була оголошена проти султана Мурада II на Вербну неділю 1443 р. Армія у 40 000 вояків, переважно , перетнула Дунай, взяла Ніш і Софію.

Хрестоносці правильно очікували, що Мурад II не зможе швидко мобілізувати свою армію, що складалася головним чином з кавалеристів, яких утримували феодали (терміорити). Вони час мали збирати врожай, щоб платити податки. Досвід Гюньяді зимових походів у 1441-42 роках дав можливість створити угорцям перевагу над османами в цьому компоненті. Хрестоносці також мали кращу броню. Мурад II не міг покладатися на лояльність своїх військ з Румелії і мав труднощі у протистоянні проти хрестоносців.

Карта хрестоносного походу на Варну

Битва при Ніші

У битві за Ніш хрестоносці перемогли і змусили Касима пашу з Румелії та його співкомандувача Турахана бея втекти до Софії, щоб попередити султана про вторгнення. Під час відступу вони спалили всі села на своєму шляху згідно з тактикою випаленої землі. Коли вони прибули до Софії, то порадили султану спалити місто і відступити за гірські проходи, де менша османська армія могла б за рахунок гірської місцевості знівелювати чисельну перевагу хрестоносців.

Битва на перевалі Златиця

Незабаром після того, як встановився холод і сніг у горах, на перевалі Златиця 12 січня 1443 року відбулася наступна битва. До неї хрестоносці не мали зіткнень з великою османською армією, а нищили лише окремі міські гарнізони уздовж свого шляху до Адріанополя. Зрештою, у Златиці вони зустріли сильні та добре розташовані сили оборони османів. Хрестоносці були розбиті. Однак коли вони відступили, то перемогли переслідувачів у битві при Куновиці, де Махмуд Бей, зять султана та брат Великого візира Чандарлі Халіл-паші були полонені. Через чотири дні після цього бою християнська коаліція досягла Прокупле. Георгій Бранкович запропонував Владиславу III та Яношу Гуньяді залишитися у сербських укріплених містах взимку і продовжити свою кампанію проти османів навесні 1444 року. Вони відхилили його пропозицію і відступили. Наприкінці січня 1444 року хрестоносні війська дійшли до Белграду, а в лютому прибули до Буди, де їх зустріли героями. Мурад II повернувся злий та невдоволений ненадійністю своїх військ, і засудив Турахана бея, звинувативши його у невдачі армії та полоненні Махмуда бея.

Мирні перемовини

Вважається, що Мурад II мав найбільше бажання встановити мир. Крім того, його сестра просила його отримати звільнення свого чоловіка Махмуда бея, а його дружина Мара, дочка Георгія Бранковича, чинила додатковий тиск. 6 березня 1444 Мара відправила посланця до батька. Їхнє спілкування започаткувало мирні переговори з Османською імперією.

24 квітня 1444 року король Владислав III надіслав листа Мураду II, де написав, що його посол Стойка Гисданич їде до Едірне з повними повноваженнями, щоб вести переговори від його імені. Він попросив, щоб, як тільки буде досягнуто згоди, Мурад II надіслав своїх послів до Угорщини для закріплення домовленостей особистою присягою, і тоді Владислав також зможе присягнути.

Того ж дня Владислав III провів асамблею в Буді, де він заприсягся кардиналу Джуліо Цезаріні, щоб проведе нову хрестоносну експедицію проти османів улітку.

З червня по серпень 1444 року переговори стосовно мирного договору були проведені спочатку в Едірне, а потім у Сегеді. Однак хрестоносці не були цілком зацікавлені в мирі, особливо Цезаріні настійливо наполягав на продовженні хрестового походу. У кінцевому підсумку кардинал знайшов рішення, яке дозволило б як продовження бойових дій, так і ратифікацію договору, і 15 серпня 1444 року Сегедський мир був оформлений законно і введений до виконання.

Кінець походу

Незабаром угорці та їхні союзники відновили хрестовий похід. Мурад II, який передав престол своєму 12-річному сину незабаром після імплементації договору, повернувся та очолив османську армію. 10 листопада 1444 року дві армії зіткнулися у битві під Варною. Османи здобули вирішальну перемогу, незважаючи на великі втрати, в той час як хрестоносці втратили короля і більше 15 тисяч вояків, багато хто з хрестоносців отримали обмороження, численні потрапили в полон.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Битва під Варною.

Значення

Нищівна поразка при Варні змусила західних європейців на довгі століття залишити ідею реставрації європейської влади на Балканах, які стали османською територією. В Угорщині знову спалахнула громадянська війна, яка тривала допоки Гуньяді не було обрано регентом для короля-немовляти Владислава в червні 1446 року. Вся територія Болгарії була інтегрована в Османську імперію і потрапила під хвилю потужної османської колонізації. Перемога Османської імперії під Варною, а потім їхня перемога у другій Косовській битві 1448 року, перешкодила європейським державам надіслати значну військову допомогу Візантійській імперії під час османського завоювання Константинополя у 1453 році. Хрестовий похід для звільнення османської облоги Константинополя, коли для цього мало бути виділено 80000 солдатів, був скасований. Візантія втратила всяку надію на порятунок, оскільки з усіх боків, крім моря, її столиця була тепер оточена міцною смугою османських володінь, що тягнулися на сотні кілометрів. У 1453 році Константинополь упав. Хоча військам хрестоносців вдавалося тимчасово стримувати наступ османів углиб Центральної Європи і вони навіть змогли здобути перемогу під Белградом у 1456 році, знявши його облогу, але загальну розстановку сил це не змінило. У 1459 році завойовано Сербію, у 1521 році османи зайняли Белград, землі центральної Угорщини. Османська імперія була вільна протягом кількох десятиліть від будь-яких подальших серйозних спроб виштовхнути її з Європи.

Джерела

• Sugar Peter Chapter 1: The Early History and the Establishment of the Ottomans in Europe / Southeastern Europe Under Ottoman Rule, 1354—1804. Reprint. University of Washington Press. 1977 (англ.)

Посилання

• Хронологія хрестових походів [ 14 лютого 2012 у Wayback Machine.]