Кирило Студинський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Студинський.

|Батько= |Посада= |Діти= |Мати= |Дружина= |Чоловік=

Кири́ло Йо́сипович Студи́нський
Народився	4 жовтня 1868(1868-10-04) с. Кип'ячка, Тернопільський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Помер	1941(1941) невідоме
Країна	СРСР
Національність	українець
Діяльність	філолог, лідер спільноти, політик, історик літератури
Alma mater	Віденський університет ЛНУ ім. І. Франка
Галузь	слов'янознавство, літературознавство, мовознавство, фольклористика
Заклад	Львівський університет
Посада	проректор Львівського університету (1939—1941)
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філософії
Науковий керівник	Ватрослав Ягич
Членство	НАН України Наукове товариство імені Шевченка
Батько	о. Йосиф Студинський
Мати	Вікторія Качала
У шлюбі з	Леонтина Вахнянин
Діти	Ірина-Марія та Юрій-Анатоль
Роботи у Вікіджерелах  Студинський Кирило Йосипович у Вікісховищі

Кири́ло Йо́сипович Студи́нський гербу Прус (псевдоніми та криптоніми: Кость Вікторин; К. Вікторин; Кость В.; Іван Лаврін; І. Лаврін; К. Зорян; Зорян; К. С.; Батько; Іван Гарбуз; Федір Замора; Колька; Лівобічний; Літописець; К. Люнин; Не-Маковей; Не плазун, але й без трону; Віктор Осипович; Кость Осипович; Провінціал та ін.; 4 жовтня 1868, с. Кип'ячка, нині Тернопільського району Тернопільської області — найімовірніше, липень 1941, місце смерті невідоме) — український філолог-славіст, літературознавець, мовознавець, фольклорист, письменник, громадський діяч. Онук Степана Качали, дядько по матері Володимира, Климентія, Романа Слюзарів. Доктор філософії (1894), академік ВУАН (з 1924, з якої виключений 1934 «за контрреволюційну діяльність», 1939 року відновлений у членстві).

У 1923–1932 — голова НТШ у Львові. У жовтні 1939 року був головою Народних зборів Західної України, а в 1940 — депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Був примусово вивезений зі Львова більшовиками, загинув за невідомих обставин.

Життєпис

Народився у селі Кип'ячці Тернопільського повіту у священничій родині. Батько — о. Йосиф Студинський гербу Прус (1836—1909) — парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Кип'ячці. Мати Вікторія (1844—28 лютого 1902 ) — дочка о. Степана Качали.

Навчався у Львівському й Віденському (учень Ватрослава Яґича) університетах.

Від вересня 1894 до червня 1895 року здійснював наукові пошуки в бібліотеках університетів у містах Київ і Санкт-Петербург (нині РФ), повернувся до Львова, де вчителював у гімназії.

Після студій на дослідницькій праці в Берлінському університеті (під керівництвом Александра Брюкнера); 1897–1899 — доцент Краківського університету, 1900–1918 і 1939–1941 — професор Львівського Університету (1939–1941 — його проректор).

Був одним з керівних членів Християнсько-суспільної партії та співредактором її органу «Руслан», 1905–1914 — член . Від кінця ХІХ століття співпрацював із «Просвітою» у Львові, референт-редактор (із Іваном Франком) видань товариства.

Під час польсько-української війни 1919–1920 років інтернований у Баранові, Домб'ю.

1916–1920 роки — голова Учительської громади, 1921–1922 — голова Української національної ради.

Кирило Студинський товаришував із Богданом Лепким, Петром Франком та іншими, листувався з Володимиром Антоновичем, Александром Брюкнером, Андрієм Чайковським та ін.

Діяч НТШ: довголітній директор Філологічної Секції і (1923–1932) голова НТШ (встановив близькі зв'язки з ВУАН у Києві, але, захопившися розвитком науки в УСРР у 1920-их pp., некритично поставився до політики радянської влади). Свідченням високого міжнародного авторитету НТШ в цей період було прийняття у члени наукової інституції трьох нобелівських лауреатів — Альберта Ейнштейна, Фріца Прегля та Макса Планка.

22 травня 1924 р. К.Студинський був обраний позаштатним академіком на кафедрі давнього українського письменства історично-філологічним відділом, а 23 червня це обрання затвердило Спільне зібрання ВУАН. У рекомендації М. Грушевський підкреслює громадянську мужність К. Студинського: «Коли з початком 1919 р. польські власті зажадали від него присяги на вірність Польщі, котрій не признано тоді галицької землі, — він відказався від зложення присяги, за що його двічі ув'язнено та інтерновано в Паранові і Домб'ю під Краковом, де просидів півроку, відобрано платню і счеркнено з професорських каталогів».

