Понори (Талалаївський район)

Поно́ри — село в Чернігівській області України, входить до складу Талалаївської селищної громади. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Розташоване на березі річки Ромни, за 9 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 421 особа, площа — 1,602 км².

село Понори
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Прилуцький район
Громада	Талалаївська селищна громада
Основні дані
Перша згадка	1666
Населення	284
Площа	1,602 км²
Густота населення	262,8 осіб/км²
Поштовий індекс	17221
Телефонний код	+380 4634
Географічні дані
Географічні координати	50°55′26″ пн. ш. 33°06′22″ сх. д. / 50.92389° пн. ш. 33.10611° сх. д. / 50.92389; 33.10611Координати: 50°55′26″ пн. ш. 33°06′22″ сх. д. / 50.92389° пн. ш. 33.10611° сх. д. / 50.92389; 33.10611
Середня висота над рівнем моря	155 м
Водойми	річка Ромен
Найближча залізнична станція	Талалаївка
Відстань до залізничної станції	9 км
Місцева влада
Адреса ради	17221, село Понори, вулиця Берегова, 17
Карта
Понори
Понори
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Понори.

Історія

Село вперше згадуються під 1666 роком, було вільним військовим селом і входило до Краснянської, пізніше — Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Згідно переписних книг на той час в селі було 9 господарств селян, з них 2 господарства «пашут на 4-х волах, да у них же по 2 лошади пашенных», 4 господарства «пашут на 2-х волах, да у них же по лошади пашенных» та 3 господарства «пашут на 2-х волах»; козаки не показані.

1705 року гетьман Іван Мазепа надав його прилуцькому полковнику Дмитро Горленку. 1714 року, з огляду на клопотання колишнього прилуцького полковника Івана Носа, гетьман Іван Скоропадський віддав село красноколядинському сотнику Леонтію Лащинському «до ласки військової», тобто у тимчасове, рангове володіння. Після відставки сотника у 1718 році село одержав його наступник — сотник Марко Ангеліовський, на тих же умовах. Після смерті сотника 1737 року у володіння селом вступив його зять штабс-лікар С. Семенов. Проте за скаргою нового сотника Петра Максимовича, у якій він доводив, що село було ранговим, «Правління гетьманського уряду» 1740 передало село йому «на ранг».

У період між 1730 та 1737 роками споруджена перша дерев'яна церква Святого апостола Марка — престол освячений на честь ктитора сотника Марка Ангеліовського. Згодом, коли від Красноколядинської сотні відокремилася Голінська (1751), Понори поділені між сотниками цих сотень.

1740 року в селі було 25 дворів в (26 хат) селян, 4 бездворі хати, підсусідків (козаків не було). 1780 року — 35 дворів (45 хат) та 8 бездворих хат селян, 15 дворів (27 хат) козаків.

З 1798 року у селі Вознесенська церква.

Після анексії Гетьманщини Російською імперією у 1782 році село передано до складу Роменського повіту Чернігівського намісництва. Потім у складі Красноколядинської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії.

Є на мапі 1812 року.

У 1859 році у казеному та володарскому селі Понори була церква православна та 383 двори де жило 997 осіб (454 чоловічої та 543 жіночої статі).

З 1917 року — у складі УНР.

В складі України

З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 184 двори, мешкало 465 жителів.

До 2017 року було центром сільської ради

Освіта

В селі діє Понорська загальноосвітня школа.

Відомі люди

В селі народилися:

• Бахмач Володимир Степанович (1973—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Ніс Степан Данилович (1829—1900) — український фольклорист, етнограф, лікар.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

Примітки

1. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 травня 2008.
2. Переписні книги 1666 року. Київ, 1933
3. (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 7 грудня 2021.
4. . www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.
5. ИнфоРост, Н. П. . elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.

Література

• Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина : енциклопедичний довідник / за ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. — 560 с. — .