Працював у комісії з укладання українського правопису (1928, Харків).

Кругозір К. Студинського був надзвичайно широким, оскільки його хвилювали не лише місцеві галицькі проблеми, а й проблеми цілої України, яка в цей час переживала «голодні роки». Створений та очолений за кордоном М. Грушевським «Комітет допомоги голодній Україні» мав свій Крайовий комітет у Галичині, котрий очолював К. Студинський.

У 1927 р. К. Студинський разом з М. Кордубою, Ф. Колессою й О. Макарушкою репрезентували НТШ на відзначенні у Києві сторіччя з часу виходу збірки українських пісень М. Максимовича. М. Грушевський у своєму вступному слові так характеризує завдання перед даною комісією та місце у ній К. Студинського, як голови НТШ: "…"Комісія Західньої України" поставила своїм завданнєм увійти в можливо живі і діяльні зносини з науковими установами і поодинокими ученими не тільки тих частин Західньої України, які містяться в межах Української Радянської Республіки, але й тих що захоплені окупацією — польською, румунською й чеською. Сьому завданню політичні кордони і тяжкі, не полагоджені ще наслідки Світової війни ставили особливі труднощі. Але вони успішно поборюються завдяки живому спочуттю і співділанню в сім єднанню наукових сил обох частин нашої землі, що виявляє особливо наш західно-український науковий осередок — наша львівська безтитульна, але многозаслужена і славна в розвою української науки Західно-Українська Академія Наук — «Наукове Товариство імени Шевченка», котрої нинішній голова академик Кирило Осипович Студинський бере безпосередню діяльну участь в організації занять Комісії Західньої України — є її фактичним співпровідником…".^[]

Розшифрована телеграма, яка підтверджує арешт Студинського 6 липня 1941 року

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 року головою Народних Зборів Західної України, 1940 — депутатом Верховної Ради СРСР. На цих постах врятував своїми клопотаннями багатьох українців від тюремного ув'язнення.

Під час втечі сталіністів зі Львова у червні 1941 року вивезений і помер за нез'ясованих обставин, за однією з версій^[] — застрелили конвоїри під час бомбардування санітарного поїзда біля м. Тернопіль. Наталя Полонська-Василенко, натомість, згадує про те, що бачила його в Києві на бульварі Шевченка «в останніх днях червня, або в перших липня» поряд із наповненим валізами авто і мала з ним коротку розмову, під час якої він розповів, що його вивезли зі Львова і мають везти до Уфи, куди він потім так і не дістався.

Найімовірніше, його разом з Петром Франком, сином Івана Франка, заарештували за особистою вказівкою Микити Хрущова та розстріляли у липні 1941 р., про що свідчить виявлена на одному з російських історичних ресурсів шифрограма до наркома держбезпеки Меркулова.

Праці

Пам'ятник академіку, мовознавцю, літературознавцю, фольклористу Кирилові Студинському біля школи у селі Кип'ячка

Кирило Студинський автор понад 500 праць головно з літературознавства, в яких застосовував здебільшого соціологічний і порівняльний методи, зокрема у працях з полемічної літератури:

• «Адельфотес» (1895)
• «Пересторога» (1895)
• «Пам'ятки полемічного письменства кін. XVI і поч. XVII в.» (1900)
• «Pierwszy występ literacki Pocieja» (1902)
• «Антіґрафе, полемічний твір М. Смотрицького» (1925) та ін.

З культурно-літературного руху в Галичині:

• («Geneza poetycznych utworów Markiana Szaszkiewicza» (1896, український переклад 1910),
• «Кореспонденція Якова Головацького» (2 т., 1905 — 1909),
• «Копітар і Зубрицький» (1918),
• «Матеріали до історії культурного життя в Галичині в 1795 — 1857 pp.» (1920) та ін.

З фольклору:

• «Лірники» (1894)

Про зв'язки Галичини з Наддніпрянщиною:

• «До історії взаємин Галичини з Україною» (1906),
• «З листів П. Куліша до Ом. Партицького» (1908) й ін.

З української літератури 19 ст.:

• «Котляревський і Артемовський» (1901),
• «Літературні замітки» (1901),
• «В пятьдесятилітє смерти Т. Шевченка» (1911) та ін.

Про українсько-польські взаємини:

• «Польські конспірації серед руських питомців і духовенства в Галичині в роках 1831—1848» (1908),
• «Листи мін. Флоріяна Земялковського до єп. Івана Ступницького» (1908) й ін.
• Студинський К. Ґенеза поетичних творів Маркіяна Шашкевича: студія д-ра К. Студинського. — Львів: Накладом С. Ґорука, 1910. — 88 с. [ 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Студинський К. Львівська духовна Семинария в часах Маркіяна Шашкевича (1829—1843) / написав др. Кирило Студинський. — Львів: Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1916. — CCLX, 416 с. : іл., табл. — (Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка ; т. 17 і 18). [ 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]

Автор поезій, оповідань, які друкувалися в українських журналах і пресі під псевдонімами К.Вікторин, І.Лаврін, К.Зорян й ін.

Автобіографічні праці

• Студинський К. Автобіографічні нотатки 1-а част. Життя в рідному краї /Друк. вперше з фонду К.Студинського з ЦІА у Львові. Подав до друку П.Медведик // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.).
• Студинський К. З поетичного блокнота // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.).
• Студинський К. Із днів моєї юності // Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898—1998: До сторіччя заснування /За ред. С.Яреми. — Тернопіль; Львів, 1998. — С. 189-191.

Пам'ять

1993 року в Кип'ячці відкрито пам'ятник Кирилу Студинському (скульптор — І. Мулярчук). В 2011 році монумент оновили.

У рідному селі діє кімната-музей.

Ім'ям Студинського названо вулиці у Тернополі, Львові та інших містах.

У 2018 році в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї вшанували пам’ять видатного вченого погашенням пам’ятної марки і конверта.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 19 грудня 2016.
2. . Архів оригіналу за 4 квітня 2016. Процитовано 1 червня 2016.
3. Слюзар Климентій Климентійович.
4. . Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 23 вересня 2012.
5. Кирило Студинський загинув від кулі енкаведиста під Тернополем при спробі вирватись із обіймів «братів»?. ПОГЛЯД (укр.). 4 грудня 2018. Процитовано 3 серпня 2023.
6. Посмертна оповістка. Віктория з Качалів Студинська // Руслан, ч. 38 за 16 лютого (1 марця) 1902. — С. 4.
7. Кирило Студинський – фундатор нобелівського руху в Україні. Газета Свобода (укр.). 19 жовтня 2018. Процитовано 3 серпня 2023. {{}}: |first= з пропущеним |last= ()
8. Полонська-Василенко Н. Спогади. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — С.481-482
9. gistory (1 листопада 2016). . gistory. Архів оригіналу за 19 листопада 2016. Процитовано 1 лютого 2017.
10. Буденний Г. Маємо що пам'ятати!: [Про відкриття пам'ятника у Кип'ячці] // Селянська доля. — 1993. — 9 жовт.
11. Відкриття пам'ятника: [у Кип'ячці Тернопіл. р-ну К.Студинському] // Вільне життя. — 1993. — 19 жовт.
12. Академіку Студинському відновили монумент на Тернопіллі - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 3 серпня 2023.

Джерела та література

• Архів Львівського національного університету імені Івана Франка [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.].
• Гординський Я. Акад. Кирило Студинський як дослідник літератури XVI й XVII ст [ 2 березня 2019 у Wayback Machine.]. — Львів : З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1929. — 86 с. — (Записки Наукового Товариства імені Шевченка у Львові ; т. 99).
• Швидкий В. П. Студинський Кирило Йосипович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 873. — .

Література

• Бубній П. Академік Кирило Студинський // Тернопільщина літературна. Дод. № 4. — Тернопіль, 1992. — Вип. 2. — Ч. 1. — С. 42.
• Буяк Я. «Євфонія Веселобрмячая» в редакції Кирила Студинського //Освітянин. — 1996. — № 11-12. — С. 7.
• Веретюк О. Огонь життя, принесений на жертівник рідної землі // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.).
• В. Т. Кирило Студинський (1868—1941) // Український календар 1981. — Варшава, 1980. — С. 92-94.
• Гнатюк М. Наша гідність і опора: Кафедрі української літератури Львівського ун-ту — 145 років: [Автор у ст. згадує викладачів — уродж. обл. К.Студинського, В.Сімовича, надрук. фото] // Дзвін. — 1994. — № 5. — С. 121-134.
• Головин Б. Моя зустріч з академіком Кирилом Студинським // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.).
• Головин Б. Я бачив і слухав Кирила Студинського // Подільське слово. — 1993. — 9 жовт.
• Горак Р. Трагедія червневої ночі: Подробиці зникнення П.Франка та К.Студинського // Західна Україна. — 1993. — № 38 (12-18 верес.); № 39 (19-25 верес.).
• Дорошенко В. Акад. Кирило Студинський // Світ, ч. 19—20. — Л., 1928.
• Єдлінська У. Учений великих заслуг і доброго серця // Свобода. — 1993. — 2 жовт.
• Малевич А. Збори вів Студинський // Колгоспне життя. — 1969. — 23 верес.
• Малевич А. Наш земляк К. Й. Студинський // Колгоспне життя. — 1969. — 23 верес.
• Медведик П. І фольклор, і музика, і театр // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.).
• Меленчук О. Кирило Студинський — дослідник і популяризатор творчості Тараса Шевченка / Ольга Меленчук // Слово і час. — 2017. — № 6. — С. 16–22.
• Мельник І. Кирило Студинський — трагічна доля вченого [ 4 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Zbruč. — 2013. — 4 жовтня.
• Ониськів М. Вражаючої сили працелюб // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.).
• Рузанов О., Романюк П. Академік Кирило Студинський // Культура і життя. — 1990. — 14, 26 січ.
• Рузанов О., Романюк П. Академік Кирило Студинський: Вчений-енциклопедист // Подільське слово. — 1991. — № 113-114; 2, 30 листоп.; 7, 28 груд.
• Савченко Ф. Юбілей акад. К. О. Студинського // Україна, січень-лютий. — К., 1929.
• Строцень Л. 1939-й. «Червоні» плями на чесних іменах // Західна Україна. — 1993. — № 37 (верес.).
• Тимочко П. Вклоняємось замученим синам // Русалка Дністрова. — 1993. — № 18 (жовт.).
• Ткачук М., Веретюк О. Най пісня нас веде у бої // Вільне життя. — 1993. — 2 жовт.
• Хміляр Л. Великі люди народжуються в селі // Подільське слово. — 1993. — 9 жовт.
• Чопик Р. Заходами К.Студинського: (До взаємовідносин Богдана Лепкого і Кирила Студинського) // Наукові записки. — Тернопіль, 1997. — Кн. 2, ч. II.  с. 201-207. — (Терноп. обл. краєзнав. музей).
• Бідулько В. Взаємини Кирила Студинського з громадськими діячами Борщівщини // Літопис Борщівщини: Наук.-краєзнав. зб. — Борщів: Джерело, 1994. — Вип. 6. — С. 107-112.
• Головин Б., Пиндус Б., Ткачов С., Халупа Н., Щербак Л. Студинський Кирило Йосипович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — . — С. 367—368.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Ювілейний збірник на пошану акад. Кирила Студинського, ч. 1. // ЗНТШ, т. 99. — Л., 1930.
• Кедрин І. Призабутий епізод // Альманах Українського Народного Союзу на рік 1973. — Нью-Йорк, 1973. — С. 195-201.
• Кравченюк О. Кирило Студинський (1868—1941) // Шляхами Золотого Поділля: Тернопільщина і Скалатщина: Регіон. іст.-мемуар. зб. — Нью-Йорк; Торонто, 1983. — Т. III. — С. 580-581.
• Борці за возз'єднання: Біогр. довідн. — Львів, 1989. — С. 302-303.
• Кучер Р. В. Наукове Товариство імені Шевченка: Два ювілеї. — К.: Наук. думка, 1992. — стор. 3, 24, 32, 34, 35, 44, 52, 53, 62, 70, 79, 93, 100.
• Кирило Студинський: повідомлення про арешт // Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади. — Львів, 1993. — Кн. 1. — С. 116.
• У півстолітніх змаганнях: Вибрані листи до Кирила Студинського (1891—1941). — К.: Наук. думка, 1993. — 765 с.
• Студинський Кирило (1868—1941) // Нарис історії «Просвіти». — Львів; Краків; Париж, 1993. — С. 168.
• Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції 20-50-ті роки ХХ ст. — К.: Наук. думка, 1994. — 349 с.
• Качкан В. Заслужений перед українством (вчений Кирило Студинський) // Українське народознавство в іменах. У 2 ч. — К., 1995. — Ч. 2. — С. 144-152.

Посилання

• Студинський Кирило Йосипович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 1004.
• Студинський Кирило // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1854. — 1000 екз.
• Ігор Чорновол. Спогади Кирила Студинського: з побуту галицького семінариста кінця ХІХ ст. // РІСУ [ 27 січня 2016 у Wayback Machine.]